Основними причинами електротравматизму є:

— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки;

— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та техніки безпеки електроустановок;

— неправильна організація праці;

— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них;

— порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку;

— несправність ізоляції, через що металеві неструмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;

— обрив заземлювального провідника;

— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт;

— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;

— низька якість з'єднань та ремонту;

— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на ділянці з точками різного потенціалу („крокова напруга");

— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

— живлення декількох споживачів від загального пускового пристроя з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;

— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття напруги) в неробочі періоди;

— виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного випробування;

— невиконання періодичних випробувань, зокрема перевірок опору ізоляції (електромереж, обмоток електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв;

— користування електроустановками, опір ізоляції котрих не перевищує нормативних значень; використання електроустановок кустарного виготовлення, виготовлених з порушенням вимог правил електробезпеки (зокрема, розподільними та пусковими пристроями, електропечами);

— некваліфікований інструктаж робітників, котрі використовують ручні електричні машини;

— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП або виконавців робіт;

— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань,тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.

5. Ризик та оцінка небезпеки, нещасний випадок на виробництві

Поліпнешення стану виробничої безпеки вимагає вдосконалення і принципів управління охороною праці

Державний нагляд за охороною праці та промисловою безпекою полягає в проведенні різного роду перевірок залежно від особливостей технологічних процесів, виробничого устаткування, виконуваних робіт у суб’єктів господарювання. Сучасна державна політика в області контрольно-наглядової діяльності, в тому числі в сфері виробничої безпеки, спрямовується на виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства цими суб’єктами, на забезпечення інтересів суспільства, зокрема, допустимого рівня небезпеки для людей і навколишнього середовища.

Базовим регуляторним документом щодо цього є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Відправною нормою для планової організації контрольно-наглядової діяльності орган державного нагляду визначає критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності та плануються контрольно-наглядові заходи. У зв’язку з цим законодавчо визначеним принципом мають бути встановлені прийнятні ризики для показників виробничої безпеки. Поза сумнівом, одним із головних є виробничий травматизм, зокрема зі смертельним наслідком.

Поліпшення стану виробничої безпеки вимагає вдосконалення і принципів управління охороною праці та промисловою безпекою. Це визначено сучасними світовими тенденціями забезпечення безпеки праці, вимогами відповідних міжнародних актів. До таких, наприклад, відноситься Конвенція Міжнародної організації праці про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці (2006 рік, Конвенція 187), міжнародний стандарт «Настанова з систем управління охороною праці (ILO — OSH 2001)». Нові принципи забезпечення виробничої безпеки базуються на врахуванні різноманітних мотиваційних факторів, що визначаються за допомогою аналізу, прогнозування, менеджменту персоналу, управління ризиками (виробничими, професійними), із застосуванням процесного підходу, використанням даних міжнародної практики та, в підсумку, вдосконаленням системи управління охороною праці та промисловою безпекою. Серед основних питань удосконалення управління важливим є розроблення методології аналізу та оцінювання ризиків з метою подальшого управління ними.

Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці досліджує питання виробничої безпеки та управління різнофакторними

ризиками. Науково-дослідна лабораторія аналізу безпеки виробництва розробляє методичні підходи до оцінювання ступеня ризиків від господарської діяльності за її економічними видами, використовуваним обладнанням підвищеної небезпеки та іншими ризикоформуючими факторами, до комплексної оцінки рівня виробничої безпеки на підприємстві. Такі методичні рекомендації, крім планування контрольно-наглядової діяльності, можуть бути використані й для проведення відомчого контролю, аудиту (внутрішнього чи зовнішнього) охорони праці, промислової безпеки тощо.

Визначення критеріїв оцінки рівня безпеки видів економічної діяльності Ризик, відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», – це кількісна міра небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них.

Виходячи з цього, оцінка ризику завдання шкоди життю або здоров’ю працюючих від здійснення господарської діяльності для кожного виду економічної діяльності має визначатися як добуток імовірності виникнення одного нещасного випадку протягом року на ймовірну кількість втрачених робочих днів на одного працівника протягом року.

Для оцінювання пропонується використання таких показників:

1) середня кількість нещасних випадків (нещасні випадки з тимчасовою втратою працездатності та смертельні нещасні випадки) за останні три роки;

2) середня чисельність працюючих у даному виді економічної діяльності за останні три роки;

3)середня кількість втрачених робочих днів з причини непрацездатності, пов’язаної з нещасним випадком на виробництві за останні три роки.

На основі цих показників визначається частота виникнення нещасного випадку та кількість втрачених робочих днів на одного працюючого внаслідок нещасного випадку (Дср /Чср ) у відповідному виді економічної

діяльності. Крім того, для отримання узагальнюючого механізму розрахунків вводиться ваговий коефіцієнт, що трансформує кількість смертельних нещасних випадків у кількість нещасних випадків з тимчасовою втратою працездатності.

За даними Міжнародної організації праці, співвідношення між кількістю загальних та смертельних нещасних випадків на виробництві у країнах Західної Європи усереднено можна оцінити рівним 1000. Таким чином, ризик завдання шкоди життю або здоров’ю працюючих при здійсненні господарської діяльності для кожного виду економічної діяльності має розглядатися як імовірна шкода, що визначається опосередковано через імовірну кількість втрачених робочих днів на одного працівника протягом року.

Ризик R оцінюється як добуток імовірності виникнення одного нещасного

випадку Рн протягом року на кількість втрачених робочих днів на одного

працівника протягом року (Дср /Чср ), тобто R=Рн Дср /Чср , де:

Дср — визначається як середньоарифметична кількість робочих днів, втрачених працюючими у зв’язку з нещасними випадками на виробництві;

Чср — середньоарифметична чисельність працюючих із розрахунку за три останніх роки;

PH — імовірність виникнення нещасного випадку за рік.

Ризик завдання шкоди життю або здоров’ю працюючих при здійсненні

господарської діяльності для кожного виду економічної діяльності розраховується за формулою:

R=Рн Дср /Чср =1-е — λн t Дср /Чср , де:

λн — частота нещасних випадків за рік;

t — інтервал, за який здійснюється розрахунок, що дорівнює одному року.

Цей механізм розрахунку дозволяє визначити рівень прийнятного ризику, який відповідає сучасному рівню соціально-економічного та науково-технічного розвитку суспільства для кожного виду економічної діяльності. Прийнятним ризиком, по відношенню до якого буде здійснено розподіл ступеня ризику за трьома показниками — високий, середній, низький, можна вважати ризик виникнення нещасного випадку по Україні, розрахований за середньоарифметичними показниками, взятими за останні три роки (Rc). Отже, критерії для оцінки ризику розподіляються наступним чином.

Визначення критеріїв оцінки рівня

безпеки обладнання

У зв’язку з недосконалістю статистичних даних для обрахунку ризику за вищевикладеною методикою, формування показників небезпечності окремих видів обладнання було визначено за найдоцільніше встановлювати на підставі аналізу наявних статистичних даних про три види нещасних випадків: важкі, смертельні, групові смертельні (як найбільш

соціально-резонансні).

Формування показників небезпечності обладнання здійснюється на підставі:

1) визначення кількості смертельних, групових та нещасних випадків з тяжкими наслідками, що сталися під час роботи на відповідних видах обладнання, та кількості видів подій на них;

2) визначення небезпечних та шкідливих виробничих факторів на підставі видів подій;

3) визначення умовних показників для оцінки рівня небезпеки обладнання;

4) визначення граничного рівня в умовних балах, при перевищенні якого для небезпечних і шкідливих виробничих факторів на даному виді обладнання (виді робіт) його можна відносити до категорії підвищеної небезпеки;

5) визначення для кожного виду обладнання підвищеної небезпеки небезпечних і шкідливих виробничих факторів та оцінка їх умовної небезпеки в балах.

Відповідно до виконаного аналізу видів, наслідків відмов обладнання, машин, механізмів і устаткування та критичності відмов, кожен вид відмови оцінюється з урахуванням двох складових критичності — ймовірності (частоти) та важкості наслідків відмов. Пропонується використати бальну систему для оцінки ймовірності (частоти) виникнення нещасних випадків.

Визначення ризику виникнення нещасного випадку при експлуатації обладнання рекомендується здійснювати за формулою:

Р=ВхЧ, де:

В — характеристика важкості наслідків в умовних балах;

Ч — частота виникнення нещасних випадків в умовних балах.

Ризик як оцінка небезпеки. Загальна оцінка та характеристика небезпек. Оцінка ризику небезпеки. Управління ризиком. Якісний аналіз ризику.

Размещено 13.09.2011 пользователем bgdua

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров’ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей.

Квантифікація небезпеки, або кількісна оцінка збитків, заподіяних нею, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

3 метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n/N

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в Україні загинула у побутовій сфері 68 271 людина. Поразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак, числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 1998р. становило:

R = 68 271 / 50 100 000 = 0,001362=1,362 * 10-3 = 1362 * 10-6

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 1998 р. 1 362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму Використовується коефіцієнт частоти (R), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що коефіцієнт частоти смертельного побутового травматизму в Україні 1998 р. становив 1,362.

Для того щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових переваг, містить необхідний, навіть обов’язковий елемент ризику, зробимо невеличкий відступ.

Існує ризиковий баланс між відомими перевагами та недоліками консервантів, що використовуються у харчовій промисловості, між відомими перевагами використання радіації для медичної діагностики і лікування (напр., рентгенівська діагностика, радіаційна терапія) та відомими загрозами людському здоров’ю від впливу радіації. Завжди можна навести декілька прикладів, коли відносно безпечний матеріал або частина обладнання можуть за певних умов ставати небезпечними. Навіть така дія, як пиття води, але у великій кількості, може стати причиною серйозних проблем з нирками.

Отже, безпека є насправді відносним поняттям. Абсолютної безпеки для всіх обставин та умов не існує. Просте запитання: “Яка безпека є достатньою?” не має простої відповіді. Вираз “безпека на 99,9%”, що використовується для означення високого рівня гарантії або низького рівня ризику, особливо в рекламі, не може вважатися коректним.

Для того щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії.

Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1, встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).

Таблиці 1

Категорії серйозності небезпек

Вид Категорія Опис нещасного випадку

Катастрофічна I Смерть зруйнування системи

Критична II Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі

Гранична III Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі

Незначна IV Менш значні, ніж у категорії III, травми, захворювання, пошкодження у системі

Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 2 є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки. Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти висновку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно ймовірних наслідків та ймовірності, що такі наслідки будуть мати місце.

Таблиці 2

Рівні ймовірності небезпеки

Вид Рівень Опис наслідків

Часта A Велика ймовірність того, що відбудеться

Можлива B Може трапитись декілька разів за життєвий цикл

Випадкова C Іноді може відбутися за життєвий цикл

Віддалена D Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу

Неймовірна E Настільки ймовірна, що можна припустити, що така небезпека не відбудеться

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:

v повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

v заміна небезпечних операцій іншими - менш небезпечними;

v удосконалення технічних систем та об’єктів;

v розробка та використання спеціальних засобів захисту;

v заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому чисто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи Ти засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх випровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Вище було показано, що жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.

Типи аналізу управління ризиком:

v попередній аналіз небезпек (ПАН);

v системний аналіз небезпек (САН);

v підсистемний аналіз небезпек (ПСАН);

v аналіз небезпеки робіт та обслуговування (А ПРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:

v аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ);

v аналіз дерева помилок (АДП);

v аналіз ризику помилок (АРП);

v прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР);

v аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ);

v аналіз поетапного наближення (АПН);

v програмний аналіз небезпек (ПрАН);

v аналіз загальних причин поломки (АЗПП);

v причинно-наслідковий аналіз (ПНА);

v аналіз дерева подій (АДПд)

Попередній аналіз небезпек – це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.

ПАН звичайно виконується у такому порядку:

Ø вивчають технічні характеристики об’єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;

визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджується на даний об’єкт, систему чи процес;

Ø перевіряють технічну документацію на відповідність її законам, правилам, принципам і нормам безпеки;

складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.

Розслідування нещасних випадків на виробництві

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Перелік професійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

Конституція України гарантує громадянам України право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Єдиний порядок організації охорони праці в Україні визначає Закон України "Про охорону праці".

Статтею 22 цього Закону на роботодавця покладено обов’язок щодо розслідування на ведення нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.

З 1 жовтня 2004 року в Україні діє новий порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Такий Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві та Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання Кабінет Міністрів України визначив постановою від 25 серпня 2004 р. № 1112.

Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094, яка до 25 серпня 2004 року регулювала вказані правовідносини.

Новий Порядок уточнив процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб - підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю, а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Дія цього Порядку поширюється на власників підприємств або уповноважені ними органи; осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства уклали з роботодавцем трудовий договір (контракт) або фактично були допущені до роботи в інтересах підприємства, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Розслідування нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, проводиться згідно з цим Порядком, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Також, згідно з цим Порядком проводиться розслідування та ведеться облік нещасних випадків, професійних захворювань, що сталися з особами, які відповідно до законодавства про працю працюють за трудовим договором (контрактом) у військових частинах (підрозділах) або на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, МНС.

Проте, на військовослужбовців та інших осіб, які проходять військову службу в зазначених частинах чи на підприємствах згідно із статутами військової служби, дія цього Порядку не поширюється.

Слід зазначити, що порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час навчально-виховного процесу, у тому числі під час виробничого навчання, практики на виділеній дільниці підприємства під керівництвом уповноважених представників навчального закладу, визначається МОН за погодженням з Держнаглядохоронпраці, відповідним профспілковим органом і виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Щодо працівників, з якими трапились нещасні випадки під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству і не використовувався в інтересах підприємства, то проведення розслідування та ведення обліку таких нещасних випадків, здійснюється згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270.

Згідно з Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництв, розслідування та облік проводяться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до таких наслідків:

втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше;

необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день;

зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків;

смерті працівника на підприємстві.

Розрізняються нещасні випадки, що підлягають загальному розслідуванню та обліку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню та обліку.

До останніх належать: нещасні випадки із смертельними наслідками; групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров’я; випадки смерті працівників на підприємстві; випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов’язків; нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці).

Порядок розслідування нещасних випадків поширюється і на аварії.

Існує два види аварії, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії першої та другої категорії.

До першої категорії належать аварії, внаслідок яких:

загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників підприємства чи населення;

До другої категорії належать аварії, внаслідок яких:

загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці підприємства з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.

Згідно з зазначеним Порядком визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов’язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися у період:

перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов’язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;

підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку;

виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов’язків працівника (подання необхідної допомоги іншому працівникові, дій щодо запобігання аваріям або рятування людей та майна підприємства, інших дій за розпорядженням або дорученням роботодавця);

ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

подання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов’язаних із запобіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов’язків;

надання підприємством шефської допомоги;

перебування у транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових обов’язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

прямування працівника до об’єкта (між об’єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця;

прямування до/чи з місця відрядження згідно з установленим завданням.

Визнаються пов’язаними з виробництвом також випадки:

раптового погіршення стану здоров’я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах (видобування корисних копалин, будівництво, реконструкція, технічне переоснащення і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд, геологорозвідувальні роботи, які проводяться під землею) чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком;

скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів.

Нещасні випадки, пов’язані із завданням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків чи дій в інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються відповідно до цього Порядку. Такі випадки визнаються пов’язаними з виробництвом (крім випадків, що сталися з особистих мотивів).

Проте, не визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:

за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування, інструментів, що належать або використовуються підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності);

унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо), за наявності відповідного медичного висновку, якщо це не пов’язане із застосуванням таких речовин у виробничих процесах чи порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння, до нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;

у разі підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин його настання;

під час скоєння ними злочину, що встановлено обвинувальним вироком суду;

у разі смерті або самогубства (крім смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах чи після виведення працівника на поверхню з ознаками гострої серцево-судинної недостатності, що підтверджено медичним висновком; скоєння самогубства працівником плавскладу на суднах морського, річкового та рибопромислового флоту в разі перевищення обумовленого колективним договором строку перебування у рейсі або його смерті під час перебування у рейсі внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних чи шкідливих виробничих факторів).

Аналізуючи Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві можна зробити висновок, що процедура розслідування і обліку нещасного випадку складається з таких етапів, як:

повідомлення відповідних суб’єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків;

створення комісії з розслідування нещасних випадків;

проведення розслідування нещасних випадків;

результат розслідування нещасних випадків, надання матеріалів розслідування зацікавленим особам, облік нещасних випадків.

Так, про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до подання необхідної допомоги потерпілому.

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов’язаний: терміново організувати подання першої медичної допомоги потерпілому, забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося, роботодавця, керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; зберегти до прибуття комісії з розслідування (комісії із спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Подібний обов’язок покладений і на лікувально-профілактичні заклади, куди потерпілі звертаються за допомогою. Вони повинні про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві без направлення підприємства передати протягом доби з використанням засобів зв’язку екстрене повідомлення:

підприємству, де працює потерпілий;

робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за місцезнаходженням підприємства, де працює потерпілий, або за місцем настання нещасного випадку з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно;

установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби, які обслуговують підприємство, де працює потерпілий, або такій установі за місцем настання нещасного випадку з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).

В свою чергу, роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок (крім випадків, зокрема, групового нещасного випадку, нещасного випадку із смертельним наслідком, нещасного випадку з тяжким наслідком, випадку смерті працівника на підприємстві, а також випадку зникнення працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків), зобов’язаний негайно повідомити з використанням засобів зв’язку про нещасний випадок:

робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за місцезнаходженням підприємства за встановленою цим Фондом формою;

підприємство, де працює потерпілий, - якщо потерпілий є працівником іншого підприємства;

органи державної пожежної охорони за місцезнаходженням підприємства - у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі;

установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, - у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння);

утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше ніж три особи та організувати розслідування.

Наступними етапами проведення розслідування нещасних випадків є формування комісії з розслідування, проведення розслідування нещасних випадків та підготовка матеріалів такого розслідування.

Слід зазначити, що до складу комісії з розслідування включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

Комісія зобов’язана протягом трьох діб:

обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;

визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

з’ясувати обставини і причини нещасного випадку; визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом;

установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5, а також акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 у шести примірниках, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов’язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов’язаний з виробництвом, за формою НПВ, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов’язаний з виробництвом, і передати їх на затвердження роботодавцю;

у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов’язаного з виробництвом, крім акта форми Н-1 скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

Роботодавець, а у разі нещасного випадку, що стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - керівник робочого органу виконавчої дирекції Фонду, який призначив комісію, повинен розглянути і затвердити примірники актів форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) протягом доби після одержання матеріалів, підготовлених комісією за підсумками її роботи (матеріали розслідування).

До першого примірника акта форми Н-5 додаються примірник акта форми Н-1 (або форми НПВ), примірник карти форми П-5 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння), пояснення свідків та потерпілого (у разі їх наявності), витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії, інші документи, що характеризують стан робочого місця (машини, механізму, устаткування, апаратури тощо), а у разі потреби - також висновок лікувально-профілактичного закладу про стан сп’яніння, наявність в організмі потерпілого алкоголю, наркотичних чи отруйних речовин.

На вимогу потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, голова комісії зобов’язаний ознайомити його з документами, що містяться в матеріалах розслідування.

Нещасні випадки реєструються у журналі роботодавцем, а у разі нещасного випадку, що стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - робочим органом виконавчої дирекції Фонду, в якому зареєстровано цю особу.

Матеріали розслідування нещасного випадку роботодавець повинен протягом трьох днів надіслати:

потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;

робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.

Примірник затвердженого акта форми Н-1 (або форми НПВ) протягом трьох діб надсилається роботодавцем:

керівникові структурного підрозділу підприємства, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

територіальному органу Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства;

первинній організації профспілки, представник якої брав участь у роботі комісії, або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Копія акта форми Н-1 надсилається органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі відсутності такого органу - місцевій держадміністрації.

Також, в згаданому Порядку окремим розділом висвітлено питання щодо проведення спеціального розслідування нещасного випадку, обов’язків спеціальної комісії, оформлення матеріалів такого розслідування.

При цьому, необхідно відмітити, що розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів, а спеціальне розслідування нещасного випадку - протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.

Зазначеним Порядком визначено також особливості розслідування нещасних випадків, зокрема, таких, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви; під час перебування працівника на території підприємства у зв’язку з проведенням виробничої наради, одержанням заробітної плати; з працівником іншого підприємства під час виконання ним завдання в інтересах свого підприємства; з водіями, машиністами, пілотами (екіпажем) транспортних засобів (автомобілів, поїздів, літаків, морських та річкових суден тощо) під час перебування в рейсі, внаслідок катастроф, аварій та подій на транспорті.

Також, Порядок містить окремий розділ, що встановлює правила розслідування та обліку випадків хронічних професійних захворювань і отруєнь.

Додатком 13 до згаданого Порядку визначена процедура встановлення зв’язку захворювання з умовами праці.

Зокрема, професійний характер захворювання (отруєння) встановлюється експертною комісією спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу, склад якої затверджує керівник цього закладу.

У разі потреби до роботи експертної комісії залучаються спеціалісти (представники) підприємства, робочого органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки.

Рішення про зв’язок захворювання з умовами праці приймається на підставі клінічних, функціональних досліджень (амбулаторних або стаціонарних) з урахуванням відомостей, зазначених у таких документах, як копія трудової книжки - для визначення стажу роботи в умовах дії виробничих факторів; виписка з амбулаторної картки (форма 025/у) або з історії хвороби, у якій відображено початок та динаміку розвитку захворювання; медичний висновок головного спеціаліста з професійної патології Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва і Севастополя; санітарно-гігієнічна характеристика умов праці, що складається фахівцями установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство; висновки фтизіатра, нарколога та інші документи - у разі потреби; акт форми Н-5, акт форми Н-1 - у разі гострого професійного захворювання (отруєння).

Висновок експертної комісії спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання хворому не видається, а надсилається головному спеціалісту з професійної патології Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва і Севастополя за місцем роботи або проживання хворого.

Хворому видається довідка про стаціонарне (амбулаторне) обстеження в спеціалізованому лікувально-профілактичному закладі.

У висновку крім діагнозу обов’язково зазначається встановлення (невстановлення) професійного характеру захворювання.

При цьому, слід зазначити, що Перелік професійних захворювань визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 року № 1662.

Вищезгаданими Порядком передбачено, що відповідальність згідно із законодавством за своєчасне і об’єктивне розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, та обґрунтованість прийнятих рішень несуть посадові особи, які проводили розслідування.

Стосовно здійснення контролю за своєчасністю і об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків, слід відзначити, що такий контроль покладено на органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, та її робочі органи, відповідно до компетенції.

Громадський контроль, в свою чергу, здійснюють профспілки через свої виборні органи і представників, а також уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці.

Таким чином, з прийняттям нового Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві в Україні удосконалився механізм розслідування нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та аварій.