Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4_zanyattya_kriminologiya.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
267.26 Кб
Скачать

6. Індивідуальне прогнозування

Індивідуальне прогнозування повинне виходити з психології особи та її попередньої діяльності. Здійснювати індивідуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припускалися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прогнозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуальних запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

Що стосується кримінологічного прогнозування, то, природно, суспільство не зацікавлене в реалізації негативних прогнозів і вживає запобіжних заходів. І якщо в їх результаті рівень злочинності виявиться нижчим від очікуваного, то така "помилка" не суперечить прогнозові, не знижує його надійності.

Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визначенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяльності.

Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:

  • прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;

  • прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів (індивідуальний підхід).

Кримінологічне прогнозування - це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину93.

Кримінологічний прогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочинності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї.

Варто звернути увагу на співвідношення понять гіпотези та прогнозу. Гіпотеза - це теж імовірне судження, засноване на науково пізнаних закономірностях розвитку визначеної системи. Та, на відміну від прогнозу, це завжди судження про події минулого чи сьогодення. Прогноз спирається на достовірні факти й на гіпотези. Гіпотези виникають іноді як результат інтуїції. Однак у підставі такої інтуїції закладені знання та досвід.

Важливою проблемою методології прогнозування є виявлення чинників, які детермінують майбутнє. Майбутнє такий стан явищ, процесів, який випливає з сучасного та має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у формі нових елементів. Однак визначити їхнє майбутнє можна тільки на підставі законів розвитку певних об'єктів. Закони постають як зв'язки між явищами, що за певних умов діють незмінно, постійно та відповідним чином. Отже, соціальні факти й процеси, особливо нові, а також закони їхнього розвитку є носіями інформації про майбутнє.

Основою прогнозування майбутнього, випереджального відображення є досвід минулого. Його накопичує нервова система завдяки властивості нервової тканини "записувати" минулі події. Повторюваність же, циклічність подій створюють об'єктивні передумови для передбачення майбутнього. Оцінка людьми перспектив розвитку явищ, процесів на основі попереднього досвіду за аналогією з уже відомими подібними явищами та процесами є одним з основних джерел інформації про майбутнє.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування - одне з першочергових завдань сучасної науки. Без прогнозу неможливе планування боротьби зі злочинністю, її запобігання. Кожний законодавчий акт, кожна урядова постанова та інші державні рішення повинні піддаватися попередній кримінологічній експертизі, складовою частиною якої є науково обґрунтоване судження про те, який уплив справить реалізація проекту на стан злочинності. Кримінологічну експертизу повинні проходити й проекти кримінальних законів. Річ у тім, що, як це не парадоксально, на перший погляд, деякі кримінально-правові заборони та розпорядження не стільки протидіють злочинності, скільки породжують її.

10.8. Методи кримінологічного прогнозування

При прогнозуванні застосовуються три основних методи: екстраполювання (екстраполяція), експертна оцінка, моделювання.

Екстраполювання - це проекція на майбутнє змін злочинності в минулому та сьогоденні. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього, виходячи з того, що тенден­ції минулого й теперішнього діятимуть і надалі. Аналіз показників динаміки злочинності та її певних видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності).

Для цього формуються динамічні ряди по роках за визначений (достатній) період, який безпосередньо передує прогнозованому, котрі відображають спрямованість, характер і темп цих змін. На підставі цього за допомогою спеціальних математичних розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінюватимуться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови порівняно стабільних криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміногенних факторів та їх зміни в прогнозованому майбутньому. Тож прогнози злочинності, що базуються лише на лінійній екстраполяції, мають обмежене практичне значення.

Експертна оцінка здійснюється з'ясуванням думки наукових і практичних працівників, спеціально відібраних за ознаками стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній стан злочинності, а також про процеси та явища, котрі інтенсивно впливають на її тенденції.

Експертна оцінка може бути формалізована через розробку для її учасників матриць, які вимагають кількісної інтерпретації їхньої думки про можливі зміни та ранг ("вагу") впливових факторів, перелік яких дається за наявною шкалою.

За допомогою методу експертних оцінок здійснюють, здебільшого, перспективне (довгострокове) прогнозування, що полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на запланований період. Існують чітко визначені процедури збирання думок експертів, їх аналізу та розрахунку експертних оцінок.

Найпопулярнішим є, так званий, дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом, опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання та відповіді уточнюються; в разі відхилен­ня прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових експертів. Так формується мережа експертів, яких можна використати для повторної експертизи98.

Моделювання - це розробка системи математичних формул, які описують динаміку злочинності, беручи до уваги взаємодію комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Моделювання як метод прогнозування злочинності передбачає модельно-кібернетичний експеримент, котрий полягає в перебуванні закономірностей функціонування об'єкта, що прослідковуються у визначених умовах за певний час.

Позитивним аспектом цього методу є те, що він дає змогу абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прогнозованого явища та зосередити увагу на найважливіших боках досліджуваного об'єкта.

У дослідженнях соціальних процесів модель відображається часто в логічній або знаковій формі. Найбільш поширені математичні моделі.

У кримінологічному прогнозуванні застосування математичних методів, зокрема й методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю для побудови моделей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні - це спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Вона може мати форму рівняння, таблиці, кривої, набору правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстраполяційні), рідше - факторні (аналітичні) моделі.

Трендові моделі створюють для встановлення конкретного процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполювати в майбутнє за математичною формулою, тобто вирахувати кількісний вираз необхідного показника на дату прогнозування. Хоча для прогнозування придатними є багато математичних формул, на практиці прогнозистам доводиться мати справу лише з декількома типами змін, для кожної з яких дібрана відповідна функція.

В основі побудови факторних моделей лежить виявлення механізму взаємодії різних чинників, залежності вихідних даних від групи початкових. При цьому використовують методи статистики, кібернетики, теорії прийняття рішень та ін. Цей вид моделей поки що рідко використовують у вітчизняній соціології.

10.4. Види кримінологічного прогнозування

Існують три основних види кримінологічного прогнозування:

прогнозування розвитку науки кримінології;

прогнозування злочинності;

індивідуальний прогноз.

Прогнозування розвитку науки кримінології передбачає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перспективи розвитку конкретних напрямків науки кримінології.

Прогнозування злочинності передбачає відповіді на запитання:

якими із заданою ймовірністю на відповідний термін будуть основні показники злочинності (рівень, структура, характер, динаміка);

яка ймовірність змін у злочинності загалом та її певних категорій;

які чинники та з якою інтенсивністю впливатимуть на злочинність;

які категорії осіб можуть поповнити коло злочинців;

які засоби найбільш придатні для боротьби зі злочинністю?

Самостійним видом прогнозу є прогнозування індивідуальної злочинної поведінки, під яким розуміють визначення ймовірності вчинення злочину в майбутньому конкретною особою. Індивідуальне прогнозування виходить із психології особи та її попередньої діяльності. Крім того, на індивіда як члена визначеної групи поширюються певною мірою і статистичні закономірності цієї групи.

Прогнозування злочинності ґрунтується на статистичних закономірностях масового соціального явища та може здійснюватися на кількох рівнях:

злочинності загалом;

певної категорії злочинності (рецидивної, насильницької, неповнолітніх та ін.);

конкретних видів злочинів (убивство, вимагання, бандитизм тощо).

у межах різних соціальних груп (що сформовані за певними ознаками, такими як: сімейний стан, вік, професія, освіта).

7))) 10.9. Кримінологічне планування

Кримінологічне планування (програмування) - це цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

У широкому значенні слова терміни "планування" та "програмування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримінологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв'язок з іншою метою спеціального управління, систему суб'єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспільство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організацією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.

Планування є однією з форм координації запобіжної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби зі злочинністю. При цьому спеціалісти оцінюють наявні можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності й закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом'якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.

До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:

планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;

виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;

намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись і не суперечити один одному;

заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію в регіоні (відомстві), та своєчасно коригувати з огляду її змін.

10.13. Види кримінологічного планування

Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм) і поділяється на такі види:

за рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;

за органом влади, що затверджує план (програму): загальнодержавне та місцеве;

за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, міжвідомче, відомче;

за спрямованістю: територіальне та галузеве;

за предметом: які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами чи тільки боротьбу з конкретними видами злочинів;

за термінами: довгострокове, середньострокове, короткострокове.

Комплексне та міжвідомче кримінологічне планування охоплюють, відповідно, розробку комплексу завдань і засобів боротьби зі злочинністю на визначеній території, у визначеній сфері соціального життя чи галузі народного господарства100.

Основне завдання полягає в об'єднанні зусиль різних суб'єктів запобігання злочинам і в спрямовуванні їх у єдине русло для ефективного використання своїх можливостей у сфері боротьби зі злочинністю.

Комплексне планування охоплює розробку міжвідомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи у сфері суспільного життя. Прикладом такого планування є Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 рр., затверджена Указом Президента України 25 грудня 2000 р.

Відомче планування передбачає розробку завдань і засобів участі в боротьбі зі злочинністю певного відомства, організації, відповідно до його функціональної характери­стики. Відомче кримінологічне планування здійснюють у межах своїх завдань і компетенції органи внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки, інші органи, що виконують спеціалізовані функції по боротьбі зі злочинністю.