Школа соціальних систем

Багатьох дослідників проблем управління не влаштовувала однобічна орієнтація емпіричної школи на практику менеджменту. Ряд учених університетського профілю (Д. Марч, Г. Саймої, А. Етционі та ін.), намагаючись обґрунтувати подальший розвиток ринкових відносин, критично переосмислили попередні управлінські теорії з урахуванням сучасного досвіду й сформулювали нову теорію соціальних систем.

Центром цієї школи був Інститут Карнегі. Ця теорія використовує у своїх поглядах висновки школи людських відносин. Працівник в організації розглядається як соціально орієнтована й спрямована істота, потреби якої впливають на середовище в організації. У свою чергу, середовище впливає на працівника. Школа соціальних систем розглядає людину в соціальній групі як одну з множини взаємозалежних і взаємодіючих факторів у складному комплекс і соціальних відносин організації.

Вважається, що потреби людини й потреби організації не збігаються. Вводиться поняття ієрархії потреб людини. Досягнувши одного рівня потреб, працівник прагне до задоволення наступного рівня, виражаючи свою індивідуальність в умовах повної волі. Але тому що за своєю природою організація ставить перешкоди на шляху задоволення потреб індивіда, вони вступають у конфліктну ситуацію. У цьому підході полягає головне розходження між школою соціальних систем х розглянутими раніше теоріями управління. Так, теоретики класичної (адміністративної) школи вважали, що конфліктні ситуації повинні бути усунуті шляхом матеріального заохочення або покарання, школи людських відносин - методами гуманізації процесу виробництва. Теоретики ж школи соціальних систем вважають, що конфлікти обумовлені самою природою організації і головне завдання бачать у зниженні наслідків конфлікту. Велику увагу школа соціальних систем звертає на аналіз частин системи й взаємодію між ними. Частинами системи в організації виступають, на їхню думку, індивіди, групи, групові відносини, які зв’язані конкретними організаційними формами неформальних і формальних структур, каналами комунікацій і процесами прийняття рішень.

Маючу в цілому позитивний вплив на розвиток менеджменту, представники школи соціальних систем припускаються помилки в тому, що ототожнюють соціальні виробничі відносини з організацією виробничого процесу: Відомо, що основу відносин між людьми в суспільстві становлять економічні відносини.

Нова школа

Ця школа характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом впровадження в науку управління апарата точних наук і комп’ютерів.

Серед найбільш видних послідовників нової школи можна назвати таких відомих дослідників менеджменту, як Р. Люс, Д. Форстер, А. Голдберг і ін.

Розвитку положень цієї школи сприяли поява кібернетики й дослідження операцій. Спочатку дослідження операцій було спрямовано на розробку методів кількісного аналізу конкретного завдання. Згодом дослідження операцій виділилося в самостійну галузь науки, що спочатку розвивалося у двох напрямках: побудова математичних моделей явищ, найбільш характерних для менеджменту (управління запасами, розподіл ресурсів, масове обслуговування, заміна застарілого обладнання, вибір стратегій поводження в умовах невизначеності та ін.) і вивчення систем.

У 60-і роки у новій школі виникла самостійна наукова дисципліна – теорія управлінських рішень, що у наш час розробляє методи математичного моделювання процесів вироблення рішень у колективах; алгоритми вироблення оптимальних рішень із застосуванням теорії статистики, теорії ігор; кількісні прикладні й абстрактні математичні моделі економічних явищ (моделі відтворення в масштабі суспільства й окремих фірм, моделі балансу витрат і випуску продукції, моделі прогнозування науково-технічного й економічного розвитку).