Б. Положення класичної теорії про ринковий механізм регулювання повної зайнятості

ЗАКОН СЕЯ. ГНУЧКІСТЬ СТАВКИ ВІДСОТКА. Згідно закону Сея пропозиція товарів створює свій власний попит, тобто сукупна пропозиція створює відповідний їй сукупний попит і виробництво здійснюється при повній зайнятості.

Смисл аргументації Сея простий: в умовах суспільного поділу праці кожен виробник продає свої товари для того, щоб купити інші товари, які він не виробляє. Отже, він може купити тільки в кількості (у грошовому виразі) проданого. Тому обсяг попиту (купівлі) завжди відповідає обсягу реалізованого (виробленого). Таким чином, сукупні обсяги попиту й пропозиції повинні співпадати.

Однак, реальна ринкова економіка влаштована складніше:

1. кількість споживачів завжди переважає кількість виробників;

2. дохід не обов’язково повністю витрачається на споживання, так як частина його може заощаджуватись;

3. частину витрат виробництва виробник фінансує за рахунок одержаних позик.

Таким чином, дійсна ситуація виглядає інакше, ніж зображена в моделі “попит є пропозиція”, а саме: попит зменшується на величину заощаджень, а пропозиція збільшується на величину інвестицій, джерелом яких є одержані позики.

Отже, рівновага сукупного попиту й сукупної пропозиції вимагає рівності заощаджень, які повинні інвестуватись, та інвестицій, джерелом яких є позики.

Проте, оскільки особи, які заощаджують частину свого доходу, та особи, які використовують кредити для інвестування, є різні суб’єкти економіки, то рівновага макроекономіки може бути досягнена лише в результаті спеціального регулювання, яке повинно забезпечити рівність сукупних заощаджень і сукупних інвестицій. В іншому випадку дисбаланс між заощадженнями й інвестиціями викличе скорочення (зміни) обсягів виробництва, доходів та зайнятості.

На думку економістів-класиків, механізмом, який автоматично зрівноважує сукупні інвестиції й сукупні заощадження, а отже, сукупний попит і сукупну пропозицію, є ринок грошей.

У ринковій економіці, вважають економісти-класики, заощадження знаходяться не у вигляді готівки, а на банківському рахунку (і покладені під відсотки) або ж у вигляді цінних паперів: чим вища ставка відсотка, тим більша частина доходу буде заощаджуватись, і навпаки. Ця пряма залежність між ставкою відсотка й величиною заощаджень обумовлюють висхідну траєкторію кривої заощаджень (З, рис. 6-4).

% %

З І

заощадження інвестиції

Рис. 6-4. Крива заощаджень Рис. 6-5. Крива інвестицій

Підприємці ж здійснюють інвестиції, як правило за рахунок кредитів, за які вони повинні сплачувати певний відсоток: чим вища ставка відсотка, тим менше кредитів візьме підприємець, а отже, тим меншими будуть інвестиції. Ця обернена залежність між ставкою відсотка й обсягом інвестицій обумовлюють низхідну траєкторію кривої інвестицій (І, рис. 6-5).

Інвестор зацікавлений вигідно взяти позику у домогосподарства, яке заощаджує, а домогосподарство зацікавлене вигідно дати свої заощадження інвестору. Тому хоча “заощаджувачі” й “інвестори” – це різні особи, вони необхідні один одному заради своєї власної вигоди.

Механізм, який забезпечує погодження вигоди “заощаджувача” й “інвестора”, тобто забезпечує рівність сукупних заощаджень і сукупних інвестицій (а отже, рівність сукупного попиту й сукупної пропозиції), є ринок грошей. На ринку грошей пропозиція грошей представлена заощадженнями, а попит на гроші – інвестиціями, джерелом яких є позики, а роль “ціни” виконує ставка відсотка.

Рівень ставки відсотка відображає коливання обсягів попиту й пропозиції на грошовому ринку. В результаті встановлюється рівноважна ставка відсотка, при якій обсяг заощаджень, які інвестуються, співпадає з обсягом інвестицій, здійснених за рахунок одержаних позик (%р, рис.6-6).

Навіть якщо в певний момент заощадження перевищать інвестиції, що викличе тимчасове скорочення обсягів виробництва й ріст безробіття, грошовий ринок, на думку класиків, автоматично відновить рівновагу між заощадженнями й інвестиціями та повну зайнятість. Так збільшення заощаджень, яке на рис.6-7 продемонстроване переміщенням кривої заощадження вправо, при незмінному рівні інвестицій викличе зниження рівноважної ставки відсотка. Ця нижча ставка відсотка буде сигналом для виробників щодо одержання дешевих позик і розширення інвестицій. Таким чином, знову відновиться рівновага між заощадженнями й інвестиціями, а отже, й повна зайнятість.

% І З % І З

З¹

%р %р

%р¹

заощадження і інвестиції заощадження і інвестиції

Рис. 6-6. Встановлення рівноважної Рис. 6-7. Гнучкість

ставки відсотка ставки відсотка

Отже, механізм рівноваги макроекономіки при повній зайнятості класична модель вбачала у вільному ціноутворенні на грошовому ринку (гнучкості ставки відсотка), який забезпечує відповідність між сукупними заощадженнями й сукупними інвестиціями, сукупним попитом і сукупною пропозицією. Звідси робився висновок, що ринкова економіка “автоматично” звільняється від криз надвиробництва чи недовиробництва та безробіття, не потребуючи регулюючої допомоги держави.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ СПІВВІДНОШЕННЯ ЦІН ТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ. Іншим поясненням ринкової саморегуляції – відповідності сукупного попиту й сукупної пропозиції при повній зайнятості є концепція еластичності співвідношення цін і заробітної плати.

На думку економістів-класиків, при зниженні сукупного попиту (коли заощадження будуть більшими від інвестицій) якщо не спрацює механізм гнучкості ставки відсотка на грошовому ринку для відновлення рівноваги між заощадженнями й інвестиціями, а отже, між сукупним попитом і сукупною пропозицією, обсяги виробництва й зайнятість не знизяться. Рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією за повної зайнятості відновиться внаслідок спрацювання іншого ринкового механізму – пропорційного зниження цін та заробітної плати (рис.6-3). Так, по-перше, при зменшенні сукупного попиту конкуруючі виробники, прагнучи позбутись надлишкової пропозиції своїх товарів, почнуть знижувати на них ціни; по-друге, зменшення попиту на товари викличе одночасне скорочення попиту на всі економічні ресурси, які використовуються у виробництві товарів, в т.ч. зменшиться попит і на робочу силу; по-третє, при перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї знизиться рівноважна ставка заробітної плати (ціна за працю), яка буде відповідати бажанням підприємців і робітників щодо кількості найманої праці. В цих умовах вимушене безробіття є неможливим: будь-хто, хто бажає працювати знайде роботу за цю рівноважну, хоч і низьку, ставку зарплати.

Отже, зробимо короткі висновки по поглядах класиків на стан макрорівноваги, механізм її встановлення та роль держави в економіці:

1. ринкова економіка сама здатна забезпечити практично постійно повну зайнятість.

2. цей висновок базується на дії закону Сея, гнучкості ставки відсотка та припущенні про еластичність співвідношення цін і заробітної плати в сторону зниження.

Оскільки, згідно закону Сея пропозиція створює свій власний попит, то загальне надвиробництво товарів неможливе, а отже, неможливе й подальше скорочення обсягів виробництва й зайнятості, як реакція на надвиробництво. Навіть якщо в економіці мають місце заощадження, які зменшують споживчі видатки домогосподарств, то грошовий ринок через коливання ставки відсотка автоматично узгодить плани домогосподарств щодо заощаджень, а підприємств – щодо інвестицій за рахунок позик.

Навіть якщо не спрацює ефективно грошовий ринок і сукупний попит все ж знизиться, то це тимчасове скорочення сукупного попиту буде автоматично компенсоване пропорційним зниженням цін та заробітної плати, внаслідок чого реальний обсяг виробництва та зайнятість не знизяться.

3. оскільки ринкова економіка володіє такими саморегулятивними інструментами, то роль держави в ній повинна зводитись лише до контролю над пропозицією грошей з тим, щоб запобігти небажаним змінам у сукупному попиті та рівні цін.

Класична модель макроекономіки протрималась біля століття, не витримавши випробувань Великої депресії 30-х рр. 20 ст. Реальні процеси перестали вкладатись у концепцію автоматичної саморегуляції й виявилось це, перш за все, у зниженні обсягів виробництва, появі стійкого безробіття чи інфляції.

Стабільно високий рівень безробіття й цін означав, що попередні цінові механізми саморегулювання ринкової економіки перестали бути ефективними. Виникла потреба в такій макроекономічній концепції, яка би змогла пояснити ринкові процеси неціновими механізмами. І така модель ринкової макрорівноваги національної економіки була запропонована Дж.М.Кейнсом у 30-х рр. 20 ст., яка стала теоретичною базою економічної політики урядів багатьох держав із ринковою (змішаною) економікою.