Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
кличний відмінок.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.08.2019
Размер:
107.52 Кб
Скачать

Реферат на тему:

Кличний відмінок іменників. Звертання, що складаються з кількох назв.

Відмінювання прізвищ

Кличний відмінок іменників. Звертання, що складаються з кількох назв

В українській мові звертання обов'язково виражається кличним відмінком

іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве

російській мові) для української мови є ненормативним. Наведемо основні

правила творення кличного відмінка іменників.

1. Кличний відмінок іменників І відміни

Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення

-о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м'якої

групи у кличній формі мають закінчення -є (-є): нене, закрійнице, Насте,

Ілле, Маріє, Ксеніє, Зоє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок

іменників м'якої групи, що означають жіночі пестливі імена та назви

жінок: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю.

2. Кличний відмінок іменників II відміни

2.1. Закінчення -у мають:

а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-):

братику, хлопчику, синку, батьку, внучку, Петрику, Івасику;

б) іншомовні імена з основою на г, к, ж: Джеку, Жаку, Ніку, Алі-ку,

Гайку, Олегу, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху;

в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р (крім ж):

викладачу, глядачу, укладачу, лікарю, поштарю, секретарю, товаришу (але

каменяре).

2.2. Закінчення -ю виступає у іменників м'якої групи: вихователю,

дідусю, Віталію, Геннадію, Костю, Олесю, Ігорю.

2.3. Закінчення -є мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, голубе, куме, парубче,

друже, пастуше, Іване, Петре, Степане, Володимире, Ярославе (але: діду,

сину, тату);

б) іменники твердої групи із суфіксами -ист-, -іст-, -ор-, -тор-,

-атор-, -ер-, -ир-: радисте, альпіністе, професоре, директоре, ректоре,

адміністраторе, режисере, комбайнере, бригадире, командире;

в) іменники м'якої групи із суфіксом -ець-: молодче, хлопче, кравче

(але: бійцю, знавцю, добровольцю);

г) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж

і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре,

кресляре, стороже.

3. Кличний відмінок іменників III відміни

У кличному відмінку іменники III відміни мають закінчення -є: розкоше,

радосте, Любове, Аделе, Нінеле.

4. Кличний відмінок імен по батькові

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о,

імена по батькові чоловічого роду — закінчення -у: Ірино Петрівно, Надіє

Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.

5. Звертання, що складаються з кількох назв

5.1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по

батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму

кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Андріївно, пане Максиме,

друже Іване, тітко Маріє.

5.2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну

форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного

відмінка: пане Чорний, добродійко Прищепа, депутате Соко-ловський.

5.3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму

-----> Page:

із двох загальних назв, кличну форму

обов'язково має перше слово, друге може виступати у формі як називного,

так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово

(голова), товаришу майоре (майор).

Відмінювання прізвищ

1. Жіночі й чоловічі прізвища на -а, -я, що належать до іменникового

типу, відмінюються, як іменники І відміни:

н. Щербина Кучеря Заведія

р. Щербини Кучері Заведи

д. Щербині Кучері Заведи

3. Щербину Кучерю Заведію

0. Щербиною Кучерею Заведією

м. при Щербині при Кучері при Заведії

У прізвищах з основою на г, к, х на взірець Брага, Кочерга,

Пані-будьласка, Морока, Муха при відмінюванні відбуваються чергування,

як й у відповідних загальних назвах: розказати Бразі Миколі, дорікати

Максимові Кочерзі, надіслати панові Панібудьласці, подарувати Мороці

Оксані, видати свідоцтво Мусі Матвію. В офіційних документах бажано

вживати такі прізвища у вихідній формі.

2. Жіночі прізвища на -а, -я і чоловічі прізвища на -ий, -ій, що

належать до прикметникового типу, відмінюються, як відповідні

прикметники: Ільницька, Ільницької, Ільницькій; Задорожня, Задорожньої,

Задорожній; Головатий, Головатого, Головатому; Завгородній,

Зав-городнього, Завгородньому. Прізвища чоловічого роду у місцевому

відмінку мають варіантні форми: при Головатому (Головатім), при

Завгородньому (Завгороднім). У науковому та офіційно-діловому стилях

допускається вживання лише першої з цих форм.

3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються:

відзначити роботу Білоус Алли Олександрівни, стаття Стефанії Хим'як,

привітати Людмилу Федорівну Біжик, нагородити Світлану Гелемей,

працювати разом з Ніною Головко, виступ сестер Байко.

4. Чоловічі прізвища на -о і на приголосний (крім тих, що утворені за

допомогою присвійних суфіксів) відмінюються, як відповідні іменники II

відміни. Прізвища на -ьо типу Кузьо, Маньо, Худьо відмінюються як

іменники м'якої групи. У давальному і місцевому відмінках прізвища цієї

групи мають варіанти. От взірці відмінювання таких іменників:

Н. Гнатюк Ухач Стець

Р. Гнатюк-а Ухач-а Стец-я

Д. Гнатюк-ові(-у) Ухач-еві (-у) Стец-еві (-ю)

3. Гнатюк-а Ухач-а Стец-я

О. Гнатюк-ом Ухач-ем Стец-ем

М. при Гнатюк-ові (-у) при Ухач-еві (-у) при Стец-еві (-ю)

н. Кузьо Захожай Гайченко

р. Куз-я Захожа-я Гайченк-а

д. Куз-еві (-ю) Захожа-єві (-ю) Гайченк-ові (-у)

3. Куз-я Захожа-я Гайченк-а

0. Куз-ем Захожа-єм Гайченк-ом

5. Чоловічі прізвища, утворені за допомогою присвійних суфіксів -ов, -ів

(-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи II

відміни, але в орудному відмінку вони мають прикметникове закінчення

-им. У непрямих відмінках прізвищ на -ів суфіксальне і може зберігатися

або переходити в є або в о. В сучасній українській мові обидва варіанти

визнаються нормативними. Наведемо взірці відмінювання прізвищ цього

-----> Page:

типу:

н. Баранов

Гриців

р. Баранов-а

Грицев-а (-ців-а)

д. Баранов-у

Грицев-у (-ців-у)

3. Баранов-а

Грицев-а (-ців-а)

0. Баранов-им

Грицев-им (-ців-им)

м. при Баранов-і (-у, при Грицев-і, -у (-ців-і, -у)

н. Марків

р. Марков-а (-ків-а)

д. Марков-у (-ків-у)

3. Марков-а (-ків-а)

0. Марков-им (-ків-им)

м. при Марков-і, -у (-ків-і, -у)

н. Турчин

Щокін Гоїн

р. Турчин-а

Щокін-а Гоїн-а

д. Турчин-ові (-у) Щокін-ові (-у) Гоїн-ові (-у)

3. Турчин-а

Щокін-а Гоїн-а

0. Турчин-им

Щокін-им Гоїн-им

м. при Турчин-у (-і) при Щокін-у (-і) при Гоїн-у (-і)

6. Не відмінюються псевдоніми і слов'янські прізвища на є, і (Ле,

Трублаїні, Леле, Емхе, Роде, Півтораднї), а також прізвища іншомовного

походження на і, є, у, о, наголошені а, я та інші нетипові для

української мови закінчення (Беранже, Гете, Руставелі, Петефі, Ло-тяну,

Шоу, Бокаччо, Гюго, Дідро, Дюма, Моравіа, Гамсахурдіа та ін.).

7. Прізвища, що походять від назв тварин, предметів, загальних назв

людей за певною ознакою, в офіційних текстах рекомендується вживати в

поєднанні з ім'ям, назвою посади тощо: оголосити подяку Ірині Петрівні

Зозулі; схвалити пропозицію інженера Пасіки Р. О.; виступив доцент

Паляниця С. І; запропонував викладач Заїка Степан Степанович.

8. У подвійних прізвищах компоненти змінюються за загальними правилами

відмінювання прізвищ: дисертація аспірантки Косинки-Антонич, виступ

аспіранта Косинки-Антонича, стаття Скибич-Стрілецької, винахід

Скибича-Стрілецького, заява Косенко-Коноп-лицької, виступ

Милейко-Залузької, твори Карпенка-Карого, повість Нечуя-Левицького, але:

творчість Драй-Хмари, музика Кос-Ана-тольського.

Список використаної літератури

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.

Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.:

Артек, 1999.

Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського

слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.

Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А.

С. К., 2000.

Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий

центр "Просвіта", 2000.

Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян.

— Донецьк: Сталкер, 1997.

Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного

слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.

Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. —

К.: Рад. шк., 1986.

Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.

Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д.

Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.

Вікпендія

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове. Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання "панове" (кличний відмінок від "пани"). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване

[ред.] I відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

  • -о (тверда група): дружино, перемого, сестро;

  • -е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;

  • -є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;

  • -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, татусю.

[ред.] II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

  • На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.

  • Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре[Джерело?], наголошує[Джерело?], відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.

  • Закінчення -е має іменник: Ігоре.[1]

  • Відмінювання імен, прізвищ та по батькові добре висвітлена у підручнику з сучасної української мови див - розділ "Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові",а саме -- кличний відмінок, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ) [2] [3]

  • Також на -е:

    • закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),

    • частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),

    • іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

[ред.] III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

  • -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

[ред.] IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

  • -я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

[Ред.] Звертання з двох слів

Якщо звертання складається:

  • з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.

  • з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.

  • з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.

  • прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

[Ред.] Типові приклади

  • Коте!

  • Києве!

  • Василю!

[Ред.] Кличний відмінок у латинський мові

У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (Casus Vocatīvus) збігається з називним (Casus Nominatīvis). Винятком є іменники другої відміни в однині, які закінчуються на -us в називному відмінку — у кличному вони мають закінчення -e (або нульове, якщо їх основа закінчується на i): barbarus (варвар) — barbare (варваре), filius (син) — fili (сину).

Часто разом зі словом у кличному відмінку використовується слово o: Доню! — O mi filia!

[Ред.] Кличний відмінок у російській мові [ред.] Історичний вокатив

Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.

[Ред.] Неовокатив

У сучасній розмовній російській мові імена власні і група імен прозивних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму, яку деякі лінгвісти розглядають як кличний відмінок, що розвивається. Ця форма застосовується тільки до імен і іменників, які закінчуються на «а» або «я», яке відкидається в кличній формі: «Лен/Лёнь, где ты?» (еквівалентно «Лена/Лёня, где ты?»).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.