Додаток

Другорядний член речення, який називає предмет, що є об’єктом дії або стану, а також іншого предмета чи ознаки.

Морфологізовані – іменники в непрямих відмінках або займенники.

Неморфологізовані – інфінітив.

Відповідно до залежності:

1. Придієслівні.

2. Присубстантивні (залежні від іменників). Залежать від іменників:

А) дієслівного походження, зберігаючи дієслівне керування (фактично, утворені від перехідних дієслів): розкриття злочину, відбудова заводу / , порівн. прихід брата, плин часу (останні співвідносяться не з об’єктом, а з суб’єктом: = брат прийшов, час пливе, тому їхня синтаксична функція – означення);

Б) прикметникового походження: несподіванка для мене;

В) рідше залежать від іменників, які не співвідносяться з дієсловами:

- назвами посад, власників, творці чогось: автор повісті, ректор університету;

- назвами вимірів (частина від цілого): склянка чаю, ложка меду;

- інші: пам’ятник Франкові.

3) Приад’єктивні (залежні від прикметників): Душа моя повна вщерть довір’я і сонця.

4) Приадвербіальні (залежні від прислівників): І не однаково мені, що Україну злії люди присплять.

Прямі додатки – дія скерована безпосередньо на об’єкт, залежні від перехідних дієслів, рідше прислівників: писати пісень / пісні, лист / листа. Ой, видно село, широке село під горою.

Непрямі додатки – дія скерована опосередковано на об’єкт. Вираження:

• Р. в. без прийменника: Мене любов ненависті навчила.

• Р. в. з прийменником: Сумно без друга.

• Д. в. (адресат): Не співайте мені сеї пісні.

• З. в. з прийменником: Віримо в майбутнє.

• О. в без прийменника (інструменталь): Малюють фломастерами.

• О. в. з прийменником: Вітер з гаєм розмовляє (соціатив).

• М. в.: У Тетяні він побачив утілення жіночої скромності.

• Інфінітив: Дочка вечерять подає.

Присубстантивні та приад’єктивні додатки завжди непрямі.

Обставина

Залежить від дієслів, у реченні здебільшого не є валентно пов’язана (на семантичному рівні), виступаючи детермінантом чи факультативним компонентом.

Морфологізовані – прислівниками, не морфологізовані – іменниками, дієсловами, синтаксично нерозкладними слсп.

Поєднані зв’язком керування або прилягання.

Семантичні типи:

1. Способу дії (як? Яким способом?): Морфологізовані: Заходили поодинці. Закохався без тями. Неморфологізовані: Падає зіркою. Читає стоячи;

2. Міри і ступеня (якою мірою? Наскільки? Як багато) М+Н. Може залежати як від дієслів, так і від прикметників та прислівників): Надто холодно. Я жив би двічі і помер би двічі… Дванадцять раз ударили гармати. Синкретично: Так ніхто не кохав.

3. Часу (коли? З якого часу? Доки? Як довго?) М+Н: Приходили темної ночі. Розвантажившись, потяг рушив далі. Різновиди:

• Із значенням моменту дії: Прийшов над ранок / щойно.

• Із значенням хронологічних меж тривання часу: З ранку до ночі гуркочуть потяги.

4. Місця (де? Куди? Звідки?). М+Н: Там, у степу, схрестилися дороги. Різновиди:

• Власне місця (де?);

• Напряму дії (куди? Звідки).

5. Причини (чому? Чого? З якої причини?): М+Н: Кинув відро спересердя. Зопалу не знав, що сказати. Заплакав од щастя. Ми не спали, згадуючи студентські ночі.

6. Мети (з якою метою? Навіщо?): М+Н: Зробив шкоду ненавмисно. Розіграв колегу для потіхи. Пішли по морозиво. Ідуть чоловіки в поле косити. Не раз його рука, шукаючи опори, спиралася на тендітне дівоче плече.

7. Умови (за якої умови?): Н: Не було б перемоги без віри. Важко кидати землю, не залишивши на ній доброго сліду (Цюпа).

8. Допусту (попри що? Незважаючи на що?): Попри дощ, на душі посвітлішало. Вірили, ворогам наперекір. Не раз відчувавши його пильний погляд, вона не хвилювалася, а говорила впевнено.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ:

• Розмежування означень і додатків присубстантивних.

• Розмежування обставин неморфологізованих і непрямих додатків.

• Синтаксичні функції порівняльних зворотів.

• Синкретизм другорядних членів речення .

Синкретичні члени речення – поєднання диференційних граматично- семантичних ознак в одиницях речення. Синкретизм членів речення виникає в результаті того, що у вторинній функції стикаються два значення, які не збігаються, - категоріальне і синтаксичне. Сикретизм властивий здебільшого відмінковим формам (хоча вияви такого спостерігаємо і серед обставин, виражених дієприслівниковими зворотами, це здебільшого синкретизм, зумовлений комунікативної, авторською, оцінкою речення). Широке і вузьке розуміння синкретизму в теорії членів речення. Вузьке (основні фактори):

1. наявність різних семантико-синтаксичних відношень між поєднуваними компонентами;

2. невідповідність змісту і форми;

3. подвійні синтаксичні зв’язки;

4. еліпсис дієслівної форми;

5. лексико-граматичні та комунікативні особливості поєднуваних слів.

ЛІТЕРАТУРА

Базова:

1. Вихованець Р.І. Граматика української мови: Синтаксис.  К., 1993.

1. Сучасна українська мова: Синтаксис / За ред. О.Пономаріва.  К., 1994.

2. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова.  К., 1984.  С.194–253.

3. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.Білодіда.  К., 1972.

4. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови.  Ч.2.  Синтаксис.  К., 1965.

5. Слинько І.І., Гуйванюк В.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання.  К., 1994.

6. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова.  К., 1984.  С. 242–253.

7. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004.

8. Бевзенко С. П. , Литвин Л. П., Семеренко Г.В. Сучасна українська мова. Синтаксис. – К., 2005.

Допоміжна:

1. Безпояско О.К. Інфінітив у функції другорядних членів речення // Українська мова і література в школі. – 1984. – № 3. – С. 51-53.

2. Богдан М. М. Значення і синтаксичні функції родового присубстантивного відмінка (безприйменникові конструкції) // Українська мова і література в школі. – 1975. – № 6. – С. 35-45.

3. Вихованець І.Р. Прийменниковий давальний у структурі словосполучення і речення // Синтаксис словосполучення і простого речення. Синтаксичні категорії і зв'язки. – К.: Наук, думка, 1975. – С. 85 - 108.

4. Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови. – К.,2010.

5. Дудик П. С. Синтаксис простого речення. – Вінниця, 1999. – 245 с.

6. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова.  К., 1984.  С.194–253.

7. Загнітко А. Український інфінітив у структурі простого речення: типологія функцій і семантика // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Вип. 34. – Ч.І – С. 3-10.

8. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.  К., 1986.

9. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення: Складні випадки аналізу.  К., 1989.

10. Ключковський Б. Г. Прикладка і сполучення неприкладкового характеру // Українська мова і література в школі. – 1976. - №12. – С. 20-29.

11. Кобилянська М. Ф. Керування орудним відмінком в українській мові // Українська мова і література в школі. – 1982. – №10. – С.34-41.

12. Комарова З. І. Формально-граматичні і семантико-функціональні параметри дієприслівникових зворотів у структурі речення: Автореф. дис…канд. філолог. наук: 10.02.01. – К., 2003.

13. Кононенко В. І. Подвійні синтаксичні зв’язки // Українська мова і література в школі. – 1975. – №11. – С. 31-42.

14. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови.  Ч.2.  Синтаксис.  К., 1965.

15. Мандзак І.A. Субстантивні словосполучення з метафоризованим неузгодженим означенням // Іноземна філологія. – Вип. 93. – Львів, 92-99.

16. Мукан Г. М. Структура і синтаксична роль фразеологізмів // Українська мова і література в школі. – 1968. – №5. – С. 13-20.

17. Плющ М.Я. Категорії суб’єкта і об’єкта в структурі простого речення.  К., 1986.

18. Сич В. Ф. Синтаксичні функції інфінітива // Українська мова і література в школі. – 1972. – №3. – С. 24-30.

19. Сучасна українська мова: Синтаксис / За ред. О. Пономаріва.  К., 1994.

20. Терлак З. М. Залежний від прикметника додаток і способи його вираження // Українська мова і література в школі. – 1982. - №8. – С. 70-72.

21. Христіанінова Р. О. Деякі зауваження про роботу над другорядними членами речення // Нові підходи до філології у вищій школі: Матеріали ІІ Всеукраїнської міжвідомчої наук. конф. – К., 1994. – С. 75.

22. Христіанінова Р. О. Про деякі прийоми розпізнання неузгоджених означень // Актуальні питання слов’янської філології і педагогіки: Тези доповідей. – Бердянськ, 1994. – С. 33-34.

23. Христіанінова Р. О. Просте речення в шкільному курсі української мови. - К., 1991. - 160 с.

24. Швець І.Р. Синтаксичні функції інфінітива в сучасній українській літературній мові.  Одеса, 1972.

25. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004.

26. Явір В. В. Неузгоджені означення, виражені непрямими формами іменників, та їх синтаксичні особливості // Українська мова і література в школі. – 1975. – №11. – С. 42-49.