II. Нові підходи до філософської проблеми війни і миру

1. Епоха освіти

Нове слово про мир сказав молодий буржуазний гуманізм. Його епоха була часом становлення капіталістичних відносин. Процес первісного нагромадження капіталу кров'ю вписувався в історію не тільки Європи, а й усієї планети. Експропріація у широких народних мас землі і знарядь праці, колоніальні пограбування та захоплення в Америці та Африці створили умови для виникнення і розвитку капіталістичного способу виробництва. Силою зброї створювалися і національні держави.

Разом з тим молода буржуазія певною мірою була зацікавлена і в збереженні миру, у припиненні феодальних чвар, у розвитку внутрішньої і міжнародної торгівлі. Вона створила національні ринки, почала пов'язувати економічними зв'язками всі частини земної кулі в один світовий ринок.

У центрі уваги передових мислителів цієї епохи стояла людина, її звільнення від феодальної залежності, від гніту церкви та соціальної несправедливості. Чудовою особливістю гуманістичних вчень епохи Просвітництва було засудження війни як найбільшого лиха для народів.

Ідеологи Просвітництва порушили питання про такий устрій суспільства, наріжним каменем якого була б політична воля і громадянська рівність, виступали проти усього феодального ладу з його системою станових привілеїв. Видатні представники Просвітництва відстоювали можливість встановлення вічного миру.

Французький філософ-просвітитель Жан Жак Руссо в трактаті "Судження про вічний мир "пише, що війни, завоювання і посилення деспотизму взаємнопов'язані і сприяють один одному, що в суспільстві, розділеному на багатих і бідних, на панів і пригноблених, приватні інтереси, тобто інтереси пануючих, суперечать загальним інтересам - інтересам народу. Він пов'язував ідею загального миру з озброєним поваленням влади правителів, бо вони незацікавлені у збереженні миру.

Цікаві погляди представників німецької класичної школи філософії. Кант вперше висловив здогади про об'єктивну закономірність, що веде до встановлення вічного миру, про неминучість створення на мирних засадах союзу народів. Держави змушені будуть "вступити в союз народів, де кожна, навіть дуже маленька держава могла б очікувати своєї безпеки і прав не від своїх власних сил, а виключно від такого великого союзу народів".

Інший представник німецької класичної філософії І. Гердер вважає, що така угода не може бути надійною гарантією миру. Для досягнення вічного миру необхідне моральне перевиховання людей. Гердер висуває ряд принципів, за допомогою яких можна виховати людей в дусі справедливості та людяності; в їх числі відраза до війни, менше шанування військової слави: "Все ширше треба поширювати переконання в тому, що героїчний дух, проявлений у завойовницьких війнах, є вампір на тілі людства і зовсім не заслуговує тієї слави і поваги, які віддають йому за традицією, що йде від греків, римлян і варварів".

2. Сучасність

У подальшому ході історії проблеми миру продовжували займати уми людства; чимало поважних представників філософії, діячі науки і культури відомі нам своїми поглядами наці питання. Так, Лев Толстой відстоював у своїх творах ідею "непротивлення злу насильством". А.Н. Радіщев відкидав ті положення теорії природного права, які визнавали війну неминучою, виправдовували право війни. На його думку, устрій суспільства на засадах демократичної республіки назавжди позбавить від найбільшого зла - війни. А.И. Герцен писав: "Ми не раді війні, нам огидні всякого роду вбивства - оптом і в роздріб... Війна - це кара оптом, це корінне руйнування."

Двадцяте століття, яке принесло людству дві небачені до цього по масштабах світові війни, ще більш загострило значення проблеми війни і миру. Деякі сучасні представники пацифізму вважають, що війни зникнуть тоді, коли населення на землі стане стабільним; інші розробляють такі заходи, на які можна було б перемкнути "войовничий інстинкт" людини. Таким "моральним еквівалентом", на їхню думку, може служити розвиток спорту, особливо змагань, пов'язаних з ризиком для життя.

Дуже цікава позиція одного з найвпливовіших теоретиків Римського клубу - А. Печчеї, який стверджує, що створений людиною науково-технічний комплекс "позбавив її орієнтирів і рівноваги, поваливши в хаос всю людську систему". Основну причину, що підриває підвалини миру, він бачить у вадах психології і моралі індивіда - жадібності, егоїзмі, схильності до зла, насильства і т.д. Тому головну роль у здійсненні гуманістичної переорієнтації людства, на його думку, відіграє "зміна людьми своїх звичок, звичаїв, поведінки". "Питання зводиться до того, - пише він, - як переконати людей у різних куточках світу, що саме в удосконаленні їх людських якостей лежить ключ до вирішення проблем. "