3. Грошова система та її елементи. Грошова система україни

В кожній державі існує функціональна грошова система – форма організації грошового обігу в країні, яка склалась історично і закріплена законом. Її складовою частинию є національна валютна система, хоча вона відносно самостійна. Грошові системи сформувалися в XVI- XVIIст. Хоча окремі її елементи з’явилися в більш ранньому періоді, з утвердженням централізованих держав.

Грошова система формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є: найменування грошової одиниці, масштаб цін, валютний курс і режим зовнішньо-валютного обігу, види готівкових знаків, які мають платіжну силу, регламентація безготівкового обороту, державний апарат, який здіснює регулювання грошового обігу.

Кожна країна визначає для себе грошову систему, в тому числі валютний метал, грошову одиницю, порядок чеканки монет і емісії грошових знаків, золотий ( або інший) вміст.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної валюти в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР – карбованець(рубель), сотою долею якого була копійка. Найменування “рубель” закріпилося за грошовою одиницею Росії відносно пізно в XVII ст. Становлення держаної незалежності України обумовлює перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі – гривні, що була грошовою одиницею УНР в 1918р. В зв’язку з проголошенням в 1991р. акту про незалежність України було законодавчо закріплено рішення назвати гривнею власну грошову одиницю Української держави [17, c. 415].

В окремих країнах діють такі грошові одиниці: Австралія – Австралійський шилінг, Бразилія – крузейро, Великобританія – фунт стерлінгів, Греція – драхма, Данія – датська крона, Німеччина – марка, США – долар США, Франція – французький франк.

Одним з важливих елементів грошової системи є масштаб цін.

Масштаб цін – історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей . Масштаб цін служить для вимірювання різних кількостей золота, його маси, а золото, міра вартості служить для вимірювання вартості всіх інших товарів. Держава в законодавчому порядку фіксує масштаб цін , але ця фіксація як правило не пов’язана із зміною вартості золота. Спочатку грошові одиниці та їх назви були пов’язані з певною вагою благородних металів наприклад, фунт стерлінг означає фунт срібла. Але з часом масштаб цін все більше відривається від валового вмісту грошової одиниці. Спричинено це переходом від срібла до золота, як грошового металу і витіснення срібла золотом у функції міри вартості, псуванням і зношуванням монет [10, c. 320].

З припиненням обміну паперово – кридитних грошей на золото ( до поч. 2 Світової Війни майже всі країни заходу відмовилися від такого обміну) та їх знецінення, масштаб цін, по суті втратив свій економічний зміст.

В кінці 70-х років у результаті міжнародної валютної реформи в провідних країнах заходу офіційна ціна золота і золотий вміст грошових одиниць були відміненні.

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Зовні виступає як ціна валюти однієї країни, виражена в валюті іншої країни чи в міжнародних розрахункових одиницях (ECU, SDR). Використовується валютний курс при купівлі і продажу валюти в зв’язку з експортом товарів чи послуг, надходження в країну капіталів, доходів і кредитів, наданні кредитів іншим країнам, вивозу за кордон капіталів та прибутків [19, c. 538].

По-перше, за його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

По-друге на основі валютного курсу здійснюється й зіставлення цільових структур окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення – продуктивності, витрат виробництва, заробітної плати, темпів економічного зростання, а також торгівельного і платіжного балансів.

По-третє, за допомогою валютних курсів зіставляються національні умови виробництва, зокрема національної вартості товарів та послуг з інтернаціональними цінами та інтернаціональною вартістю. На його основі національні витрати прирівнюють до єдиного вартісного еквівалента – суспільно інтерніціональних витрат праці відповідно до цього – до інтернаціональної вартості [19, c. 539].

По-четверте, через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки.

Необхідність встановлення валютного курсу визначається тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законними, платіжними і повинні бути обміняні. Правильне визначення валютного курсу має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди в відносинах економічних субєктів різних країн. В сучасних умовах в основі курсів валют лежить співвідношення їх купівельних спроможностей. Проте цілий ряд факторів може спричинити значне відхилення валютних курсів від їх основи. Це насамперед, зміна попиту і пропозиції іноземної валюти в країні, яка визначається перш за все, зміною стану платіжного балансу. Крім того, зміна валютних курсів може визначитись і позаекономічними факторами – ускладненням політичної ситуації в країні, посилення недовіри юридичних і фізичних осіб до уряду та існуючих державних структур, загостренням соціальних та національних протиріччь.

Слід відрізняти офіційно всановлений, фіксований, валютний курс від гнучкого ринкового. Фіксовані курси втратили свою вирішальну роль. Зараз курси своїх валют фіксують лише деякі країни по відношенню до більш міцних валют чи міжнародних валют, та тільки на рівні, що фактично склалися на валютному ринку. Тому найважливішими є гнучкі валютні курси, які поділяються на плаваючі та коливні [8, c. 312].

Плаваючі курси мають провідні валюти – долар США, марка ФРН. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною домовленістю визначити межі їх “плавання”.

Коливні курси мають валюти, які “привязані” безпосередньо до провідних валют. Центральні банки країн з такою валютою намагаються впливати на їх курси методом валютної інвестиції з метою недопустити різких коливань.

При продажу і купівлі іноземноі валюти банки диференціюють рівні курсів “продавця” і “покупця”. При чому перший – вищий. Це різниця забезпечує банками прибуток від валютних операцій.

Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошенні спеціальні права, гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курси SDR визначається на основі середньозваженого курсу певного набору національних валют де на долар США припадає 42%. На практиці долар залишається міжнародним платіжним засобом. Використовується і національні валюти ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейському співтоваристві використовують, як міжнародну безготівкову грошову одиницю екю [14, c. 320].

Одним з основних елементів грошової системи є форми і умови готівкового і безготівкового платіжного обігу.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.

Банківські білети (банкноти) – різновид грошових знаків, які випускаються центральними банками. Виникли в 17ст. На основі розвитку вексельних відносин. Спочатку банкноти були простою розпискою банку про прийняття від клієнта золота на зберігання. Згодом такі розписки банки стали видавати при дисконті (покупці) приватних комерційних векселів. Банкнота перетворилась у вексель на банкіра, набула подвійного забезпечення – золотого і вексельного (товарного), вільно розмінювалась на золото такі банкноти одержали назву “класичні”.

У світовій практиці вироблені два способи забезпечення емісії класичних банкнотів або встановлювалась доля металевого покриття до загальної суми емісії, або встановлювався ліміт емісії банкнот непокритих золотом.

В період загальної кризи капіталізму банкноти перестали розмінювати на золото, вони втратили одну з основних своїх класичних ознак, що зблизило їх з паперовими грошима. Сучасні нерозмінні банкноти мають тільки товарне забезпечення, ефективність якого низька оскільки кредитний механізм не забезпечує своєчасного повернення банкнот в каси банку. Це зумовлюється не тільки порушенням принципів кредитування банками комерційних підприємств, а головним чином, втягуванням їх кредитних ресурсів в покриття державних витрат непродуктивного характеру. Тому послаблюється зв'язок емісії сучасних банкнот з реальними потребами обігу в грошах, що створює передумови для інфляції [17, c. 241].

Казначейські білети - один з видів грошових знаків. Їх випускає державне казначейство чи Міністерство фінансів для покриття бюджетних витрат випускається переважно дрібними купюрами. З припиненням розміну грошових знаків на золото зникли економічні відмінності між банківськими і казначейськими білетами і більшість країн світу випускають тільки банкноти. При створенні власної грошової системи, Україні теж доцільно відмовитись від випуску казначейських білетів.

Розмінна монета випускається для обслуговування дрібних платежів. Спочатку була із дорогоцінного металу, потім із сплавів звичайних металів. Така монета називається вільною. Держава своїми рішеннями надає таким монетам силу законного платіжного засобу. Зараз в усіх країнах світу знаходяться в обігу тільки білонні монети.

Суттєва відмінність грошових білетів полягає в механізмі їх емісії – порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом – міністерством фінансів (казначейством) – в обіг пускають казначейські білети. Кредитна комісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять у сферу обігу у зв’язку з видачею кредиту, його проголошення обумовлює вилучення грошових знаків з обігу. Білети банку (банкноти) мають забезпечуватися золотом, коштовними металами і іншими активами банку, що є гарантом конвертованості валют. Казначейські білети гарантують обовязковий прийом і обмін на будь-які товари і цінності. Розмінні монети – мають вільно обмінюватись на білети національного ( державного) банку [19, c. 314].

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є неготівкові знаки, а залишки на рахунках у банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей записаних на рахунках (“грошей безготівкового обороту” або “електронних” в умовах проведення платежів на базі ЕОМ), визначається державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів [10, c. 462].

Безготівковий грошовий обіг – частина грошового обігу, в який рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум по рахунках в банках, чи зарахування взаємних вимог, тобто безготівкових знаків. Внаслідок того, що безготівковий обіг має значні переваги над готівковим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим, як для суспільства в цілому, так і для кожного окремого економічного суб’єкта. По-перше: значно скорочується суспільні витрати обігу. По-друге: створюється сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу, поскільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тісний звязок їх з банками та з грошовим ринком в цілому.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські органи. Однак безпосереднє регулювання грошового обігу здійснюють банки, що зумовлює виділення іх окремого самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання визначається побудовою самої банківської системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом. На першому рівні функціонує центральний банк НБУ, а на другому – комерційні банки різних форм власності, спеціалізіції та сфер діяльності. Отже, регулювання грошового обігу – сукупність заходів, які проводяться в галузі грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу.

Неменш важливе місце займає порядок випуску порядок випуску та регулювання грошей. Емісія (від лат. Emisio – випуск) – випуск в обіг грошей, облігацій та інших боргових зобовязань. Саморегулююча система емісії існувалі при функціонуванні золотого стандарту, коли золоті монети надходили в обіг вміру потреби. При паперово – грошовому та кредитному обігу межі емісії визначають ся потребами сфери обігу грошах, як засіб обігу та платежу, а також для покриття дифіциту державного бюджету. В сучасних умовах емісія закріплена за центральними банками країн, які використовують її для отримання безготівкових грошей, тобто кредитних ресурсів. В Україні право емісії грошей надано виключно тільки одному НБУ [19, c. 415].