Розділ 3. Предмет злочину.

Предмет злочину потрібно відрізняти від об'єкта злочину. Ще разом відзначу, що об'єкт - це суспільні відносини, що охороняються законом. Предметом же злочину є будь-які речі матеріального світу, через котрий або в зв'язку з чим відбувається злочин.

Наприклад, при крадіжці особистого майна об'єктом є право власності громадянина, що охороняється законом, а предметом - безпосередньо майно (речі), що були таємно вилучені в потерпілого.

Або, наприклад, при контрабанді (ст. 70 КК) винний замахується на суспільні відносини, що відбуваються в галузі зовнішньої торгівлі України. Цей злочин відбувається шляхом незаконного перевезення через кордон держави товарів, валюти, цінностей, зброї, боєприпасів, наркотиків і інших предметів. Товари, що перевозяться, є предметами злочину.

Правильне встановлення, визначення предмета злочину необхідно для правильної кваліфікації і визначення покарання. Наприклад, ст. 222 КК визначає як злочин незаконне носіння, збереження, придбання, виготовлення і реалізація зброї. Кваліфікація названих злочинних дій і їхнє покарання залежать від того, що є предметом злочину. Коли предметом злочину виступає вогнепальна зброя, то дія кваліфікується по ч. 1 ст. 222 КК, що передбачає покарання до 7 років позбавлення волі. Якщо ж предмет злочину - холодна зброя, то злочин кваліфікується по ч. 3 ст. 222 КК, що передбачає покарання до 5 років позбавлення волі, виправні роботи на термін до 2-х років.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знаряддя злочину. Знаряддя або засоби злочину - це ті предмети, що використовуються злочинцем при вчиненні злочину. Так при вбивстві можуть бути використані такі знаряддя злочину, як зброя, отрута і т.д. і т.п., при квартирній крадіжці - відмичка, ключі, брухт.

Предметом злочину не можна називати людину. Особа, якій злочином завдається моральний, фізичний або майновий збиток, визнається потерпілим (ст. 53 КПК).

Розділ 4. потерпілий в об"єкті злочину

Правове забезпечення охорони будь-яких благ, цінностей чи суспільних відносин, як їх елементу, є основою механізму правового регулювання, завдяки якому і підтримується в державі правовий порядок [69, с. 162].

Правильне визначення об’єкту злочину має і своє практичне значення, оскільки помилка у ньому унеможливлює здійснення правильної кримінально-правової кваліфікації вчиненого діяння [70, с. 26]. Як вказував М.Ш.Левіашвілі, науково обґрунтована класифікація об’єктів злочину дозволяє правильно визначити місце конкретного об’єкта в загальній системі суспільних відносин, що є визначальним для точної кваліфікації злочинів [71, с. 94-103].

Дослідження об’єкту злочину у вітчизняній теорії кримінального права проводиться в сукупності з предметом злочину. Так, зокрема, В.Я.Тацій визначає їх сукупність як єдність елементів “об’єкт злочинного посягання (впливу) та предмет злочину” [72, с. 92; 73, с. 66-69].

Найбільшого поширення отримала класифікація об’єктів злочину на загальний, родовий та безпосередній [74, с. 6].

В теорії кримінального права висловлюються суперечливі думки щодо загального визначення об’єкту злочину.Так, В.Я.Тацій робить категоричний висновок, що безпосереднім, так само як і загальним і родовим об’єктами можуть бути лише суспільні відносини, а не блага і цінності, спроба ж підмінити суспільні відносини , які виступають об’єктом злочину, будь-якими іншими суспільними явищами є помилковим:“тільки суспільні відносини як цілісна система, а не будь-які їх складові частини можуть бути визнані об’єктом злочину” [72, с. 114]. С.Б.Гавриш також підтримує думку щодо визнання в якості об’єкта злочину “види суспільних відносин” [75, с. 22-23].

С.В.Фесенко наполягає на тому, що об’єкт злочину модна визначити, як цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду [76, с. 7]. В подальшому, визначаючи ланки “ланцюга цінностей”, С.В.Фесенко виділяє: 1) потерпілих; 2) їх інтереси; 3) соціальні зв’язки (дії, взаємодії та взаємозв’язки); 4) блага (матеріалізовані предмети або не матеріалізовані) [76, с. 11].

На мій погляд, такі складові, в сукупності, за виключенням матеріалізованих благ, належать до суспільних відносин. Тому, погоджуючись з думками В.Я.Тація, С.Б.Гавриша та інших фахівців [77, с. 27], під об’єктом злочину розуміємо суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Родовим об’єктом злочинів Розділу XVI КК України “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж”, окремими науковцями визнаються “суспільні відносини у сфері безпеки комп’ютерної інформації і нормального функціонування електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж” [78, с. 358].

При цьому, конкретизуючи родовий об’єкт злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, їх систем та комп’ютерних мереж, вважаю за необхідне включити до визначення родового об’єкту Розділу XVI КК України вказівку на носії комп’ютерної інформації, саме на яких зосереджується комп’ютерна інформація.

Тому, родовим об’єктом злочинів, відповідальність за які передбачена ст.ст. 361-363 КК України, доцільно вважати суспільні відносини в сфері забезпечення безперебійної та стабільної роботи електронно-обчислювальних машин(комп’ютерів), їх систем та комп’ютерних мереж та забезпечення безпеки і цілісності комп’ютерної інформації та носіїв такої інформації.

Щодо визначення безпосереднього об’єкту, ним, у теорії кримінального права визнаються, зокрема, ті соціальні цінності на які посягає конкретна злочинна дія чи бездіяльність [79, с. 130]. Однак, виходячи з раніше наведеного визначення об’єкту злочину, як суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, з даним тлумаченням я не згоден і вважаю за доцільне під безпосереднім об’єктом злочину розуміти ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин. фахівці зосереджують увагу на тому, що “безпосередній об’єкт злочину” і “об’єкт злочинного впливу” розрізняються між собою: безпосередній об’єкт злочину – це ті суспільні відносини, які поставлені під охорону кримінального закону і які тому є елементом складу злочину, а об’єкт злочинного посягання – це конкретно порушені суспільні відносини [73, с. 66-69; 80, с. 89].

Погоджуюсь з думкою В.Я.Тація, під безпосереднім об’єктом я розумію ті суспільні відносини, які поставлені під охорону законом.

Слід зауважити, що визначення безпосереднього об’єкту злочину, передбаченого статтею 361 КК України, в опублікованих роботах на сьогодні фактично не дається. На мою думку, складнощі з визначенням безпосереднього об’єкту злочину, передбаченого ст. 361 КК України, виникають, насамперед, через те, що в даній нормі містяться два логічно самостійні склади злочинів: “Несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації ” та “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм”.

Отже, щодо питання безпосереднього об’єкту досліджуваного злочину зазначаю, що, на мою думку, практично доцільно відокремлювати злочинні діяння, передбачені в ст. 361 КК України, і, відповідно, визначати їх безпосередні об’єкти наступним чином:

- безпосереднім об’єктом “Несанкціонованого доступу до ЕОМ, їх систем та комп’ютерних мереж, комп’ютерної інформації та (або) носіїв такої інформації” є права власника (користувача) на виключний доступ до комп’ютерних систем, який забезпечує недоторканість та цілісність належної йому комп’ютерної інформації;

- безпосереднім об’єктом злочину “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” є права власника (користувача) на безпеку програмного та технічного забезпечення комп’ютерних систем, яке забезпечує цілісність комп’ютерної інформації, її носіїв та належну роботу комп’ютерних систем.

Очевидно, що таке формулювання стосується особливостей правового захисту складових права власності: володіння, користування та розпорядження. Захист права власності в Україні гарантується ст. 41 Конституції України [81, с. 114]. Як вказано в Законі України “Про інформацію”, інформація в Україні є об’єктом права власності громадян, юридичних осіб та держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження [44, с. 650], як складових права власності (ч. 1 ст. 2 Закону України “Про власність”) [82, с. 249].

Тому, я вважаю, що:

1) безпосереднім об’єктом юридичного складу злочину “Несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації” є право володіння

2) безпосереднім об’єктом злочину “Умисне розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм” є права власника (користувача) на користування комп’ютерною інформацією.

Очевидно, що посягання на інформаційну безпеку особи, суспільства та держави прямо порушує право власності [83, с. 51-52], виключного доступу, авторського права тощо на таку комп’ютерну інформацію або комп’ютерні системи.

Якщо поняття права власності на комп’ютерну систему, як предмет матеріального світу, чітко визначається як Конституцією України, так і Законом України “Про власність” [82, с. 249], стосовно права власності на комп’ютерну інформацію безпосередніх вказівок в законодавстві України на сьогодні не існує.

Поняття авторське право щодо баз даних та комп’ютерних програм визначається в ст. 1 Закону України “Про авторське право та суміжні права” [103, с. 85]. Такі визначення цитувалися нами вище. Щодо порушення авторського права та суміжних прав на комп’ютерні програми та бази даних передбачена як цивільна так і кримінальна відповідальність, що свідчить про розвиненість правового забезпечення авторського права в Україні, яким передбачено захист новітніх інститутів [84, с. 12].

При цьому, поняття “власник комп’ютерної інформації” в законодавстві України до сьогодні не визначено. В ст. 38 Закону України “Про інформацію” вказано, що інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави, однак в ст. 8 того ж закону серед видів інформації комп’ютерна інформація не вказана [44, с. 650]. Таке нехтування законодавцем правовим забезпеченням інформаційних відносин, на мою думку, є необґрунтованим, і такий правовий вакуум потребує негайного заповнення.

На мою думку, під власником комп’ютерної інформації слід розуміти фізичну або юридичну особу, в володінні, користуванні та розпорядженні якої знаходиться певна комп’ютерна інформація.

Очевидно, що поняття “власник комп’ютерної інформації” і “власник комп’ютерної системи” не збігаються і можуть не співпадати.

Під власником комп’ютерної системи, на нашу думку, слід розуміти фізичну або юридичну особу, у володінні, користуванні та розпорядженні якої знаходиться електронно-обчислювальна машина (комп’ютер), система електронно-обчислювальних машин, або комп’ютерна мережа.

Поняття “користувач комп’ютерної системи” та “користувач комп’ютерної інформації” також не є тотожними. Користувачем комп’ютерної системи є особа, яка бере участь у функціонуванні автоматизованої системи (комп’ютерної системи) або має право використовувати чи використовує результати її функціонування [84, с. 14]. Поняття “користувач комп’ютерної інформації” також відсутнє в нормативному забезпеченні інформаційних відносин, хоча, на наш погляд, таке визначення вкрай необхідне для практичного застосування норм, що передбачають кримінальну відповідальність за незаконне втручання в роботу комп’ютерних систем. Насамперед, це важливо при визначенні розміру шкоди, яка заподіюється втручанням в роботу комп’ютерних систем, як матеріальної, так і моральної. Так, користувачі, які набувають право користуватися на оплатних засадах певною інформацією, втрачаючи таке право внаслідок заподіяння шкоди вказаній інформації, зазнають матеріальної шкоди через відсутність можливості реалізації своїх законних вимог щодо доступу до інформації.

На мій погляд, під користувачем комп’ютерної інформації слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка на законних підставах отримала право на використання певної комп’ютерної інформації.

Користувачем комп’ютерної системи, на мою думку, є особа, яка на законних підставах отримала право користування певною комп’ютерною системою (електронно-обчислювальною машиною, системою або комп’ютерною мережею).

Щодо визначення осіб, які зазнали шкоди від вчинення злочинних діянь, зауважимо, що такими можуть визнаватися фізичні та юридичні особи, які виключно на законних підставах набули права власності або права користування комп’ютерними системами або комп’ютерною інформацією, яким суспільно-небезпечними діяннями, передбаченими ст. 361 КК України, завдано шкоди. Такі особи, відповідно до ст. 49 КПК України [85, с. 15; 86, с. 187] мають визнаватися потерпілими від злочину, передбаченого ст. 361 КК України.

На мою думку, слід звернути увагу на те, що потерпілими від несанкціонованого доступу до комп’ютерної інформації можуть визнаватися виключно власники і користувачі такої інформації, в той час, як потерпілими від умисного розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм можуть виступати власники та користувачі як комп’ютерної інформації, так і комп’ютерних систем, в тому числі - мережі Internet, якщо такі системи або їх програмне забезпечення зазнали шкоди від негативного впливу шкідливих програм.