ТЕМА № 1

Загальні питання охорони праці

1. Мета і завдання охорони праці

2. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном

3. Державне управління охороною праці. Громадський контроль за охороною праці

4. Організація охорони праці на підприємстві

5. Основи фізіології та гігєни праці

6. Профілактика травматизму та професійних захворювань

1. Мета і завдання охорони праці

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини.

Метою охорони праці є забезпечення здорових та безпечних умов праці.

Завданням охорони праці є зведення до мінімуму вірогідності травмувань та виникнення професійних захворювань.

Загрозою для безпеки праці на виробництві є небезпечні та шкідливі виробничі фактори.

Небезпечний виробничий фактор – це такий фактор, вплив якого на працюючого за певних умов призводить до травм чи іншого раптового погіршення здоров’я.

Шкідливий виробничий фактор – це фактор, дія якого на людину за відповідних умов викликає захворювання, або зниження працездатності. В залежності від рівня і тривалості впливу такий фактор може стати небезпечним.

Під безпекою праці розуміють стан умов праці, за яких є виключеним вплив небезпечних та шкідливих факторів.

Повна безпека неможлива в принципі, тому дію небезпечних та шкідливих факторів необхідно звести до мінімуму.

Окрім соціального ефекту охорона праці має економічний ефект. Попередження нещасних випадків та професійних захворювань зменшує сумарний розмір виплат, пов’язаних з тимчасовою і постійною непрацездатністю. Крім того, травми і захворювання призводять до прямих економічних втрат через втрати робочого часу.

Виділяють дві групи чинників, що визначають стан безпеки: виробничо-технічні (об’єктивні) та «людські» (психофізілогічні). Для аналізу виробничого травматизму необхідно враховувати весь комплекс чинників, що впливають на безпеку праці: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні.

Виробнича санітарія − це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці − вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці і обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Безпека − стан захищеності особи та суспільства від ризику за­знати шкоди.

Рівень безпеки − оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик.

Промислова безпека − безпека від аварій на виробничих об'єк­тах і наслідків цих аварій.

Небезпека − потенційне джерело шкоди.

Безпечні умови праці; безпека праці − стан умов праці, за яко­го вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чин­ників усунуто, або вплив шкідливих чинників не перевищує гра­нично допустимих значень.

2. Сучасний стан охорони праці в Україні та інших країнах

Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, в країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис. гине. В Україні у 1998 р. на виробництві травмовано 47 тис. чол. (з них 1551 − смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис. чол.

Статистичні дані свідчать, що:

− кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання в світі помирає одна людина;

− в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;

− кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи;

− в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;

− кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.

Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис. працюючих

щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис. працюючих) і найвищий серед країн СНД. В рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травматизму у 10 разів нижчий ніж у нас. Однак, слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються по окремих галузях промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.

На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: 1) незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; 2) відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; 3) недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; 4) повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; 5) спрацьованістю (у деяких галузях до 80%) засобів виробництва.

Вищенавєдені дані свідчать про те, що намітилась позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак − зменшенням

несприятливих виробничих факторів, що впливають на працівників, та скороченням чисельності останніх.

Витрати, пов'язані з нещасними випадками складають значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500−1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні − поки що невідомо (немає статистичного обліку усіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що у 1996 році в Україні на заходи з охорони праці було витрачено 52 грн. на одного працюючого, в той же час витрати на відшкодування шкоди постраждалим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків становили 268,3 млн. грн., або 950 грн. у розрахунку на одного постраждалого. У 1998 році виплати у зв'язку з відшкодуванням шкоди заподіяної життю і здоров'ю працюючих досягли майже 400 млн. грн.

За кордоном підприємці підрахували і давно прийшли до висновку, що більш економічно вигідно вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, за період 1991—1998 pp. в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чол., 37 3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах. Тільки у 1998 р. одержали травми близько 2 млн. чол., з них 200 тис. дітей віком до 14 років, 68,2 тис. чол. загинули. Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66), Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганськім,Харківській (по 1,57) і Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло понад 37,2 тис. чол., що становить більше половини (54,5%) загальної кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.