Теорія ідеальної бюрократії та її вплив на теорію та практику управління

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Витоки і суть бюрократії та бюрократизму як соціальних явищ 5

2. Теорія бюрократії Макса Вебера 7

3. Організація як функція управління 9

4. Бюрократія як форма управління. Тоталітаризм і бюрократія 16

ВИСНОВОК 18

ВСТУП

Тип суспільного устрою, влада, а відповідно й демократія, управління, бюрократія перебувають у нерозривному зв'язку. Це є світоглядною основою наукового аналізу природи такого соціального утворення, яким є бюрократія. Отже, неможливо збагнути явище бюрократії та визначити форми й методи подолання або зменшення її активності поза соціально-економічним контекстом суспільства та його політичної системи. Тільки врахування цього дасть змогу усвідомити бюрократію як феномен сучасного суспільства, визначити її роль і місце в соціально-політичній структурі.

Бюрократизм проймає усі сфери суспільного буття людини - політичну систему, державні інститути, бізнес, соціальне та культурне життя. Про це соціальне явище написано багато, проте ця тема невичерпна.

Макс Вебер (Max Weber, 1884-1920) – найбільша фігура в німецькій і світовій гуманітарно-соціальній думці XX ст. Впродовж тривалого часу концепції Вебера вважалися найбільш серйозною альтернативою марксизму. Саме Вебер вперше звернув увагу на організацію, як на оптимальний спосіб отримання дешевого і массового продукту, незалежно від існуючого в даному суспільстві характеру власності на засоби виробництва.

Макс Вебер створив одну з найбільш науково-обґрунтованих концепцій типів соціальної дії. Вивчаючи історію і особливості різних господарських систем, Вебер задавався метою зрозуміти сенс, який надає суб’єкт своїй поведінці. Організація – різновид соціальної групи з усіма властивими їй рисами і характеристиками, тому поведінка людини в організації також є соціальною поведінкою.

Принаймні, воно зумовлене соціальними чинниками тією ж мірою, як поведінка людини в соціумі в цілому. Різний рівень і характер цих систем, характерні моделі взаємодії (організація – трудовий колектив), накладають відбиток на мотиви і зовнішні прояви діяльності.

Класифікація типів соціальної поведінки, що розглядалася в працях М. Вебера, цінна саме з погляду проблем сучасного суспільства, характерною межею якого є раціональність і розширення сфери цілераціональної поведінки.

Вебер використав термін «бюрократія», зовсім не вкладаючи в нього ніякого негативу. Він вважав її найбільш ефективною формою організації, уподібнюючи її відлагодженій машині, в якій кожна деталь (працівник) займає своє місце і функціонує при цьому максимально точно, швидко і з мінімальними втратами.

Вебер сформулював низку характеристик ідеальної бюрократії, що відображають її сутність. Багато в чому завдяки своїй теорії бюрократії Макс Вебер вважається батьком сучасної теорії організації.

Переважна більшість сучасних державних, муніципальних, освітніх і господарських організацій будуються на принципах, які Макс Вебер називав принципами «раціональної бюрократії».

1. Витоки і суть бюрократії та бюрократизму як соціальних явищ

Термін бюрократія походить від фр. bureau влада, і грец. тип соціального управління, або певну форму соціально-політичної влади та відповідну правлячу еліту. Термін бюрократизм використовується, як правило, для характеристики відповідних засобів управлінської діяльності. Найпростіший зміст цих понять полягає у відриві виконавчих органів певної організації від самої організації, перетворенні органа, що має підкорятись, в орган, який підкоряє тих, чию волю він повинен виконувати. Бюрократія є апаратом панування, інструментом влади, який містить, однак, внутрішнє протиріччя – залишаючись апаратом, тобто слугою, він стає над своїм паном, перебирає владу над владою.

Бюрократія як поняття, яке протилежне демократії (що не зовсім точно), використовується в нашому політичному лексиконі майже виключно в негативному, навіть лайливому значенні (часто під іншим терміном – партократія). Для цього є історичні причини, але явище бюрократії є набогато складнішим, неоднозначним, втіленим в різних історичних типах.

Бюрократія притаманна не тільки державі, хоча це поняття часто пов’язується лише з державою, а й взагалі будь-яким організаціям. Передумовою її існування є специфічна професійна управлінська діяльність, тобто необхідність засвоєння певних вмінь і навичок, а також технічна неможливість безпосередньої демократії. Особливо поширились ці передумови в сучасному індустріальному та постіндустріальному суспільстві, хоча, безумовно, бюрократія існувала і раніше, в традиційних суспільствах. Бюрократія приходить на зміну старим формам влади тому, що вона являє собою технічно більш довершений спосіб організації – настільки ж, наскільки машинне виробництво перевершує ручну працю. Типічній формі бюрократії притаманні такі риси:

• систематична мобілізація людських та матеріальних ресурсів для здійснення чітко визначених цілей і планів;

• використання професійно підготовлених кадрів, обіймаючи неспадкоємні посади з означеним колом повноважень і сферою діяльності;

• професійна спеціалізація і розподіл праці, що координується ієрархією підпорядкування, підзвітною певній владі або клієнтурі.

Отже, саме укрупнення організаційних утворень в промисловості, торгівлі, державному управлінні і системі освіти створює сприятливі умови для правління бюрократів, яке будується на універсалізації управління. Але при цьому бюрократична система управління приходить у протиріччя з системою лідерства, яка ґрунтується на індивідуальних якостях особистості. Тільки видатним лідерам вдається приборкати цю в’язку масу.

З цією якістю пов’язані основні негативні риси бюрократичної управлінської структури: знеособлення, безвідповідальність, самодостатність і самовідтворення, підміна знання – авторитетом, ініціативи – традицією. Негативні риси бюрократії властиві її природі, і є мовби продовженням її позитивних функцій. Наприклад, постійна необхідність жорстко встановленого і передбачаючого сувору підзвітність порядку дій може породжувати тенденцію до інертності, волокити, обмеження здатності реагувати на нові ініціативи. Необхідність дроблення обов’язків може призвести до виникнення проблем і труднощів в координації дій та відповідальності за них. Занадто централізований контроль може створювати проблеми перешкод і «пробок» в діяльності і уповільнення реагування. Для пересічного громадянина такі бюрократичні засоби управління перетворюються у постійні проблеми незрозумілих формальностей, відписок і відмов.