3. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки а. Основні положення кейнсіанської теорії

У своїй роботі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” Кейнс прийшов до наступних висновків:

1. у ринковій економіці не існує саморегулятивного механізму, який гарантував би повну зайнятість;

2. причини безробіття й інфляції криються не в зовнішніх факторах, як війни, посуха та інші стихійні лиха, а викликаються внутрішніми економічними причинами;

3. сукупний обсяг видатків (тобто сукупний попит – С + Іч + Д + Еч) дорівнює загальній вартості проданих товарів. У стані рівноваги сукупні видатки дорівнюють обсягу національного виробництва (ЧНП). Таким чином, сукупні видатки визначають обсяг національного виробництва;

4. економіка може досягти рівноваги сукупного попиту й сукупної пропозиції як при значному рівні безробіття, так і при високому рівні інфляції. Тому повна зайнятість є швидше випадковістю, ніж закономірністю;

5. оскільки ринок сам не може забезпечити повної зайнятості, то держава повинна впливати на рівень сукупних видатків, застосовуючи фіскальну та грошово-кредитну політику для забезпечення повної зайнятості.

Б. Критика класичної теорії кейнсіанцями

Кейнс заперечив існування ринкового механізму автоматичного забезпечення повної зайнятості, а саме дію закону Сея, механізму гнучкості ставки відсотка й еластичності співвідношення цін і заробітної плати.

• На думку Кейнса в ринковій економіці закон Сея не діє, тобто пропозиція не створює відповідний собі попит, оскільки грошовий ринок, а саме його інструмент – ставка відсотка – не здатна зрівноважити заощадження з інвестиційними планами підприємців.

Відсутність зрівноважувальної дії ставки відсотка на заощадження та інвестиції у реальній економіці Кейнс пояснював наступними причинами:

1. суб’єкти заощаджень та суб’єкти інвестицій – це різні групи людей

Так, інвестуванням займаються підприємства, а заощаджують і домогосподарства й підприємства.

2. суб’єкти заощаджень та суб’єкти інвестицій керуються у своїх намірах різними мотивами.

Так, мотивами осіб, які заощаджують, можуть бути не тільки одержання відсотків за розміщені в банку кошти, але й інші мотиви, не пов’язані з одержанням доходу, - наприклад, накопичення значних сум для здійснення великих покупок чи непередбачених витрат, оплата попередніх зобов’язань (наприклад, сплата страхових і пенсійних внесків), нагромадження певних сум на “чорний” день; зрештою, люди можуть заощаджувати в силу традицій, звички, особливостей характеру. Тому ставка відсотка не є основним чинником, який визначає величину заощаджень.

Що ж стосується чинників інвестиційних видатків, то як вам відомо, вони також не обмежуються лише ставкою відсотка. Нагадаю, що великий вплив на інвестиції справляє очікувана норма чистого прибутку, зміни в податках, поява винаходів і нових технологій, зміни у витратах на придбання та експлуатацію обладнання, рівень споживчого попиту, політична стабільність тощо.

3. величина заощаджень та інвестицій може не співпадати й тому, що домогосподарства свої заощадження можуть тримати не тільки в банківських установах, але й у себе на руках для нагромадження багатства в готівці, а також тому, що кредитні установи, надаючи кредити, змінюють пропозицію грошей. Ці дві обставини – зміна у величині грошей, що знаходяться на руках у населення, та кредити банківської системи – обумовлюють відхилення пропозиції грошей і обсягів поточних заощаджень.

(Так, зменшення заощаджень на руках у домогосподарств і надання банками кредитів може привести до перевищення обсягів інвестицій суми поточних заощаджень. А це означає, що закон Сея не діє, і що рівні виробництва, зайнятості й цін можуть коливатись. Так само, коли домогосподарства збільшать заощадження на руках і не направлятимуть їх на ринок грошей, коли поточні заощадження використовуються для погашення попередньої заборгованості, тоді сума заощаджень буде більшою за величину інвестицій. Отже, також виникне макроекономічна нестабільність, оскільки закон Сея не спрацює).

На думку Кейнса, коли заощадження перевищують інвестиції, сукупний попит знизиться, на що виробники зреагують зменшенням обсягів виробництва та вивільненням працівників.

• Кейнс піддав критиці також другий механізм досягнення повної зайнятості класичної теорії – пропорційність зниження цін і заробітної плати внаслідок зменшення сукупного попиту.

Кейнс стверджував, що навіть при зменшенні сукупного попиту не відбувається адекватного цьому зниження цін і заробітної плати. Відповідному зниженню цін і заробітної плати будуть перешкоджати діяльність монополій, профспілок, законодавчо встановлений мінімум зарплати, інші чинники. Навіть, якщо ціни й зарплата знизяться, вважав Кейнс, то це викличе зниження доходів населення, а отже зменшиться й сукупний попит. Зменшення сукупного попиту на товари, у свою чергу, спричинить зменшення попиту на всі економічні ресурси, в т.ч. і на робочу силу. В результаті зросте безробіття й знизяться обсяги національного виробництва.