Костенко Ліна Василівна

Л і́на Васи́лівна Косте́нко (*19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-"шістдесятниця", поетеса. Лауреат Шевченківської премії (1987).

Народилась у родині вчителів. В Києві закінчила середню школу. Навчається в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького. Через обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою майже не друкувалася.

Стала почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія». Має чимало регалій: почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка(1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Літературна спадщина: збірки віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958), книга «Мандрівки серця», роман у віршах «Маруся Чурай» (була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка), книги «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Спільно з А.Добровольським — кіносценарій «Перевірте свої годинники» (1963).

Підгорний Микола Вікторович

Мико́ла Ві́кторович Підго́рний (5(18) лютого 1903 — 11 січня 1983) — радянський державний і партійний діяч.

Н ародився у Карлівці (тепер Полтавська область). З 1917 працював робітником на різних підприємствах Карлівки. В 1921-23 секретар Карлівського райкому комсомолу. В 1926 закінчив рабфак, у 1931 Київський технологічний інститут харчової промисловості.

З 1930-член Комуністичної Партії України. У 1939-40 і 1944-46 — заступник міністра харчової промисловості УРСР. У 1944-46 — головний уповноважений уряду УРСР по переселенню українського населення з території Польщі до України. 3 1946 Підгорний — постійний представник Ради Міністрів УРСР при уряді СРСР. В 1950-53 — перший секретар Харківського обкому КПУ, з 1953 — другий секретар, в 1957-61 — перший секретар ЦК КПУ. В червні 1963 був висунутий М. Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС.

У жовтні 1964 Підгорний став одним з учасників групи вищого партійного керівництва, які підготували і провели зміщення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС (на думку деяких дослідників — відіграв вирішальну роль в усуненні М. Хрущова). З грудня 1965 Підгорний очолював Президію Верховної Ради СРСР. Підгорний займав високі партійні посади, з квітня 1960 — член президії ЦК КПРС, з квітня 1966-член Політбюро ЦК КПРС. У1977 звільнени й з посади Голови Президії у зв'язку з виходом на пенсію, виведений зі складу Політбюро ЦК КПРС. Помер і похований у Москві.

Сверстюк Євген Олександрович

Є вге́н Олекса́ндрович Сверстю́к (*13 грудня 1928, Сільце, нині Горохівського районуВолинської області) — доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра», президент Українського пен-клубу. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським». Політв'язень радянського режиму.

Освіта — Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету, потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України. Працював викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956—1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959—1960), завідуючим відділом прози журналу «Вітчизна» (1961—1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962—1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965—1972).

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Д. Зерова) рр. звільнявся з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний за участь у «Самвидаві», у 1972 року —засуджений до семи років таборів( у Пермській області) та п'яти років заслання (в Бурятії). З 1983 до 1988 працював столяром на київській фабриці. Нагороджено орденом Свободи  2008 р. Автор книг, численних есе і статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов.Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995) за книгу «Блудні сини України».