3.1. Редакторська оцінка вибору теми твору
Аналіз будь-якого твору доцільно розпочинати з визначення та оцінки його теми та способів її висвітлення. Темою називають головну думку твору, заявлену автором проблему, розкриттю та розв’язанню якої підпорядковується виклад матеріалу. В художній літературі тема органічно охоплює весь твір і виявляється при аналізі усієї системи художньо-образних засобів, тобто визначити її одразу практично неможливо – для цього потрібне глибоке проникнення у твір. У зв’язку з цим при визначенні теми художнього твору небезпечно покладатися лише на його назву (при такому механістичному підході навіть назву класичного роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” можна було б “тлумачити” як “тему відгодівлі великої рогатої худоби”!).
У нехудожньому творі – творі, що належить до одного з видів спеціальної, або функціональної, літератури, – поняття “тема” синонімізується з предметом відображення, тобто якогось прояву, аспекту, грані реальної дійсності. Тут тема, як правило, або формулюється одразу ж у назві твору, зливаючися з нею (наприклад, “Методика визначення економічної ефективності інвестицій та інновацій на поліграфічних підприємствах”), або розташовується на самому його початку у вигляді поняття чи тези, що далі розгортається у тексті (наприклад, стаття з доволі нечіткою назвою “На новому етапі” починається абзацом, який поступово усуває цю нечіткість: “У 2004 році видавничо-поліграфічному факультету Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” виповнюється 50 років”). Утім, і у цьому випадку редакторові не варто покладатися виключно на заголовкові чи початкові відомості: вони можуть виявитися або надто розпливчастими, неконкретними, багатозначними (до прикладу, на яку тему написано твір під назвою “Наш кінцевий результат – ефективність” або “Народне джерело”?), або свідомо контрастними, “зрушеними” відносно теми з метою привернення уваги читача (“Гроші зі сміття” – про нову технологію перероблення полімерних відходів, “Остання цивілізація?” – про взаємодію людини, суспільства та природи). Тому для точнішого початкового визначення теми треба дослідити ще й інші елементи авторського оригіналу (звісно, за умов їх наявності, представленості у комплекті з оригіналом) – анотацію, зміст, передмову, вступ тощо. Визначена таким чином тема стає тепер орієнтиром, “маяком” у подальшому редакторському дослідженні, а перше наскрізне читання оригіналу остаточно зміцнює уявлення редактора і про тему загалом, і про окремі її складові.
В сучасних умовах неузгодженості видавничих планів та неконтрольованого “викиду” продукції на книжковий ринок, у сполученні зі зрослою конкуренцією серед видавців (яких щороку стає дедалі більше5) для кожного видавництва вкрай важливо виявитися лідером у випуску унікальної пропозиції – книжки на тему, яку ще ніхто не розробляв, або, принаймні, робив це в іншому типологічному варіанті (наприклад, була монографія на цю тему, а автор пропонує навчальний посібник), під новим, можливо, несподіваним кутом зору, з використанням нових матеріалів тощо. Проте, як свідчить редакторська практика, абсолютно нові теми з’являються вкрай рідко, – найчастіше (навіть якщо не брати до уваги так звані вічні або мандрівні теми, які проходять через всю історію людської цивілізації) маємо справу з більшою чи меншою представленістю запропонованої тематики у виданнях минулих років чи у поточному масиві. Відтак перед редактором висувається – як найголовніше – завдання визначити ступінь новизни запропонованої теми та її конкурентоздатність на ринку при майбутньому видавничому втіленні. Це завдання розв’язується шляхом поетапного дослідження 1) актуальності теми, 2) доцільності видання на запропоновану тему і 3) можливості випуску книжки даної тематики.