4. Бюрократія як форма управління. Тоталітаризм і бюрократія
Негативні моменти бюрократії посилюються, якщо розширюється втручання держави у соціально-економічне життя, перш за все у розподілі і перерозподілі суспільного продукту, і відповідно звужується живильний грунт саме раціональної бюрократії. Цей процес відбувається у двох формах – посилення управління ринкової економіки. М.Вебер попереджав проти небезпеки універсальної бюрократизації, яку несе як державний капіталізм, так, особливо, і державний соціалізм.
Такий розвиток має небезпеку посилення політичної влади бюрократії. Реальною основою бюрократичної влади є її власність. К.Маркс писав: “Бюрократия имеет в своём обладании государство, спиритуалистическую сущность общества: это есть её частная собственность.” Специфіка бюрократичної власності полягає в тому, що об’єктом привласнення тут є не речі або люди як такі, а незліченні зв’язки між речами та людьми, абсолютно необхідні для нормального життя. Бюрократичною власністю є функція розпорядження натуральними продуктами, монопольного розподілу їх між людьми.
Державний соціалізм призвів до формування нового типу бюрократії – тоталітарної. Передумовою її формування став процес загального одержавлення: виробництва, розподілу, обміну, робочої сили, ідеології і культури. Гігантське розширення державних функцій призвело до гігантського зростання державного апарату. При цьому виявились нові риси, притаманні саме цьому типу бюрократії: її каральний характер; всюдисущність; метою стає влада заради влади; формується особливий державний стан – номенклатура.
Державний соціалізм безумовно можна назвати бюрократизмом як суспільно-політичним устроєм. Його риси:
панування відносин особистої залежності в соціальних стосунках в бюрократизованій формі (ієрархія начальників – підлеглих від самого низу до самого верху);
виникнення бюрократичного ринку”, тобто торгівлі не лише товарами та послугами, а й бюрократичною власністю – становищем у суспільстві, владою над підлеглими, законами та правом їх порушувати, кваліфікаційними дипломами тощо;
політичне панування бюрократії як особливої соціальної верстви (партократія або номенклатура).
Отже, бюрократія – це не сучасна хвороба, що виникає внаслідок організаційного прогресу, а процес, який гальмує розвиток. Щодо засобів зцілення, то західна соціологія зводить їх переважно до організаційно-технічних і моральних заходів: усунення з чиновницького апарату зайвих інстанцій, які виникають внаслідок надмірної як централізації, так і децентралізації; зменшення письмового обсягу діяльності; скорочення чиновницького апарату, усунення просторового лабіринту; підвищення у чиновників почуття відповідальності; утвердження постулатів справжнього авторитету, особистого контракту із суспільством та ін.
Висновок
Узагальнюючи найважливіші результати досліджень, треба зазначити, що дуже важливо і необхідно, щоб здійснювали управління й виробляли політичні рішення саме професіонали, які пов'язані не лише співробітництвом, взаємозалежністю, а й своєрідною бюрократичною корпоративністю. Необхідність бюрократії зумовлюється самою природою організації та управління соціальними процесами.
Бюрократія - це багатозначне, багатостороннє явище, яке не можна оцінювати з однієї точки зору. Це підтверджується існуванням різного роду концепцій. Одна з найбільш значущих - теорія раціональної бюрократії Макса Вебера. Вона справила величезний вплив на розвиток соціології в XX столітті. Ця теорія поклала початок цілому розділу соціологічної науки - соціології організацій. Багато вчених, що приступили в середині XX століття до вивчення формальних організацій, спиралися на веберовскую модель бюрократії при проведенні власних досліджень.
Якщо соціологія організацій розглядає управлінські структури в усіх сферах суспільного життя, то в політичній соціології одним з об'єктів дослідження виступають бюрократичні організації, до числа яких належать, насамперед, апарат державного управління і політичні партії. Вивчаючи структуру і діяльність таких організацій, політичні соціологи основну увагу приділяють проблемі влади бюрократії і соціальних основ цієї влади в різних суспільствах.
Отже, німецький економіст, соціолог Макс Вебер (1864-1920) здобув широке визнання в західних країнах як розробник теорії державної бюрократії. М. Вебер дотримувався думки, що ідеальним способом адміністративного управління є бюрократія, перевагами якої він вважав швидкість і оперативність прийняття рішень, жорсткість зв’язків структури, що прияє її стійкості і чіткій направленості на досягнення поставлених цілей. Проте, концепція раціональної бюрократії має доволі двозначною: з одного боку, застосування її доречне при необхідності виконання великого обсягу однотипних (механічних) робіт, а з іншого – орієнтація такої організації зміщується з цілей підприємства на закони, процедури, правила їх досягнення.
Бюрократична організація і не є динамічною, не змінюється, не зважаючи навіть на зміни середовища, не зазнає розвитку і, як наслідок, поглинає сама себе.
Список використаних джерел
Вебер М. Избранные произведения. М. «Прогресс». 1990.
Дмитренко С.П. Політична еліта і політичне лідерство // Політологічні читання. – 2001. - №2.
Історія політичних і правових вчень: Підручник. – Юрінком Інтер, 2007. – С.464.
История политических и правовых учений. Учебник для вузов./ Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – 4-е изд., перераб. И доп. – М.: Норма, 2006. – С. 944.
Корф Г. Критика теорий культуры Вебера Макса й Герберта Маркузе. М., 1975.
Макаренко В.П. Вера, власть и бюрократия: критика социологии М. Вебера. - Ростов-на-Дону, 1988
Уорнер М. Классики менеджмента / М. Уорнер. – СПб. : Питер, 2001. – 1168 с.
Шелдрейк Дж. Теория менеджмента: от тейлоризма до японизации / Дж. Шелдрейк. – СПб. : Питер, 2001. – 352 с.
Юхименко П.І. Історія економічних учень: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2001
http://www.center.uct.ua/distants/courses/pu01/m4/Cvetkov2.html