Тема 2.3. Економічні та юридичні аспекти природокористування План

1. Управління природокористуванням і правовий захист навколишнього середовища.

2. Правове регулювання природокористування. Екологічне законодавство України.

Питання 1. Управління природокористуванням і правовий захист навколишнього середовища

При вивченні даного питання необхідно звернути увагу на те, що із завданням людиною дедалі більшої шкоди природному середовищу, появою значних збитків, спричинених екологічними катастрофами різного масштабу виникла потреба їх оцінювати не лише з метою визначення обсягів лиха та відшкодувань, характеру покарання винних і затрат на відновлення екологічного стану природи чи здоров'я людей, а й для прогнозування ситуації, людських можливостей та коректування законів про охорону природи.

У регулюванні еколого-економічних і суспільних відносин право є дієвим засобом співіснування розвитку технологій, обсягів використання природних ресурсів та виробництва, з одного боку, й посилення законів і заходів щодо охорони природи, тобто реалізації природоохоронної політики, з іншого.

Настав час, коли людина зрозуміла: якщо не буде досягнуто збалансованості подальшого розвитку нашої цивілізації та гармонізації взаємовідносин людства й природи, то катастрофа всесвітнього масштабу неминуча.

Охорона природи здійснюється на основі законів локального і міжнародного значення. У них наведено обов'язкові для всіх вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання природних ресурсів. Обов'язковість виконання природоохоронних законів забезпечується різними засобами - від штрафів до адміністративних та юридичних покарань правопорушників.

Звичайно, ефективність правової охорони природного середовища багато в чому залежить від стану законодавства про охорону природи, яке постійно розвивається та вдосконалюється, але недостатньо.

Використання грандіозних державних, але науково не обґрунтованих планів розвитку суспільства, індустрії, енергетики, інтенсивне використання природних ресурсів, приховування об'єктивної інформації про стан навколишнього середовища, переслідування вчених усіх спеціалізацій та борців за спасіння природи за небажані для уряду достовірні, але негативні прогнози призвели до того, що центральні та відомчі відомства припинили дбати про відновлення природного середовища.

Загострення екологічної кризи в Україні, що найбільше постраждала від національного незбалансованого господарювання, перевиснаження природних ресурсів, мілітаризація та аварія на ЧАЕС, змусили уряд прийняти термінові рішення щодо подолання кризової екологічної ситуації.

Сучасна природоохоронна політика України ще базується на таких основних положеннях: ґрунти, земні надра, ліси та водні ресурси є власністю держави, тому охорона природи - загальнодержавна, всенародна справа; науково-технічний прогрес, охорона природи та раціональне природокористування мають бути збалансованими, єдиними у виконанні завдань збереження й відновлення біосфери, проблема охорони природи має вирішуватися комплексно; всі природоохоронні заходи повинні плануватися, керуватися й контролюватися на всіх рівнях - від державного до галузевого та приватного; винні в екологічному правопорушенні обов'язково повинні нести еколого-правову відповідальність.

Еколого-правова відповідальність - це юридична відповідальність за екологічне порушення, тобто за невиконання певних, затверджених законом про охорону природи, обов'язків.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, контролю, прогнозування, екологічної експертизи, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі охорони навколишнього середовища є:

• реалізація чинного законодавства України;

• контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;

• забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

• раціональне використання природних ресурсів;

• досягнення узгодженості дій державних та громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне управління - це досить розгалужена і багатофункціональна сфера діяльності різних суспільних, державних, корпоративних та інших інституцій. Вона може функціонувати і як цілісна система (наприклад, державна), і як окрема цільова функція (наприклад, управління екологічною безпекою), і як функція, орієнтована на окремий об'єкт (наприклад, управління відходами). За системними ознаками можна виокремити державне, корпоративне, місцеве, громадське екологічне управління тощо.

До функцій державної системи екологічного управління належать: законодавче регулювання, нормування, експертиза, а також екологічний моніторинг, аудит, ліцензування, інформування, стандартизація, страхування, екологічна паспортизація, забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення та інші, спрямовані переважно на забезпечення охорони та контролю за станом навколишнього природного середовища, прогнозування його змін.

Екологічна експертиза - це оцінка впливів усіх видів господарської діяльності на навколишнє природне середовище та здоров'я людей та відповідності такої діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону довкілля, раціональне використання й відтворення природних ресурсів, збереження екосистеми.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та Законом України “Про екологічну експертизу”.

Форми екологічної експертизи: державна, громадська та інші (спеціальна, додаткова тощо).

Державна екологічна експертиза організовується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створеними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських утворень. Потреба у здійсненні громадської екологічної експертизи виникає в разі вирішення складних екологічних проблем, пов'язаних із розвитком регіону, населеного пункту, розміщенням окремих об'єктів народного господарства, реалізацією проекту певної забудови тощо.

Останнім часом в Україні проводиться комплексна державна експертиза, що полягає в забезпеченні єдиної комплексної оцінки проектної документації за всіма відомими експертними напрямами в одному висновку та сприянні замовником у проходженні ними необхідних експертних погоджень. Складовими частинами комплексної експертизи є інвестиційна, санітарно-гігієнічна, екологічна, пожежної безпеки, охорони праці, енергозбереження, а також, в окремих випадках, експертиза з питань ядерної та радіаційної безпеки.

Державне екологічне нормування - це один з базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища.

Система екологічних нормативів включає:

• нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднення у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі (норми) рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

• гранично допустимі викиди у навколишнє середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів.

В економічному нормуванні необхідно виокремити два напрями: власне нормування та лімітування.

При нормуванні визначаються нормативи гранично допустимих викидів і стоків забруднювачів у навколишнє середовище.

Мета лімітування полягає у затвердженні для підприємств, установ та організацій лімітів на використання або добування певних природних ресурсів, викидів і стоків забруднювачів у навколишнє середовище й лімітів на утворення та розміщення відходів.

Основою екологічного обліку суб'єктів господарювання є екологічний паспорт, який необхідний для підготовки управлінських рішень. Головною метою введення екологічного паспорта підприємства є створення інформаційної бази для екологізації його технологічного процесу і гармонізації діяльності в системі “природа – суспільство”.

Екологічний паспорт потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) містить дані, на підставі яких виконується оцінка потенційної небезпеки виробничої діяльності об'єкта, тобто ідентифікація ПНО.

Ліцензія на забруднення - це сплачений дозвіл на викид у навколишнє середовище певної кількості шкідливих рідких або газоподібних відходів попередньо обумовленого та юридично підтвердженого хімічного складу.

Екологічний моніторинг - це контроль за якістю компо­нентів біосфери, змінами в них, які викликані антропогенними чинниками. Даний метод є базовим механізмом у системі державного екологічного управління.

Моніторинг (у перекладі з латині “monitor” - спостереження) - це комплексна система спостережень, оцінки та прогнозу змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

• спостереження за станом біосфери;

• виявлення факторів і джерел антропогенного впливу на довкілля;

• оцінка та прогноз стану природного середовища;

• оцінка природоресурсного потенціалу;

• контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм;

• вибір індикаторів, які б найкраще показували стан довкілля тощо.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рів­нях: локальному, регіональному, національному та глобальному.

Розрізняють три етапи моніторингу щодо вирішення завдань різного рівня. На першому етапі визначають вплив стану довкілля на здоров'я людини, на другому - спостерігають за природно-територіальними комплексами, на третьому - проводять спостереження за глобальними параметрами довкілля.

Питання 2. Правове регулювання природокористування. Екологічне законодавство України

Законодавчо-правовий механізм екологічного управління складається з таких компонентів законодавчого регулювання:

1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин.

2. Екологічно-правове регулювання, що ґрунтується на нормах Законів та кодексів України.

3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства.

4. Міжнародно-правове регулювання.

5. Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства (притягнення винних осіб до відповідальності за екологічні правопорушення).

Чинна Конституція України, прийнята у 1996 році, заклала принципи діяльності держави для стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та утвердження екологічної безпеки. Кожному громадянину України гарантується право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (екологічну безпеку) та відшкодування збитків, завданих порушенням цього права (ч.1 ст. 50).

Крім того, Конституція України передбачає право громадян на вільний доступ до екологічної інформації, в тому числі щодо якості харчових продуктів і предметів ужитку та можливість її подальшого поширення (ч. 2 ст. 50). Засобом досягнення цієї мети є створення державної системи реалізації природоохоронних функцій суспільства, що гарантуватиме право громадян на екологічну безпеку та здорове довкілля.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91.

Даний закон визначає правові, економічні, соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.

У законі визначено основні принципи охорони навколишнього середовища, закріплено екологічні права та обов'язки громадян України.

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів.

Насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища” (1993), “Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища” (1993), “Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища” (1998), “Про комплексну програму поводження з радіоактивними відходами” (1998), “Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію” (2002), “Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації” (2003), “Про затвердження Положення про Держави Азово-Чорноморську екологічну інспекцію” (2004) тощо.

Порушення чинного законодавства України про охорону навколишнього природного середовища несе за собою дисциплінарну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі та розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні використання природних ресурсів та інші держанні органи відповідно до чинного законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у державі є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях й інші державні органи, до компетенції яких чинним законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями та організаціями, якщо таку діяльність передбачено їх статутами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства України.

Президент України:

• є гарантом національної, у тому числі екологічної безпеки;

• приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з подальшим затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України в галузі охорони навколишнього природного середовища:

• здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;

• забезпечує розробку регіональних, державних, республіканських і міждержавних екологічних програм;

• координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;

• встановлює порядок розробки й затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів тощо.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міністерство екології та природних ресурсів України) і його органів на місцях належить:

• здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій у цій галузі;

• державний контроль, організація моніторингу, затвердження нормативів тощо.

Громадські природоохоронні об'єднання також мають право брати участь в управлінні галузі охорони навколишнього природного середовища.

Управління екологічними мережами (природозаповідним фондом)

В Україні розроблено Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 -2015 роки, відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995), щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяції. Крім того, Програма має сприяти збалансованому й невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

До спеціальних функцій системи корпоративного екологічного управління належать екологічне маркування і сертифікація та екологічний аудит.