Розділ 20 правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності § 1. Поняття, форми і суб'єкти інвестиційної діяльності

Протягом останніх декількох років в Україні здійснюються за­ходи щодо створення умов, які сприяють підвищенню інвестиційної активності, а також усунення зайвого адміністративного втручан­ня держави в діяльність суб'єктів господарювання, яке негативно впливає на інвестиційну і інноваційну діяльність.

Правовідносини, які складаються в процесі організації, безпо­середнього здійснення інвестиційної діяльності і управління нею регулюються за допомогою актів законодавства, міжнародних договорів, правових документів локального характеру — заснов­ницьких, внутрішніх, а також договорів інвестиційного характеру.

У контексті регулювання інвестиційних правовідносин особли­ве місце займають приписи ст. 9 та ст. 10 Господарського кодексу України, якими визначаються зміст і форми державної інвестицій­ної політики. Тісний зв'язок із законодавством про інвестиційну діяльність мають також приписи ст.ст. 13,41. Конституції України стосовно обов'язку держави забезпечувати захист прав всіх суб'єктів прав власності і права кожного володіти, користуватися і розпо­ряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності.

ГК України — за відсутності в ньому спільних положень щодо ін­вестування — регламентує окремі форми інвестування, визначаючи їх як окремі види або сфери господарської діяльності (капітальне будівництво — гл. 33; інноваційна діяльність — гл. 34; зовнішньо­економічна діяльність, в т.ч. іноземні інвестиції—гл. 38; спеціальні режими господарювання, включаючи спеціальні (вільні) економічні зони — гл. 39, концесії гл. 40, інші види спеціальних режимів господарської діяльності — гл. 41).

Спеціальне законодавство в цій сфері ґрунтується на законах України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 р., «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р.

Регулювання інвестиційної діяльності здійснене також у законах України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про банки і банківську діяльність», «Про угоди про розподіл продукції», «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомо­більних доріг» та ін.

Серед підзаконних нормативно-правових актів можна виділити: Указ Президента України від 12.07.2001 р. № 512/2001 «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансфор­мації економіки, затверджену постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 01.06.95 р. № 384, Постанову Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» і т. д.

Такі ключові поняття, як «інвестиції», «інвестиційна діяльність», починаючи з праці А. Маршала « Принципи економіки », стають пред­метом дослідження провідних економістів. Подальше вивчення інвес­тиційних процесів в економіці здійснювали Дж. Кейнс, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Р. Хоутрі, Дж. Гобсон, Е. Хансен, Р. Харрод і багато інших. У господарсько-правовій літературі питанням інвестицій присвятили свої праці В.К. Мамутов, О.Р. Зельдіна, Ю.Є. Атаманова, О.М. Вінник та інші.

Інколи зустрічається спрощене розуміння інвестицій. Так, французький економіст П. Массе вважає, що «інвестування є актом обміну капіталу на задоволення в майбутньому інвестиційними благами» Американські автори С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шма- лензі стверджують, що інвестиції — «це витрати на створення но­вих потужностей з виробництва машин, фінансування житлового, промислового або сільськогосподарського будівництва, а також запасів». Майже ідентичним є визначення П. Манкива, який розді­ляє інвестиції на три види: інвестиції в основний капітал, інвестиції в житлове будівництво і інвестиції в запаси.

Деколи поняття «інвестиції» ототожнюється з поняттям «ка­піталовкладення»,.розглядається як вкладення капіталів у від­творення основних коштів, іцо не враховує всієї різноманітності об'єктів інвестування.

Як пише Г.В. Козаченко, інколи не беруться до уваги тезавраційні інвестиції, тобто вкладення коштів в об'єкти, які не викорис­товуються у виробництві. Тому інвестиції слід розглядати ширше.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» дає легальне ви­значення інвестицій: «Інвестиціями е всі види майнових і інтелек­туальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект».

Окрім поняття «інвестиції», виділяється поняття «інвестицій­на діяльність». Це поняття визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність» як сукупності практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Різницю між цими поняттями вдало визначає М.П. Денисенко. Він вважає, що «інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних і юридичних осіб, які вкладають свої ресурси з ціллю отримання прибутку». Тоді як інвестиційний процес є спільною направленою діяльністю «всіх учасників суспільного відтворення, метою якої є створення основних фондів, призначених для вироб­ництва кінцевого продукту на заданому рівні. Він характеризується рухом вартісної і натуральної форм».

Отже, інвестиції слід розглядати як процес вкладення капіталу і отримання результату від цих вкладень, але, у свою чергу, вони є результатом експлуатації капіталу. Ці процеси нерозривні, вза­ємозалежні і взаємообумовлені.

Вінник О.М. визначає інвестиційну діяльність як систематичні дії організаційно-майнового характеру, направлені на вкладення інвестицій на довготривалій або постійній основі з метою досяг­нення визначеного соціально-економічного ефекту, в першу чергу, отримання прибутку.

При цьому, інвестування визначене цим же автором як різновид або елемент господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичних дій учасників інвестування (інвесторів, виконавців, посередників, держави, територіальної громади) щодо організа­ції, вкладення інвестицій або здобуття запланованого соціально- економічного ефекту.

Інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення багатьох важливих завдань розвитку економіки підприємства, зокрема, за­безпечення формування необхідних обсягів та оптимальної структу­ри інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб на довготермінову

перспективу; забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства; підтримання фінансової стійкості та платоспромож­ності підприємства у процесі здійснення інвестиційної дыяльності та забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу тощо.

З метою обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують- ся за різними ознаками.

За об'єктами вкладень виділяються реальні і фінансові інвес­тиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення засобів в реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні (інколи вкладення засобів в нематеріальні активи, пов'язані з науково- технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвести­ції). Реальні інвестиції є вкладення капіталу в яку-небудь галузь економіки або підприємство, результатом чого є утворення нового капіталу або приріст наявного капіталу (будівлі, устаткування, товарно-матеріальні запаси і т.д.). Фінансові інвестиції це — вкла­дення капіталу (державного або приватного) в акції, облігації, інші цінні папери.

Відповідно до характеру участі в інвестуванні виділяються прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпо­середнє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). У цьому направленні виділяють ще портфельні інвестиції — інвес­тиції в цінні папери, що формуються у вигляді портфеля ЦІННИХ паперів. Портфельні інвестиції є пасивним володінням цінними паперами, наприклад акціями компаній, облігаціями і ін., і не передбачають з боку інвестора участі в оперативному управлінні підприємством, що випустило цінні папери.

Відповідно до періоду інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розглядають як вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля ко­роткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізують таким чином: до 2 років; від 2 до 4 років; від З до 5 років; понад 5 років.

За регіональною ознакою виділяють інвестиції усередині країни і за кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни. За даними Держ-

комстату, станом на 1 січня 2008 року спільний обсяг прямих іно­земних інвестицій до України склав 29 489,4 млн доларів США.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних правових формах, серед яких можна відзначити корпора­тивну, договірну, змішану.

Інвестування може здійснюватися у визначених економіко- правових формах: інноваційне інвестування, капітальне будів­ництво, концесійне, лізингове та інші економіко-правові форми інвестування.

До суб'єктів (учасників) інвестиційної діяльності належать: фізичні особи, суб'єкти господарювання, держава, територіальні громади, які вступають в інвестиційні правовідносини як інвесто­ри, виконавці, посередники, страховики, інвестиційні біржі і т.д.

Основною фігурою інвестиційної діяльності є інвестор.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, що здійсню­ють вкладення власних, позикових або залучених коштів у формі інвестицій і забезпечують їхнє цільове використання. Інвестори можуть бути: органи, уповноважені управляти державним і май­ном територіальної громади, або майновими правами; громадяни, підприємства, господарські об'єднання і інші юридичні особи; іно­земні фізичні і юридичні особи, держави і міжнародні організації. Допускається об'єднання коштів інвесторами для здійснення спіль­ного інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, замовників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого іншого учасника інвестиційної діяльності.

У літературі існують різні критерії класифікації інвесторів. Так, Поєдинок В.В. класифікує види інвесторів за 7 критеріями: харак­тером господарської правосуб'єктності, спрямованістю основної господарської діяльності, метою інвестування, державною прина­лежністю; спільним і спеціальним правовим статусом; регіональною спрямованістю інвестування, формою інвестиційної діяльності.

Окрім інвесторів, до учасників інвестиційної діяльності можна віднести замовників, інвестиційні інститути, банки і інші фінансові структури, органи державного, регіонального, галузевого, міжгалу­зевого господарського управління, органи державного регулювання у сфері інвестиційної діяльності.

Указом Президента України «Про створення Державного агент­ства України з інвестицій та інновацій» від 30.12.2005 р. № 1873 створено Державне агентство з інвестицій та інновацій (далі — Держінвестиції), що діє на підставі Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 16.05.2007 р. Держінвестиції є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідношення між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір. Умови догово­рів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою силу на весь термін дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного і валют­ного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлюються умови, які погіршують становище суб'єктів або обмежують їхні права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.