Ііі. Василь Васильович Тарновський-молодший

Сини – Василь Васильович молодший (1838р.н.) та Володимир (1840р.н.) продовжили благородну справу батька. Обоє народились в родовому маєтку Антонівка. Батьки приділяли значну увагу вихованню своїх дітей. Годувальницею, потім нянею їх старшого сина Василя була звільнена ними з кріпацтва антонівчанка Марія Борисівна. Михайло Володимирович Тарновський згадує слова батька, що кожного вечора няня розповідала їм численні оповідання про українське минуле, співала народні пісні, читала вірші Т.Г. Шевченка, якого знала особисто. Няня мала в сім‘ї Тарновських особливий авторитет і вплив на В.В. – молодшого до самої її смерті у 1870р. Це дозволили М.В. Тарновському зробити такий висновок: «Так ось хто розвинув з дитинства у Василя Васильовича любов до України і Кому зобов‘язаний український народ і культура тим цінним даром, яким збагатив її дядько. Створивши музей українських старожитностей і подарувавши його народові.»

У 1846р. В.В.– старший за порадою друзів вирішив відправити обох своїх синів до московського пансіону Енеса, що мав добру славу. М.В. Тарновський у своїх спогадах пише, що саме в Москві Василь починає збирати предмети старовини: їх кімната «являла собою невеликий музей української зброї, келихів, чарок, що мали герби героїв України та інших предметів української давнини. Усе це купувалося на Сухаревому базарі, а також в Україні під час канікул; потім все відвозилось до Москви і прикрашало стіни його кімнати. Вже тоді було видно, що народився серйозний збирач спеціальної старовини». Це юнацьке захоплення переросло у ідею зібрати якомога повнішу колекцію предметів старовинного побуту України, започатковану ще його батьком, Внаслідок багаторічних пошуків колекціонер одержав багатющу колекцію пам’яток козацького періоду. Для наочності можна назвати деякі з них: прапор Переяславського полку 1762 р., гравюра присвячена і підписана Київською академією гетьманові І. Мазепі, на якій зображено київські храми, сім святих, гетьман в латах з булавою в оточенні муз, герб з військовими атрибутами, мідна гармата часів Б. Хмельницького; дві чарки Семена Палія, бандура І. Мазепи, пернач П.Полуботка, шабля Б.Хмельницького, ліжко Кирила Розумовського, ложка генерального бунчужного Якова Тарновського, клейноди, значки, рушниці, кубки, чарки, малюнки, одяг та обмундирування. В колекції Тарновського також нараховувалось 27 шабель, 6 гармат, 4 гарматні стволи, 8 рушниць, 5 пістолетів.

Василь Васильович Тарновський-молодший, на мою думку, безперечно найяскравіша особистість знатного роду. На формування його світогляду глибокий вплив мав Т.Г. Шевченко , з яким він познайомився ще в дитинстві. Під час перебування Т.Г.Шевченка у с. Потік, де проживала родина Тарновських.

Після навчання у пансіоні Енеса В.В.-молодший закінчив повний курс історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира, допомагав батькові при підготовці проекту селянської реформи. З 1862 року працював кандидатом та мировим посередником у Борзенському повіті Чернігівської губернії, а у 1869 році отримав чин губернського секретаря. Обирався Борзенським(1869-1872рр.) та Ніжинським (1875-1889рр.) повітовим маршалком. За добросовісну службу В.Тарновський був відзначений орденом Св. Володимира 4-го ст. та Св.Анни 2-го ст.(1883). Одружений на своїй далекій родичці Софії Василівні Тарновській (1846-1889рр.). Софія Василівна закінчила з золотою медаллю С.- Петербурзьке училище Св. Катерини. Будучи добросердечною жінкою, займалася благодійною діяльністю: була попечителькою Борзенської земської жіночої школи, товариством опікунства над пораненими і хворими. У 1879-1880 роках нагороджувалась знаками Червоного хреста.

Безперечно, велика заслуга В.В. Тарновського-молодшого у розбудові земств, піднесенні освіти на Чернігівщині, але в історію він ввійшов як великий меценат, благодійник, засновник найбільшої колекції українських старожитностей, власник знаменитої Качанівки.

Качанівка дісталася у спадок родині Тарновських від родича Г.С. Тарновського. У1853-66 роках нею володів В.В. Тарновський-старший. Після смерті батька садиба переходить до рук старшого сина. Саме на цей час припадає розквіт Качанівки. Традиції, що сформувались у садибі в цей час дозволять говорити про неї, як про своєрідний духовно-естетичний і літературно-мистецький осередок, що мав неабияке значення для подальшого розвитку української та російської культури.

Господарі завели альбом для гостей, до якого ті записували свої враження та залишали автографи. Їх налічується 608 – від 30-х до 90-х років XIX ст. З нещодавно виданого ілюстрованого альбому «Качанівка» ми дізнаємося, що тут черпали натхнення для своєї творчості М.Гоголь, М.Глінка, С.Гулак-Артемовський, П. Куліш, Марко Вовчок, І.Рєпін, брати Маковські, М. Костомаров та багато інших діячів культури. Неодноразово тут бував і Тарас Григорович Шевченко.

Саме тут Ілля Рєпін писав свою знамениту картину «Запорожці», використовуючи багату колекцію «малоросійської старовини».

Садиба була і своєрідним музейним центром з чудовою картинною галереєю, серед яких були портрети видатних козацьких ватажків та політичних діячів різних часів (Хмельницького, Мазепи, Кочубея, Іскри, Галагана, Палія, Полуботки, Розумихи).

Не розпочинаючи значних перебудов палацу, особливо його фасадів, і обмежуючись лише реставраційними роботами зі змінами в оздобленні окремих приміщень, у їхньому меблюванні, у підборі витворів мистецтва Тарновський прагнув в садибі барвисті картини улюбленої ним «малоросійської старовини». Історизм відбився навіть на одязі господаря садиби та його численних слуг. Сам він зазвичай носив українську сорочку та високі чоботи, а його слуги були одягнені в сині з золотими галунками та кистями кунтуші.

Взагалі Василь Васильович- молодший не обмежувався лише збиранням матеріалів козацької доби.1888р. увагу колекціонера привернула увагу поява на київськомуархеолгічному ринку різних речей доби Київської Русі. Йому вдалося довідатись , що їх купують у селян з села Пекарів, що лежить нижче Канева, а вони добувають їх на підвищенні , яке зовуть Княжою Горю. Щоб припинити хижацьке пограбування, Василь Васильович купує цю місцевість і у 1891 р. починає проводити планомірні археологічні розкопки, на місці яких було знайдено багато цінних пам'яток не тільки княжої доби, а ранньослов'янські, доби кам'яного та бронзового віків.

Але однією з перлин»колекції українських старожитностей була так звана «шевченкіана» - колекція матеріалів пов'язана з життям та діяльністю Тараса Григоровича Шевченка. За свідченням Бориса Грінченка – упорядника «Каталога Музея украинских древностей В.В. Тарновського» на 1900 р. матеріали Шевченківського відділу налічували 760 назв. Серед експонатів є малюнки, етюди та офорти Тараса Григоровича та велика кількість особистих речей письменника, а також деякі оригінали рукописів та епістолярна спадщина родини Тарновських з Т.Шевченком.

При збиранні та роботі над колекцією В.В. Тарновському-молодшому допомагали О.Лазаревич, П.Куліш, Д.Яворницький, М.Біляшівський, М.Костомаров, які неодноразово приїжджали до Качанівки, а також самі працювали з колекцією. На цей час вони цілком жили на утримання Тарновського-молодшого. А деяких істориків Василь Васильович взагалі взяв під свою опіку. До останніх днів опікувався родиною Кулішів. Доклав зусиль до підготовки українського видання «Біблії», основним перекладачем був Куліш. А коли він помер, то впорядкував його могилу в Мотронівці, матеріально підтримував його вдову – Ганну Барвінок. Свою збірку він не вважав приватною. Коли для власника Качанівки настали скрутні часи, він передав свою «колекцію українських старожитностей»Чернігівському губернському земству, для влаштування публічного музею на основі якої було створено Чернігівський історичний музей. Вартість його колекції разом із «шевченкіаною» н початок XX ст.. фахівці оцінювали в 300- 400 тисяч карбованців.

Необхідно відмітити, що у Качанівці В. Тарновський-молодший зібрав дуже цінну історичну бібліотеку, яка нараховувала понад дві тисячі книг, у тому числі велика кількість раритетів та стародруків.

Але витративши більшу частину спадщини на парк і підтримку численних друзів, Василь Васильович був вимушений у 1897 році продати свою Качанівку відомому цукрозаводчику Харитоненку. Переїхав проживати до Києва, невдовзі тяжко захворів. Помер Василь Васильович Тарновський-молодший у 1899 році, похований у родинному склепі на Аскольдовій могилі. Згодом, коли більшовики зрівняли з землею поховання, прах було перенесено на Звіринецьке кладовище.

ІV. Володимир Васильович Тарновський

Після того, як В.В. Тарновський-молодший отримав у спадок Качанівку, родовий маєток в Антонівці переходить у власність до молодшого брата Володимира.

Володимир Тарновський був передовим поміщиком, в маєтку була збудована електростанція, млин, крупорушка. Крім сільського господарства, значну частину прибутків давав винний завод, збудований над Удаєм. Руїни цієї добротної цегляної двоповерхової будівлі височіли ще перед війною. Завод працював на сировині з фруктів, вирощених у панському саду, і забезпечував роботою значну частину безземельних селян. Від центру села до маєтку та до «винниці» (так в селі прозвали завод) йшла рівна дорога, обсаджена бузком. Дорогу весь час рівняли. На заводі працювали в дві зміни: з 12 годин дня до 12 годин ночі і з 12 ночі до 12 дня. Заробітну плату платили залежно від кваліфікації робітника: від 50 коп. до 1 крб. в день. Робочий день регламентувався управляючим. Поміщицьку землю селяни обробляли з половини своєю робочою худобою(коні, воли) та примітивними знаряддями праці: коси, вила, граблі, більшість плугів були дерев’яними, хоча у заможних селян уже були косарки, молотарки, лобогрійки. Крім панщини, селяни повинні були платити оброк і поземельний податок. За спогадами наймита Тарновського Близнюка Никифора Олексійовича, 1889 року народження, що працював спочатку пастухом, а потім робочим: "Робочий день був від сходу сонця до пізньої ночі, а в літній період ми з товаришами працювали цілодобово. Спочатку Тарновський платив мені 13 крб. нарік, а коли виріс і став робочим, то платив 25 крб. на рік. Вихідних днів не було. Багато людей наймались на сезонні роботи, сезон тривав від Паски до Покрови. Сезонним працівникам платили – 20-25 крб. за сезон. Жив я і мої товариші спочатку в будці біля сараю, конюшні, потім була збудована поганенька хата, але постелі не було, спали на соломі. Сезонні працівники весь час проводили в полі, спали на возах в соломі. Харчування теж було погане, їдальні або якоїсь кухні не було, хліб випікали і страву варили наймити. хліб був дуже поганий, супи теж. Часто, одержавши продукти, ми викидали їх, а викидали так, щоб бачив прикажчик або управляючий. Тоді вони нас били." Хоча в загальному, спогади про Тарновських в селі позитивні. Кажуть, що старий Тарновський (Володимир Васильович) жив в своєму маєтку весь час. До селян ставився добре, платив непогано. На великі релігійні свята робив своїм робітникам подарунки. на день народження пана вчителі місцевої школи приводили до нього своїх учнів вітати з святом. Діти співали пісень, танцювали. В подяку на кожного чекав подарунок.