Людські ресурси у волонтерській роботі

1. Шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності

Система волонтерського руху функціонує завдяки її людським ресурсам. В широкому розумінні ресурси розглядаються як запаси чого-небудь, що можна використовувати в разі потреби. В іншій інтерпретації вони трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися по мірі необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності.

Взагалі, в соціально-педагогічній роботі під ресурсами розуміють все, що може бути задіяне для вирішення проблем клієнтів, соціальної групи чи розв’язання певних соціальних завдань.

Серед ресурсів волонтерського руху перш за все можна виокремити людські ресурси, оскільки волонтерами є люди, які на засадах добровільності беруть участь в роботі державних та громадських організацій.

Причини, які заважають вступу до волонтерського руху, можуть бути різними. По-перше, психологічні – не секрет, що всі прагнуть одержувати безкоштовну допомогу, але не люблять безкоштовну допомогу надавати. Тим часом допомагати іншим у наш час навіть вигідно. Волонтер набуває професійних навичок, купу друзів і можливість зробити кар'єру.

По-друге, заважають організаційні труднощі: в нашій країні ще недостатньо розвинена діяльність шкіл волонтерів та існує мало фахівців, які навчають добровольців азам спілкування і роботи.

По-третє, державна підтримка волонтерського руху загалом незначна, хоча й намітилися деякі зрушення.

Ресурсна система руху зумовлена тим, що вона залежить від визначення тієї частини суспільства, де цей рух можливий. Будь яке суспільство може бути поділене на три сектора:

Держава. Вона піклується про всіх членів суспільства в цілому, не звертаючи уваги на проблеми окремого громадянина . Бізнес. Він забезпечує громадян товарами та послугами. Цей сектор піклується про всіх за їхні ж гроші. Некомерційні організації – це організації, які об’єдналися разом для того, щоб допомогти собі та іншим, не маючи перед собою цілі отримання користі; різноманітні об’єднання, які не мають статусу державних організацій і не розподіляють прибуток. Організації цього сектору не складають єдине ціле, не мають жорсткої структури, не отримують бюджетних коштів, не чекають милості природи, а прагнуть самостійно щось змінити в цьому житті [2; 12].

Саме ці організації є основним ресурсом волонтерського руху, при цьому вони використовують ті людські ресурси, які представлені добровольцями – людьми, які працюють у некомерційній організації безкоштовно та безкорисливо.

Традиційною типовою класифікацією добровільних помічників в Україні є поділ їх на три умовні групи в залежності від їх причетності до певної організаційної структури:

1) волонтери, які працюють при Центрах соціальних служб для молоді; 2) волонтери, які є членами різних громадських організацій; 3) волонтери, які представлені іншими категоріями населення (Див. табл. 1).

Таблиця 1. Людські ресурси волонтерського руху

Людські ресурси волонтерського руху
Волонтери, які працюють при ЦССМ				Волонтери, які є членами різних грома-дських організацій	Волонтери, представлені іншими категоріями населення
Діти та молодь	Фахівці	Батьки проблемних дітей	Студенти ВНЗ
Учні старших класів шкіл та середньо спеціальних закладів	Психологи	Батьки дітей-інвалідів	Які проходять практику при ЦССМ	Дитячих	Волонтери, які приходять за власним бажанням
Творчі об'єднання	Педагоги	Батьки підлітків з девіантною поведінкою	Які потребують реальної практичної допомоги у навчанні	Жіночих	Клієнти
Групи само-допомоги	Соціальні педагоги	Батьки підлітків з адиктивною поведінкою		Релігійних	Спонсори
Школи лідерів	Соціальні працівни-ки			Організації соціально-медичного профілю	Чиновники
Клуби інвалідів	Юристи			Культуро-логічні
Дитячі та молодіжні об’єднання	Лікарі			Організації патріотичного характеру
				Спеціалізо-вані організації, що працюють з інвалідами, людьми похилого віку
Складають актив різних груп при ЦССМ		Складають групи взаємодопомоги

Слід зауважити, що, якщо представники першої групи, в основному, самоідентифікують себе з поняттям «волонтер», то представники другої та третьої групи, як правило, не називають себе «волонтерами», вони впровадять соціальну роботу відповідно до обов’язків членів громадських організацій. Участь у соціальній діяльності волонтерів третьої групи залежить, у багатьом, від їх власного бажання.

У змісті діяльності різних груп волонтерів багато спільного, але організаційні принципи соціальної діяльності кожної групи значно різняться.

Так, волонтери першої групи – це, в основному, неповнолітні та молодь (старшокласники та студенти), а також досвідчені фахівці та батьки проблемних дітей та підлітків.

Розглянемо детальніше кожну підгрупу.

1. Підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середньо-спеціальних закладів, які складають актив різних груп при ЦССМ (в клубах молодих інвалідів, творчих об’єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об’єднаннях. Для цієї групи головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоствердження в очах однолітків, батьків, учителів та можливість нового спілкування з ними на новому, більш довірливому, взаємовідповідальному рівні, а також бажання знайти нових друзів, можливість здобути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля.

Питання надання конкретної допомоги, як правило, не є визначальним. Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно, досить низька, проте вони дуже мобільні, вони не мають комунікаційних проблем у спілкуванні з іншими дітьми та підлітками та із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвільних форм роботи, що дуже актуально для ЦССМ.

При організації роботи даної категорії слід мати на увазі те, що значна їх частина не затримується у волонтерських загонах: вони перебувають у постійному пошуку, пробують себе у різних ролях. Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Водночас, робота у волонтерських загонах сприяє розвитку їх комунікативних здібностей. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов'язана з особливими навичками і нахилами: малюванням, літературними здібностями, умінням працювати на комп'ютері, знанням іноземних мов тощо.

Робота з ними потребує врахування кількох важливих правил:

робота не повинна заважати основному навчанню; не варто доручати їм одноманітну роботу; у кожній справі, яка довіряється дітям або підліткам, обов'язково повинне бути місце для прояву їх власної ініціативи і самостійних рішень, а також персональної відповідальності; їх участь у волонтерському русі повинна бути узгодженою з батьками і вчителями; робота має бути безпечною, хоча частка розумного ризику при виконанні доручених робіт старшими дітьми може допускатися, але за умови суворого контролю з боку дорослих; робота, безумовно, має бути найбезпечнішою для дитячої психіки, без психологічного пресингу для них; не варто включати дітей у внутрішні конфлікти організації, тим більше – переманювати з однієї програми до іншої; чітко визначати засоби заохочення, ні в якому разі не обіцяти більше, ніж можна зробити для волонтера; демонструвати по можливості перспективи їх діяльності в організації й обговорювати з ними плани на майбутнє; не переоцінювати здібності дітей, особливо вголос, перед широким колом людей.

Волонтерство – можливість соціального самоствердження, але не єдина, тому хтось залишається надовго, а для когось – це один з апробованих та залишених варіантів, тому, частка „затриманих” залежить від серйозності підходу дорослих до діяльності волонтерів-підлітків. Для них дуже важлива увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих, але й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні.

Тому досить складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Часто це технічна робота (розклеювання афіш, розповсюдження друкованої продукції, анкетування). Це припустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують.

Волонтери-підлітки дуже корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо. Тому дуже важливе в роботі з ними створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації, активізація їх самовизначення. Створення таких умов – один з вірних шляхів залучення підлітків до волонтерського руху [2; 12; 13].

2. Студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділення педагогіки, психології, соціальної роботи, соціальної педагогіки), які звертаються до Центрів соціальних служб для молоді з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності Центрів або які проходять в Центрах навчальну та виробничу практику.

Ця категорія має дещо інші мотиви для добровільної соціальної роботи, насамперед їх цікавлять професійні проблеми: реальні – набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок роботи – та формальні – отримання заліку, проходження практики. Їх певною мірою хвилює проблема міжособистісної комунікації, особливо спілкування з професіоналами в обраній спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями і працевлаштуватися.

Їх цікавлять ті види роботи, які безпосередньо пов’язані із майбутньою професією, при цьому перевага належить індивідуальній роботи або роботі у невеликих групах. Для студента-волонтера важливе визнання його колег, входження в колектив професіоналів. Вони є реальним кадровим потенціалом для ЦССМ.

Саме тому, одним з основних шляхів залучення студентів до волонтерської діяльності є оцінка професійної компетентності студентів організаторами волонтерського руху і через те – уникнення причин конфлікту і непорозуміння. Конфлікт, як правило, виникає у результаті розбіжностей намагань студентів самоідентифікуватись і прагнень спеціалістів пропонувати їм «некваліфіковані» види роботи. Таке ставлення ображає і відштовхує перших від волонтерських справ.

Ідеальний варіант співпраці, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім приступають до самостійної роботи. Якщо волонтеру не вистачає професіоналізму, необхідно стимулювати його підвищення. Він має усвідомити, що система зацікавлена в ньому лише за умови набуття професіоналізму. За обопільною зацікавленістю щодо налагодження взаємостосунків ЦССМ і студента-волонтера, вони можуть діяти за такою схемою: практикант > волонтер > заслужений спеціаліст > співробітник ЦССМ [2; 10].

3. Батьки проблемних дітей (дітей-інвалідів, неповнолітніх з груп ризику: девіантної, адиктивної поведінки та інші), які об’єднуються в групи самодопомоги. Мотивація участі волонтерів-батьків у соціальній роботі – бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сім’ям з подібними проблемами: сім’ям дітей-інвалідів, алкоголіків, наркоманів тощо. Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання у кризовій сім’ї та спілкування з собі подібними, знання про можливості виживання в кризовій ситуації, і тому дуже потрібні. Вибір напрямів соціальної роботи, за якими працюють волонтери-батьки, визначаються особистою проблемою волонтера.

Волонтери-батьки дуже рідко включаються в соціальну діяльність за власною ініціативою. Більшість з них сподівається на допомогу інших. Тому працівникам ЦССМ дуже важливо активізувати батьків, розкрити перспективи можливої самостійної волонтерської діяльності. Тільки усвідомлення можливості змін може стати мотивом включення батьків до волонтерського руху.

Час роботи для таких волонтерів досить різний. Інформація, необхідна для початку роботи, – законодавча база, знання якої дозволить захистити, відстояти права сімей, що опинилися в кризовій ситуації, а також банки даних ЦССМ про різні категорії сімей (скільки їх, де вони проживають, яким чином можна вийти на контакт з ними і т.п.).

На відміну від розглянутих вище категорій волонтерів, для переважної більшості волонтерів-батьків не є суттєвою оцінка їхньої праці, для них важливий той ефект, якого вони досягають стосовно своєї сім’ї, сімей близьких людей. Виняток становлять волонтери-батьки, які при підтримці сімей з названими проблемами стають їхніми представниками в органах влади різного рівня. Такі приклади є, і робота таких батьків, безперечно, дуже ефективна, особливо у групах взаємної підтримки [2; 10].

4. Волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб. Основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей. Іноді вона має альтруїстичний характер, іноді спеціаліст намагається розширити коло своїх інтересів, іноді йому необхідне професійне чи особисте самоствердження. Тому, каталізатором залучення фахівців до волонтерського руху можуть стати публікації в пресі: відгуки, подяки, інші форми оцінки соціальної значущості їхньої роботи.

Головне завдання ЦССМ – оптимально організувати їх діяльність (точний час, аудиторія чи кабінет, клієнтура), стежити, щоб вони вирішували суто професійні проблеми. Через їх залучення можна вирішити багато соціальних проблем, пов’язаних із професійною діяльністю фахівців. Форма роботи фахівців, як правило, індивідуальна (консультування) та деякі групові форми (лекції, тренінги).

Практика дозволила виокремити три основних правила в роботі із спеціалістами як волонтерами:

Ваші професійні погляди на ту чи іншу проблему мають збігатися або, в крайньому разі, не розходитися;

Гнучкий графік для спеціаліста, зайнятого, як правило, в кількох місцях;

Забезпечення можливості професійної або наукової кар’єри, адже часто саме за цим звертаються до некомерційних організацій спеціалісти.

Але, все ж таки, основним рушійним мотивом участі спеціалістів у волонтерському русі є реалізація особистих професійних можливостей. Зрозуміло, що будь-які волонтерські групи при ЦССМ діють у межах соціальних програм, які реалізуються конкретним центром і передбачені планом його роботи, завданнями, покладеними на Центри державою. Тому потрібен інструмент для оволодіння волонтерами змістом діяльності Центру саме в тому напрямі, де вони бажають працювати і допомагати з визначенням власних завдань, їх обсягом, методів та форм роботи. Тому Центри, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати систематичне навчання, наради, інструктування, дискусії, семінари, круглі столи, тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів із змістом, напрямами, особливостями, видами соціальної роботи залежно від рівня їх професійної підготовки до такої діяльності.

Саме тому дуже важливим на сьогодні є впровадження системи навчання волонтерів з використанням різноманітних форм навчання (школа волонтерів – один рік, тематичні курси – шість місяців, табір підготовки добровільних працівників – один місяць, курси підвищення майстерності – один тиждень) та за різноманітними напрямами роботи у залежності від специфіки діяльності ЦССМ (соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі, соціальна опіка, соціальний захист, соціальний розвиток та ін.) [2; 10; 12].

Другою великою групою добровільних помічників є волонтери-члени громадських організацій. Це, в основному, дитячі, молодіжні, жіночі, культурологічні, релігійні організації, організації патріотичного спрямування, громадські організації соціально-медичного профілю, організації, що спеціалізуються на роботі з інвалідами та ін.

Найбільш активно соціальну роботу з дітьми та молоддю проводять волонтери дитячих, жіночих, молодіжних організацій та організацій, що займаються соціальною роботою з інвалідами. При цьому вся робота виконується на волонтерських началах. Ці організації надають широкий спектр соціальних послуг різним категоріям населення, але основний акцент у своїй діяльності роблять на матеріальній підтримці окремих осіб, груп чи сімей: фінансовій допомозі, забезпеченні продуктами харчування, медикаментами та ін.

Крім цього, волонтери даної групи надають такі види соціальної допомоги соціально незахищеним категоріям населення:

організація дозвілля (дитячі, молодіжні, релігійні, культурологічні організації, організації патріотичного спрямування); питання планування сім'ї (організації соціально-медичного профілю, жіночі та ін.) реабілітаційна робота (організації соціально-медичного профілю, особливо які спеціалізуються на роботі з інвалідами); консультації та юридична допомога у захисті прав людини (всі громадські організації); психологічна допомога (дитячі, молодіжні, релігійні, жіночі та ін.); патріотичне та моральне виховання (організації патріотичної спрямованості, культурологічні); патронаж вдома, батьківські університети, педагогічна допомога (дитячі, молодіжні, жіночі та релігійні організації); гуманітарна допомога (всі громадські організації).

Безперечно, соціальна робота громадських організацій різна за спрямуванням і залежить від профілю конкретної організації. Так, більше за інших до соціальної роботи залучені дитячі організації, які надають соціальну допомогу, як правило, незахищеним категоріям населення, перш за все громадянам похилого віку, пенсіонерам, інвалідам, своїм одноліткам, з якими сталася біда. Помітне місце у соціальній роботі дитячих організацій посідає також і матеріальна допомога. Молоді волонтери збирають речі, продукти, які потім передаються дітям-сиротам, дітям-інвалідам, пенсіонерам. Діти-волонтери допомагають самотнім і старим людям вирішувати побутові проблеми: купують продукти, виконують різну роботу по господарству, на присадибних ділянках. Волонтери беруть активну участь в організації дозвілля для дітей-сиріт і дітей-інвалідів.

Проте найбільшого поширення набула соціальна робота дитячих організацій серед своїх членів і однолітків. Значна частина громадських дитячих структур займається організацією дозвілля дітей та молоді. При цьому культурно-масові заходи, як правило, тематичного характеру, наприклад з акцентом на профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі, підготовці юнаків до служби у збройних силах, пропаганді здорового способу життя, підтримці творчої молоді.

Слід зазначити, що серед волонтерів дитячих громадських формувань виховуються добре підготовлені менеджери, чимало представників цих формувань займаються організаційною роботою в об'єднаннях школярів, проводять благодійні акції, пропагують зміст роботи своїх організацій. Головним у діяльності дитячих громадських організацій є створення умов для самореалізації, саморозвитку дітей та молоді, самоствердження особистості.

До соціальної роботи з молоддю залучені волонтери молодіжних організацій, їхня соціальна діяльність дещо подібна роботі дитячих організацій: шефська допомога ветеранам, пенсіонерам, одиноким людям. Проте саме вікова різниця визначає форми і методи соціальної роботи. Молодіжні організації орієнтують своїх волонтерів на соціальну допомогу в першу чергу молодшим і старшим, але не своїм одноліткам. Стосовно молоді молодіжні організації виступають здебільшого пропагандистами того чи іншого політичного напряму, а масові заходи, організовані ними, теж мають політичне спрямування. Соціальна робота волонтерів молодіжних організацій, як правило, обмежується організацією дозвілля, рідше – захистом прав молоді. А індивідуальна і групова консультативна соціальна допомога молодіжними організаціями практично не надається. Для надання соціально-психологічної допомоги своїм членам молодіжні організації користуються послугами ЦССМ.

Значну роботу щодо надання соціальної допомоги молоді проводять волонтери жіночих організацій. Їхня діяльність орієнтована, в основному, на роботу з жіночою молоддю й спрямована на захист прав жінок.

Досить широко у практичній діяльності жіночих організацій представлені індивідуальні форми роботи. Спеціалісти-волонтери, члени організацій проводять консультації для жінок та їхніх дітей, надаючи їм психологічну, педагогічну, медично-соціальну допомогу. Велика робота провадиться у плані соціального захисту, матеріальної і моральної підтримки багатодітних сімей, одиноких і малолітніх матерів. Значне місце у діяльності жіночих організацій займає робота, спрямована на підготовку майбутнього подружжя чи роботу з молодими сім'ями, а також надання психологічної і соціальної допомоги жінкам та дітям, які зазнали фізичного чи морального насильства.

Усі громадські організації мають великий потенціал, реально – кожна група цих організацій має свій специфічний об’єкт соціальної допомоги і свої форми роботи з ними. Враховуючи, що соціальна допомога членам громадських організацій здійснюється на волонтерських засадах, вона безкоштовна, що дуже важливо в умовах економічної кризи. З іншого боку, участь самої молоді у діяльності цих організацій є незаперечним виховним фактором для кожного члена організації.

На сьогоднішній день великою проблемою у соціальній роботі громадських організацій є їх невелика кількість і нечисленність, що значно перешкоджає залученню цих добровольців до волонтерського руху [2].

Крім вище визначених груп волонтерів, людськими ресурсами, які поповнюють лави добровільних помічників, (третя категорія волонтерів) є й представники інших категорій населення.

Волонтери, які приходять за власним бажанням. Волонтери можуть прийти в організацію за власним бажанням, прочитавши про неї у пресі і виявивши бажання дізнатися, як вона працює.

Якщо інтереси організації збігаються з інтересами потенційного волонтера, потрібно детальніше ознайомити його з організацією, запропонувати навчання, оскільки здебільшого воно необхідне, залучити до роботи з реалізації конкретної програми. Іноді робота, запропонована волонтеру, є дуже відповідальною, потребує професійних навичок (наприклад няня в притулку для маленьких дітей, консультант «Телефону довіри»).

Спонсори. Вони не завжди здатні підтримати вас матеріально. Але керівники фірми можуть надати вам реальну методичну допомогу в організації роботи вашого товариства, пошуку фінансів. Такий варіант часто називають патронажем. Кращий спосіб організувати патронаж – створити опікунську раду при конкретній організації, де попечителями будуть керівники різних фірм, відомі у місті або країні особи: артисти, музиканти. Попечитель не завжди допоможе вам грошима, але спрацює його ім'я, він залучить інших, дасть пораду. Не слід забувати, що керівники багатьох фірм мають вищу економічну освіту, величезний досвід роботи з фінансами, управлінський досвід.

Юрист фірми може безкоштовно надати разову або надавати постійні консультації. Головний бухгалтер фірми допоможе розібратися з фінансовим звітом. Співробітники фірми можуть у вільний від роботи час виконувати роботу, не пов'язану з їхньою основною діяльністю. А деякі компанії навіть оплачують власним працівникам той час, який вони витрачають на допомогу доброчинній організації. Наприклад, при підготовці дитячого свята у фірми можна орендувати зал для проведення доброчинних акцій без орендної плати.

Чиновники. Люди, які працюють в державному апараті, наприклад, у міській адміністрації, також можуть бути волонтерами. Однак, перш ніж залучити їх до цієї діяльності, слід з'ясувати, чи не призведе це до конфлікту волонтера з керівниками. Найнадійніший варіант у такий ситуації, коли адміністрація знає і дає згоду на роботу свого працівника волонтером. Чиновники місцевої адміністрації можуть бути вашими волонтерами лише як приватні особи.

Клієнти. Волонтерами можуть бути і ті, кому надається допомога, – клієнти конкретної організації, наприклад, пацієнти клініки або слухачі виховного центру, батьки клієнтів, а також ті, хто був клієнтом раніше і хоче працювати волонтером в різних програмах.

Принципи роботи з волонтерами-клієнтами такі ж, як і з дорослими та фахівцями [2; 12].

Діапазон особистісних якостей людини дуже великий і широкий. Людина прагне удосконалити себе, знайти своє призначення і місце в житті. Волонтерська діяльність – це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому у добровільній роботі беруть участь різні категорії волонтерів.

Але, як показує практика, чимало організацій залучають волонтерів до нецікавих робіт і через це мають проблему. В таких випадках персонал вважає помічників ненадійними. Саме створення потрібних для волонтерів умов праці й є найголовнішим пунктом успішної діяльності [2; 6; 11].

Можна втратити волонтерів і через власне ставлення до них, особливо, коли їм не можуть знайти відповідну роботу, не дякують, не враховують їхню думку. В такому випадку люди йдуть з організації, що може стати причиною її розпаду. Робота з добровільними помічниками потребує гнучкості і почуття відповідальності, вміння взаємодії і довіри людям. Волонтер – це, як правило, не чудо-людина, яка все розуміє і сприймає кожне слово керівника. Це може бути й людина 80-ти років з нелегким характером, але водночас, незмінний працівник у роботі з такими ж людьми, як і сам, що знаходяться в організації на патронажі, і 17-літня молода людина з невеликим життєвим досвідом, але якій легко дається навчання [22; 34].

Таким чином, залучення людей до волонтерського руху відбувається різними шляхами. Тому ряди волонтерського руху завжди поповнюються, адже людські ресурси невичерпні, а отже волонтерська система буде функціонувати безперебійно.

Практичне № 6

1.Готовність дитини до школи вчені умовно поділяють на фізіологічну, інтелектуальну, психологічну і соціальну. Усі складові готовності тісно взаємопов’язані, і недоліки у формуванні будь-якої з них так чи інакше відбиваються на успішності навчання дитини у школі.

Розвиток основних функціональних систем організму дитини і стану її здоров’я складають фундамент шкільної готовності. Одне з першочергових завдань родини полягає в тому, щоб сприяти нормальному фізичному розвитку дитини. Для цього потрібно придбати необхідний спортивний інвентар , створити домашній спортивний майданчик і стимулювати дитину до щоденних занять фізичними вправами, проводити з нею рухливі ігри, прогулянки, вчити плавати, здійснювати процедури для загартовування, стежити за нормальним харчуванням малюка, за регулярним медичним обстеженням тощо.

Інтелектуальну готовність забезпечує оволодіння найпростішими формами мислення, мислительними операціями, розвитком допитливості, ініціативи, самостійності, умінням логічно мислити, формуванням умінь і навичок у плануванні роботи, праця у певному темпі та інше.

Розумова готовність дитини до школи передбачає певний рівень сформованості вміння слухати дорослого й сприймати його вказівки, керуватися ними під час виконання завдань,усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу, досягати бажаних результатів.

Велике значення для успішного навчання має правильність мовлення. Дитина повинна говорити виразно, правильно, грамотно будувати речення, послідовно висловлювати свої думки.

До початку навчання в школі майбутні першокласники повинні опанувати такі поняття: “більше”, “менше”, “однаково”, “стільки ж”, “короткий і довгий”, “старший і молодший”; вміти порівнювати найпростіші множини предметів (геометричні фігури, фрукти тощо). Значне місце повинно зайняти ділове налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто потрібно формувати її психологічну готовність до навчання. Батькам необхідно пам’ятати що основними у цій роботі повинні стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу потрібно будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; постійно переконувати, що навчання в школі - це серйозна праця, в результаті якої дитина дізнаватиметься про щось нове. У жодному випадку не варто залякувати труднощами, що можуть виникнути в процесі навчання. Пам’ятаючи про те, що в школі робота буває не цікава, але важлива яку потрібно ретельно виконувати, необхідно привчати дитину і підкорятися слову “ потрібно”, свідомо орієнтуватися в своїй позиції (“хочу і потрібно”) . Необхідно поступово формувати уміння доводити до кінця розпочату справу, долати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею. В індивідуальних бесідах вчителі радять батькам привчати дитину жити і працювати в колективі ровесників, пам’ятати, що особливі труднощі відчувають учні, які ростуть у сім’ї одинаками.

Питання розвитку моторики дітей молодшого шкільного віку привертає увагу психологів та педагогів під час розробки оптимальних способів організації початкового етапу навчання.

Діти 6-літнього віку, які нині навчаються в першому класі, переживають це явище особливо болісно, оскільки їх організм потребує адаптації до статистичного положення тіла під час виконання мікрорухів – пози сидіння.

Останнім часом у психології стає актуальною ідея цілісності тілесного простору дитини впізнанні, який має в собі риси інтегрального сенсорного утворення --- важливого джерела інформації. Образ тіла має ознаки розумової та емоційно-чуттєвої активності, яка відображається в індивідуальній схемі тіла дитини. Цілком очевидно, що формування вищої форми мислення у молодших школярів відбувається відповідно до закону гармонійної єдності макро – і мікрорухів у схемі тіла: перші створюють для активізації емоційно-почуттєвого, а другі - розумового рівнів активності.

Із початком навчання в житті дитини відбувається дуже багато змін. Це нові умови життя та діяльності, нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною тепер став школярем. Усе підпорядковується навчанню , школі. Пристосування дитини до школи відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, що пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

2. У перший рік навчання маленький учень сприймає і засвоює шкільні норми , у нього з’являється цікавість до змісту шкільного життя, зміцнюється віра у власні сили. Вчителям, які працюють з шестилітками , необхідно пам’ятати про неприпустимість механічного переносу форм і методів роботи з семилітніми школярами на шестилітніх учнів.

Навчання має забезпечити поступовий вихід учня з ігрової діяльності і входження його в навчальну – провідну в молодшому шкільному віці. Багато в чому успішність цього процесу визначається змістом навчання,яке дитина засвоює в цей період, і способами привласнення нею цього змісту.

Шестилітній учень не може одразу прийняти й засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі цих норм. У першокласника знання норм поведінки й оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігається. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої вміння. Шестилітній учень часто зазнає труднощів у ході взаємодії з однолітками. Першокласник емоційно важко переживає власні невдачі, але виявляє ініціативу критиці однолітків.

Виділені основні етапи роботи вчителя з організації навчального співробітництва у першому класі

Ознайомлення першокласників зі спеціальними засобами, що допоможуть учням побачити значення маленьких досягнень кожного в загальному просуванню вперед усього класу і в одержанні колективного результату.

Створення разом з учнями особливих засобів, що допоможуть шестиліткам зафіксувати шестиліткам новоутворення, які характеризують клас як колективний суб’єкт навчальної діяльності.

Створення ситуацій, коли першокласникам необхідне співробітництво з однокласниками.

Організація процесу формування норм навчального співробітництва самими дітьми (разом із учнями 3-4 класу)

Уже в перші місяці навчання в класі виникають ситуації, коли під час загальнокласної дискусії учні підхоплюють і розвивають ідеї один одного не звертаючись безпосередньо до вчителя. Для того щоб першокласники побачили і оцінили нове для них уміння брати участь у навчальному діалозі, вчитель фіксує цю ситуацію у вигляді ланцюжка, кожна ланка якого відображає дитячі репліки що приводять весь клас до якісно нового розуміння розглянутої проблеми.

Під час виконання завдань у парах і в групах серед дітей виникають проблеми у спілкуванні, а іноді й конфлікти. Такі ситуації природні. Завдання вчителя – допомогти першокласникам розібратися в них конструктивно. Під час загальнокласної дискусії, працюючи в парі чи в групі, вчитель задає мовні зразки взаємодії з першокласниками, заохочує учнів, щоб вони самостійно, без допомоги дорослого користувалися ними.

У роботі з шестилітніми учнями надзвичайно важливо вдале використання унаочнення. Для засвоєння норм ведення навчального діалогу учням пропонується звертатися до спеціальної таблиці, в якій у словесній формі зафіксовуються варіанти конструктивного звертання учнів один до одного (наприклад,” ти правий,…”, “я можу довести, що…”, “ мені сподобалася думка про…”, “ я хочу додати до цього висловлення…” та ін.) Попередньо ці варіанти обговорюються з першокласниками.

Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета --- частина ігровою ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і не нав’язливо. Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам’ятати і запам’ятовує більший обсяг матеріалу ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх. Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і “керівника і підлеглого”. Цінність ігрової діяльності виявляється і втому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу.

Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

Дидактична мета різноманітна:

розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

розвиток уяви, спостережливості;

розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

розвиток уміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри;

формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо.

Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності

Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов”зково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень. Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об’єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумував цікавий хід у грі, допомагав друзям

Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обмірковувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей.

Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці.

3. Відомо, що вплив сім'ї як основи первинної соціалізації особистості на дитину сильніший, аніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації. Водночас сучасна сім'яне в змозі забезпечити в новому обсязі активної, творчої, життєздатної особистості, яка б легко адаптувалася до нових соціально-економічних умов, опанувала і засвоїла інтелектуальні, культурні, духовні цінності.

Діяльність батьків і педагогів заради інтересів дитини буде успішною лише в тому випадку, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її в різних ситуаціях, і таким чином допомогти дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати ціннісні життєві орієнтири, долати негативні вчинки і прояви у поведінці.

Завдання батьків – проектування тих особистісних якостей дитини, які знадобляться її для майбутнього життя.

Однак практика свідчить, що багато батьків відчувають труднощі у встановленні контактів з дітьми. Зміст і оптимальні форми цієї роботи слід спрямувати на вирішення наступних завдань:

довести до свідомості батьків педагогічні поради і рекомендації, виробити позитивне ставлення до них;

сформувати психологічну і педагогічну готовність до їх реалізації;

активізувати здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.

Зваживши всі основні фактори розвитку повноцінної, цілісної особистості, формування адекватної рефлексії дошкільника, враховуючи показники фізичного та психічного розвитку, з метою збереження психологічного здоров'я, запобігання розладів нервової системи радимо послуговуватися в роботі з дітьми такими принципами.

Для підтримання пізнавальної активності:

заохочувати всі зусилля дитини, а саме її бажання пізнавати нове;

важливо відповідати на всі запитання дитини, займатися з нею тим, що їй подобається;

уникати стереотипів та шаблонів у роботі, розвивати творчість вихованців.

З метою запобігання формуванню негативного образу «Я» дитини бажано:

- уникати негативних оцінок дитини, результатів її діяльності;

- порівнювати результати роботи дитини тільки з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей;

- не смикати дитину щохвилини, не говорити їй про її недоліки, не пригнічувати ініціативу дитини;

- не плутати поняття «хороша» і «зручна» дитина;

- прагнути, щоб кожна дитина в процесі ви ховання , спілкування з вчителем, батьками почувалася захищеною.

Пам'ятайте, що діти – не просто продовжувачі ваших вмінь, знань, здібностей. Кожна дитина має право на реалізацію своїх потенційних можливостей на власну долю.

4. Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо. Тому всередині кожної вікової групи існують індивідуальні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини.

Індивідуальні відмінності — психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої.

Формуються вони протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною основою темпераментів.

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виражається в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.

Виділяють такі типи темпераменту: сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий), холерик (сильний, неврівноважений), флегматик (сильний, врівноважений, інертний), меланхолік (слабкий, гальмівний).

Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. Поведінка їх енергійна й різка. Вони бурхливо реагують на подразники, їм важко переключатися на спокійнішу справу. У колективі прагнуть самостверджуватись, люблять організовувати ігри, охоче залучаються до різних видів діяльності. За правильних умов виховання виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправильних — стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити «на зло». У спілкуванні з такими дітьми потрібно зважати на їхні особливості, бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, проте тривалі й стійкі. Флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів. Він уникає доручень, але отримавши їх, виконує з бажанням, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості. Ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступаючи в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього. Щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту. За сприятливих виховних умов вони виростають вдумливими, слухняними, організованими людьми, які добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих — лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

Практичне № 7

1. Соціальний педагог:

• здійснює комплекс заходів щодо виховання, освіти, розвитку й соціальному захисту особистості в установах і за місцем проживання що навчаються (вихованців, дітей);

• вивчає психолого-медичні й педагогічні особливості особистості, що навчаються (вихованців, дітей) і її мікросередовища, умови життя;

• виявляє інтереси й потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації, відхилення в поводженні тих, що навчаються (вихованців, дітей), і вчасно надає їм соціальну допомогу й підтримку;

• виступає посередником між тими, що навчаються (вихованцем, дитиною), і установою, родиною, середовищем, фахівцями різних соціальних служб, відомств й адміністративних органів;

• визначає завдання, форми, методи соціально-педагогічної роботи, способи рішення особистих і соціальних проблем, вживає заходів по соціальному захисті й допомозі, реалізації прав і свобод осіб, що навчаються (вихованців, дітей);

• організує різні види соціально-педагогічної діяльності тих, що навчаються (вихованців, дітей), і дорослих, заходи, спрямовані на розвиток соціальних ініціатив, реалізацію соціальних проектів і програм, бере участь у їхній розробці й твердженні;

• сприяє встановленню гуманних, морально здорових відносин у соціальному середовищі;

• сприяє створенню обстановки психологічного комфорту й безпеки особистості, що навчається (вихованців, дітей), забезпечує охорону їхнього життя й здоров'я;

• здійснює роботу із працевлаштування, патронату, забезпеченню житлом, посібниками, пенсіями, оформленню ощадних вкладів, використанню цінних паперів тих, що навчаються (вихованців, дітей), із числа сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків;

• взаємодіє із учителями, батьками (особами, їх що заміняють), фахівцями соціальних служб, сімейних і молодіжних служб зайнятості, із благодійними організаціями, у наданні допомоги тому, що навчається (вихованцям, дітям), що бідують в опіці й піклуванні, з обмеженими фізичними можливостями, девіантним поводженням, а також попали в екстремальні ситуації.

Основними завданнями соціального з освітньої установи є соціальний захист прав дітей, створення сприятливих умов для розвитку дитини, установлення зв'язків і партнерських відносин між родиною й освітньою установою.

Соціальний педагог є рівноправним членом педагогічного колективу. Він бере участь у роботі педагогічних рад і методичних об'єднань. З огляду на специфічний характер соціально-педагогічної діяльності, режим роботи соціального педагога повинен бути варіативним, гнучким.

Графік роботи соціального педагога затверджується керівником освітньої установи. При складанні графіка враховується час, витрачений на виконання службових обов'язків поза установою освіти. Питання оплати праці, відпустки, соціального захисту фахівця вирішується відповідно до діючого законодавства.

В установах інтернатного типу соціальні педагоги здійснюють зв'язок із соціальними службами й службами зайнятості, надають допомогу адміністрації установи в питаннях охорони прав вихованців і випускників, їхньої соціальної адаптації, адаптації працівників установ освіти.

В освітніх установах для дітей, що бідують у психолого-педагогічній і медико-соціальній допомозі, соціальний педагог вживає заходів по виявленню причин соціальної дезадаптації дітей і надає їм соціальну допомогу, здійснює зв'язок з родиною, а також з органами й організаціями з питань працевлаштування дітей і підлітків, забезпечення їх житлом, посібниками й пенсіями.

У спеціальній навчально-виховній установі для дітей і підлітків з девіантним поводженням (відкритого й закритого типу) соціальний педагог здійснює зв'язок зі службами соціального захисту населення за місцем проживання вихованців, підтримує зв'язок з батьками (особами, що їх заміняють) шляхом переписки, відвідування їх вдома, особистих бесід, проведення батьківських зборів.

У багатьох сучасних освітніх установах створюються соціальні служби, покликані організувати спільну діяльність адміністрації, учнів (вихованців) і їхніх батьків, педагогічного колективу, представників суспільних структур, що співробітничають із освітньою установою для педагогізації середовища життєдіяльності учнів (вихованців) і надання кваліфікованої й своєчасної соціальної підтримки й допомоги.

2. В Україні діяльність соціального педагога у загальноосвітній школі здійснюється за шістьма основними напрямами: діагностичний, що включає соціальну паспортизацію класів, роботу з реалізації програми “Діти України”, роботу в куточку “Соціального педагога”. Медико-психолопчний напрям передбачає забезпечення медико-психологічної допомоги  соціумі, патронажну роботу з дітьми з обмеженими фізичними можливостями, роботу з напівсиротами та сиротами. Організація дитячих та молодіжних ініціатив – це третій напрям роботи соціального педагога у загальноосвітній школі, який передбачає організацію дитячого бюро соціальних послуг, реалізацію програми “Учень – учень”, різноманітних шкільних об’єднань (типу “Старший брат”). Четвертий напрям має на меті реалізацію методичної та інформаційної допомоги, а саме – консультації у наукових центрах, робота шкільного радіо та інших засобів масової інформації, робота у класі “Юний соціальний педагог”, підготовка щомісячної сторінки “Дорослі і діти” у місцевій газеті. За п’ятим напрямом здійснюється педагогічна анімація та організація дозвілля: проведення народних, дитячих та сімейних свят, як от Олімпіада трієчників, книжка-довгожитель тощо. Останній напрям включає роботу з проблемними сім’ями: контроль за забезпеченням безпечних умов соціально-педагогічного патронажу; роботу з багатодітними сім’ями: одинокими (неповнолітніми) матерями. Це не означає, що робота соціального педагога у загальноосвітній школі ведеться виключно за цими напрямами, адже їх невід’ємною частиною, наприклад, є термінова допомога дитині чи підлітку, які потрапили у проблемну ситуацію тощо.

  Поряд з традиційними загальнопедагогічними соціальний педагог використовує такі форми і методи соціально-педагогічної роботи, зокрема, у початковій школі – коментоване малювання, рольові та імітаційні ігри, сімейні уроки, твір на певну тему, розважальні паузи у навчання; у середній – розв’язання різноманітних ситуацій морального вибору, колективний малюнок на певну тему та його обговорення, організація бесід, заняття за інтересами; у старшій школі – спеціально розроблені способи визначення рейтингу досягнень, тренінги самоконтролю, визначення причинних схем поведінки, сценарій фільму про себе, дискусія на певну тему, реферат про себе, оточуючих, рецензія на подію, рольові та імітаційні ігри. Соціальний педагог у загальноосвітній школі повинен тісно взаємодіяти з педагогами, класними керівниками, шкільним психологом, включатися у психодіагностичні обстеження, співпрацювати з батьками учнів. Така робота даватиме ефект зворотного звязку, зумовить своєчасне коригування установок дитини, її поведінки, підвищить роль мотивації навчальної діяльності у цілому.