Невизначеність терміна «значення слова»
Термін «значення» є одним з найголовніших в семантиці, розуміють який неоднозначно. У цьому є об’єктивні причини, приховані у складній структурі навіть самого знака. Знак містить чотири типи інформації: про якийсь фрагмент світу; в якій формі цей фрагмент відображений у свідомості людини; в яких умовах знак повинен використовуватись; як знак пов’язаний з іншими знаками.
Природу значення слова намагались пояснити філософи з найдавніших часів. В Античності, Середньовіччі та на початку Нової ери його розуміли як ідею у свідомості мовця, уявлення або враження, що відповідають названим речам.
Головне питання пов’язане із значенням звучить так: «Що таке значення?». Воно відноситься до вічних питань і, незалежно від багатовікової історії, до цього часу немає ні загальноприйнятого визначення, ні частково ясного.
На основі різних поглядів на значення виділяють напрями:
Значення мовних одиниць — це фрагменти дійсності світу, яким значення відповідає. (Наприклад, в романі Дж. Свіфта «Мандрівки Гулівера» люди носять за собою речі, щоб спілкуватись; показуючи їх один одному, вони обмінюються інформацією. Отже вони комуні кують не знаками, а значеннями. Це призводить до обмеження спілкування)
Значення — це поняття, концепт, якому надається психологічна реальність. Прихильник — Дж. Локк. Своє продовження цей підхід найшов у традиційній лінгвістиці. Найбільшу критику в цьому випадку визиває невизначеність поняття «поняття».
У традиційній лінгвістиці значення = поняттю. Цієї думки дотримуються Т. Стерн і Дж. Лайонз, продовжуючи середньовічну традицію, де значення в мові є поняттям.
Г. Фреге говорить, що денотат і смисл є частинами значення. Він порівнює: «ранкова зірка» і «вечірня зірка», де в обох випадках денотат — планета Венера, а смисли різні.
Одним з підходів до опису значення є підхід Л. Блумфілда. Замість понять і речей він розглядав практичні випадки, які передбачають мовленнєві акти і наслідують його. Тому значення залежить від практичних випадків, тобто від поведінки людей, які беруть участь у мовленнєвому акті. Для опису поведінки він використовував поняття стимулу (S) і реакції (R); мовного стимулу (s) і мовної реакції (r):
мовна: S→r…s→R
немовна: S→R
Для розуміння значення також наводиться як приклад трикутник Ч. К. Огдена і А. А. Річардса:
думка (поняття)
символ
референт
(знак, слово) (предмет, об’єкт дійсності),
де зв’язок між символом і референтом — опосередкований, а зв’язок між символом і думкою — неопосередкований. Знак стає предметом тільки за посередництвом думки (поняття).
Л. Вітгенштейн вважає, що значення — це спосіб його вживання; спостереження за словом у контексті. Таке трактування характерне для лексикографів, бо вони виокремлюють значення з контексту.
У філософській думці є таке трактування значення — це ідеальний предмет. Так виділяють інтенціональне значення, концепцію якого виводять від Е. Гусселя. Цей напрямок визнає окреме існування цілої сфери абстрактних явищ, що створені людською думкою. До таких ідеальних речей належать всі предмети думки і світ кількостей, математичних зв’язків, астракти, такі як: справедливість, правда, зло, добро тощо.
У неопозитивізмі Р. Карнапа намагались пояснити сутність значення через відношення між словами без апеляції до реального світу. У мовознавстві ця теорія знайшла прихильників як в когнітивізмі, так і у структуралізмі — структурне значення.
На базі психологізму Пауль і Бреаль виробили свої підходи до розуміння значення. Психічний характер знаку визнавав Ф. де Соссюр, говорячи про двосторонність мовного знака.
У нових семантичних концепціях (генеративна семантика, теорія інформації) лінгвісти відмовились від пояснення сутності значення. Вони розуміли значення як первинне поняття. Сукупність наслідків, що виникають у результаті використання слова.
Нові теоретичні міркування над природою значення внесли у мовознавство когнітивісти. Суть становить тісний зв’язок мовних явищ з пізнавальними процесами і ментальними діями людини, а також з її культурним і суспільним досвідом. Бартмінський, Мацькевич : значення – це аналіз явищ і ситуацій, яких стосується певне слово.