Морально - етичні засади поведінки вчителя

В добірці історії педагогічної етики ми знаходимо вислови відомих педагогів та мислителів про те, якими якостями повинен володіти педагог, щоб його професійна діяльність не залишилася безрезультативною, була спрямована на виховання повноціного молодого покоління.

Я.А. Коменський в роботі „Закони добре організованої школи” підкреслював, що неможливо довіряти справу виховання неосвіченій людині, а тим паче людині негідній в моральному відношенні, і вже ні в якому разі тому, чия гідність і совість сумнівна [13;650].

Серед вимог, які пред’являються вчителю, є вимоги загальнолюдські, а також вимоги, вироблені в процесі розвитку педагогічної практичної науки. Так, прогресивні мислителі минулого вважали, що вчитель зобов’язаний:

- Бути носієм глибоких і всебічних знань. „Людина, яка взяла на себе працю навчати інших, не маючи для цього глибоких знань, чинить аморально” – писав Гельвецій. Цю думку обгрунтовує в своїй роботі С.А. Грушина [11;92].

- Систематично поповнювати свої знання. „ Вчитель живе, поки вчиться сам, коли він перестає вчитися, в ньому вмирає вчитель” – писав К.Д. Ушинський. Далі він вказує на необхідність знати психологію дітей, цікавитися їх внутрішнім світом, вивчати їх індивідуальні здібності. „Якщо педагог хоче виховувати особистість у всіх проявах цього слова, то він повинен перш за все пізнавати її у всіх відношеннях.” [38;45].

- Бути патріотом, громадянином своєї вітчизни, бійцем, активним носієм політичних і моральних переконань. За словами А.С. Макаренка

„ виховання є вираженням політичного кредо вчителя” [16;660].

- Бути оптимістом, вірити в потенційні здібності і можливості учня. „Без віри в дитину, без довіри до неї вся педагогічна примудрість, всі методи і прийоми навчання і виховання руйнуються, як карточний будинок” – стверджував В.А. Сухомлинський [34;33].

Розвиток громадянського суспільства в сучасній Україні ставить перед вчителем не тільки виховні, суто педагогічні задачі, а й соціальні. Людина повина володіти не тільки певними знаннями, вона повинна бути всебічно освіченою особистістю, мати прогресивні погляди та соціально-політичну позиці, яка б допомогла йому виховувати гідних громадян молодої держави.

Тому, саме життя вимагає від педагога бути не просто професіоналом, а й високоморальною, прогресивною особистістю, яка відчуває час, в якому живе. Тільки такий вчитель, на нашу думку, здатний виховувати гідну людину, „громадянина майбутнього”. Вчитель повинен володіти громадянською відповідальністю за результати своєї професійної діяльності.

В роботі Р.Х. Шакурова наводиться перелік якостей, якими повинен володіти молодий педагог. На нашу думку, цей перелік цікавий тим, що в ньому синтезований досвід і думка більшості вчителів. Тож, „...молодий вчитель повинен:

- любити свою роботу, розуміти її соціальну цінність і державну важливість, виконувати свої обов’язки з почуттям високої відповідальності;

- бути політично освіченим, підготовленим до суспільно-виховної діяльності серед молоді;

- любити дітей, вміти об’єктивно підійти до критерів їх оцінювання, намагатися розвивати індивідуальні здібності кожного з учнів;

- постійно підвищувати професійний рівень, узагальнювати свій досвід і вивчати досвід колег;

- бути самокритичним і разом з тим вміти вказувати колезі на недоліки в його роботі;

- бути доброзичливим з колегами, учнями та батьками;

- суворо виконувати правила педагогічного такту;

- турбуватися про свій авторитет і авторитет колег;

- вболівати за честь колективу;

- бути взірцем в роботі та побуті [43;99].

Таким чином, уявлення досвідчених педагогів про моральний облік вчителя відповідає вимогам професійної педагогічної етики, а їх діяльність свідчить про практичне втілення цих вимог в життя.

Безперечно, засади педагогічної етики ставлять досить високий рівень вимог перед вчителем, тому дотримання найважливіших принципів професійної етики вчителем створює передумови надання педагогічних послуг високої якості в нашій країні.

Але скільки б не існувало правил, вимог до особистості вчителя, не можливо, на нашу думку, повністю регулювати навчально - виховний процес та поведінку вчителя, так як цей процес - це „індивідуальне дійство” між учнями та вчителем, яке виявляється в його інтузіазмі. Погоджуємося зі словами Н.В. Рибякова, що „Ніякими установами і інструкціями не предбачена духовна щедрість, співчуття і турбота, якими вчителі оточують дитину, як не передбачена інструкціями щоденна батьківська турбота. Педагогічна самопожертва – це не одиничне, виключне явище, це життєвий принцип сучасного вчителя, його моральна позиція по відношенню до своєї праці, а через неї і до всього суспільства” [29;102].

Одним з найважливіших принципів, яким повинен керуватися вчитель – є принцип гуманізму. На цей принцип звертають свою увагу більшість дослідників педагогічної етики. Але разом з тим гуманізм, любов до дітей не є всепробачоючою і пасивною. Про виховання моральності на основі активного гуманізму добре сказав В.А. Сухомлинський: „Зародження в юних серцях системи позитивних поглядів неможливо без горіння страстей, без палкої безпощадноїнетирпимості до зла, неправди, приниження людської гідності, безпринципності. Добро і краса, моральна доблесть, гідність тільки тоді заволодіє молодими серцями, коли я затверджую в них виключну чуттєвість до зла, внутрішню готовність не тільки не допустити в своє серце морального пороку, але й бути борцем проти зла, де воно не проявляється. Я вчу підлітків і юнацтво жити для людей і разом з тим зневажати моральну безхребетність, безпринципність, егоїзм” [33;199].

З принципів гуманізму витікають вимоги взаємної поваги між учнями і вчителями. Взаємна довіра і повага, гуманістичний стиль взаємовідносин несумісні з педагогічним авториторизмом, який відомий радянський педагог Ю.Л. Азаров називав смертельним ворогом дитячої самодіяльності, головним тормозом творчого розвитку особистості. Він писав: „Перемога над авторитаризмом – одна з головних умов дійсно авторитетного педагогічного керівництва. І тут важлива висока культура педагога, його здатність виробити в собі чітке, не допускаюче ніяких відхилень, викревлень наукове педагогічне світобачення, і в часності позицію в підходах до дитячої самодіяльності і всієї ролі як педагога в цьому процесі. Суть цієї позиції в тому, щоб завжди вміти побачити творчі загадки в дитині... В тому, щоб збагачувати самими прогресивними соціальними елементами життя дітей, знаходити, стимулювати самі найвищі форми взаємовідносин” [2;31].

Таким чином, вимога взаємоповаги між вчителем та учнем диктує певні норми взаємовідносин: вчитель повинен будувати роботу з учнями так, щоб вони не почували себе під постійним жорстоким контролем; учень повинен відчувати те, що вчитель вірить в нього, в те, він може бути кращим; вчитель повинен навчитися рахуватися з думкою учнівського колективу, а не підчиняти його своїм стереотипам.

Однозначно, дотримання принципу гуманізму служить зростанню авторитета вчителя і забезпечує успіх в його педагогічній діяльності.

І останній з принципів морально-етичної поведінки вчителя, який ми розглянемо в нашому дослідженні – це принцип педагогічного оптимізму.

Принцип педагогічного оптимізму, на нашу думку, грунтовно охарактеризував А.С. Макаренко: „...якщо ти почуваєш себе нещасливим, перший твій моральний обов’язок – ніхто про це не повине знати ..... Знайди в собі сили посміхатися, знайди сили зневажати нещастя .... Знайди в собі сили думати про завтрашній день, про майбутнє. І тільки ти встанеш на цей шлях, ти встанеш на шлях попередження нещастя”[17;214]. А.С. Макаренко обгрунтував теорію педагогічного оптимізму, яка склала одну з основних частин його „Методики організації виховного процесу” і назвав її - виховання перспективи.

Справедливу думку знаходимо в публіцистичній роботі Я.В. Подоляка про те, що „ ...педагогічна діяльність по своєму характеру не сумісна з песимізмом – могильщиком творчої, прогресивної думки, завжди живої педагогічної справи. Тож дуже важливо, щоб в педагогічному колективі, де працють молоді педагоги царювала оптимістична атмосфера.”[24;130].