5. Військове будівництво зунр

З перших днів свого існування ЗУНР зіштовхнулася з проблемою створення високо дисциплінованої та боєздатної Української Галицької Армії, оскільки українській державі довелося оборонятися від агресії сусідньої Польщі та Румунії. Кожна з цих держав отримувала фінансову та військову допомогу Антанти. До того ж у Львові знаходились значні сили бойовиків польських організацій, що мали у своєму розпорядженні не меншу кількість вояків, ніж українці. Половину населення міста (з 250 тис. - 120 тис.) складали поляки, які надавали допомогу польським військовим частинам.

На початку листопада УН Рада звернулася до всіх солдатів і офіцерів української національної Австро-Угорської армії із закликом стати на захист рідного краю, а до цивільного населення - вступати добровольцями в армію. Серед українського населення було оголошено мобілізацію. Були розроблені текст військової присяги, організаційно-штатна структура, форма одягу, відзнаки, взято на облік усе військове майно та спорядження.

І вже 13 листопада 1918 р. Державним секретарством військових справ територію держави було поділено на 3 військові області: А - «Львів», Б - «Тернопіль», В - «Станіславів» та 12 військових округів (по 4 у кожній).

Однак такі довільні й слабо організовані структури УГА не могли виконувати поставлені перед армією завдання. Тому було розроблено організаційну структуру армії шляхом її поділу на корпуси та бригади. Було утворено 3 армійських корпуси, які відповідали військовим областям. У кожному корпусі нараховувалося по 4 бригади (одна бригада складалася з 5-6 тис. чол.). Бригади, у свою чергу, складалися з 4 куренів піхоти, артилерійського полку, сотень кінноти, саперів та інших підрозділів. Всього налічувалось 12 бригад.

У процесі реорганізації бригад (травень 1919 р.) за окрему військову одиницю (військову частину) було прийнято курінь, що складався з чотирьох - п'яти сотень. Сотня як структурна одиниця мала у складі декілька чет. Найнижчим військовим підрозділом вважався рій (десяток). Отже, військова піраміда становила схему: рій - Мета - сотня - курінь - бригада - корпус - УГ4.

У складі УГА були такі види військ та служб: піхота, кіннота, артилерія, авіація, військово- судові органи (військове судочинство й прокуратура), польова жандармерія (боротьба з де­зертирством й охорона правопорядку у військових частинах за межами фронту), ветеринарна та санітарна служби, служба постачання (інтендатура), польова пошта, частини технічного забезпечення (сапери, кантоністи, залізничники) та зв'язку.

6. Характерні риси законодавства зунр

На території ЗУНР у галузях цивільного, кримінального і процесуального права використовувалося старе австрійське законодавство, якщо воно не суперечило цілям Української держави.

Конституційні засади новоствореної Української держави визначав схвалений У11 Радою «Тимчасовий основний закон» (13 листопада 1918 р.). У ньому закріплювалося верховенство Й суверенітет народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною системою. Виборчим правом наділялися усі громадяни незалежно від національності, віросповідання та статі. Таким пред­ставницьким органом мав стати Сойм (Сейм), а до його обрання верховну (законодавчу) владу повинна була здійснювати УН Рада. Виконавчу владу віддано Державному Секретаріату. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (потім тризуб), прапором - синьо-жовтий. Затверджено печатку Держави.

Порядок обрання, скликання та діяльності нового парламенту визначалися у законах: «Про вибори до Сойму Західної обласній Української Народної Республіки» і «Про скликання Сойму За­хідної області Української Народної Республіки».

Мовне питання. Всі закони, урядові акти та інші правові документи, які мали загаль­нодержавне значення, мали публікуватися чотирма мовами: українською, польською, єврейською та німецькою. Відповідно до Закону «Про вживання мови у внутрішнім та зовнішнім урядуванні властей і урядів, публічних інститутів; державних підприємств на Західній області Української Народної Республіки» (15 лютого 1919 р.) - українська мова проголошувалася державною, мала вживатися в усіх державних органах та підприємствах. Національним меншинам гарантувалося право вживати в офіційних зносинах з державними властями, організаціями та установам, рідну мову. Також гарантувалося право вільно розвивати свої мови, культуру, мати школи, бібліотеки, видавництва.

Правовий статус громадян та іноземців визначався Законом про громадянство і правовий статус чужинців від 8 квітня 1919 р. Кожна особа, яка у день його оголошення належала до однієї з громад краю, вважалася громадянином ЗОУНР. Рішення про надання громадянства чужинцям приймав Державний Секретаріат. Громадяни Придніпрянської України - УНР - є тими самими громадянами ЗОУНР. Процедура відмови від громадянства передбачала подання відповідної заяви впродовж 1,5 місяця після публікації закону. Іноземці та особи без громадянства набували статус громадянина після 5 років постійного проживання на території Республіки.

Аграрне питання залишалося чи не найскладнішим. Адже майже половина орних земель та пасовищ, більша частина лісів за Австрії у Галичині належали поміщикам і церкві, тоді як понад дві третини селянських господарств були дрібно-земельними або «безземельними».

Було визначено порядок конфіскації земель у великих землевласників. Зокрема, націоналізовані землі переходили у тимчасове управління повітових земельних комісій, які розподіляли їх поміж селянами. Завершити процес врегулювання аграрної проблеми в ЗУНР мав Закон «Про земельну реформу» (14 квітня 1919 р.), який передбачав конфіскацію земель поміщиків, церков і монастирів, а також набутих із метою спекуляції та тих, що не обробляли власники своїми силами.

Робітничим законодавством було встановлено 8-год. робочий день та контроль над виробництвом.

Однак вирішення цих наболілих проблем було запізнілим, прийняті закони недосконалими (земельний закон), а то й половинчастими. Фактично їх реалізацію було відкладено до закінчення війни і скликання Сейму.

Було вжито заходів щодо підтримки культури та освіти. Чисельні закони та розпорядження створили власну освітню систему. Було відкрито ЗО середніх шкіл, з них 20 гімназій. Вчителів визнано державними службовцями та присвоєно службові ранги. Діяли польські та єврейські навчальні заклади.