Тема 1

1. Право в системі соціального регулювання

Суспільство являє собою продукт взаємодії людей, сутність якого проявляється в різноманітних суспільних відносинах, що виникають між людьми, їх групами та іншими соціальними інститутами. Ці відносини регулюються за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми – це стійкі форми суспільних зв’язків, що виражають загальні правила поведінки людей, їх груп, спільнот, інших соціальних інститутів та забезпечують стабільність існування і розвитку суспільства

До соціальних норм належать:

1. релігійні норми – правила, встановлені в межах релігійної спільноти (церкви, конфесії, секти тощо) та обов’язкові для віруючих;

2. норми моралі – засновані на уявленнях про добро, зло та справедливість правила поведінки людей, що виникають і діють у межах суспільства та забезпечуються силою суспільної думки;

3. звичаї – правила поведінки, які внаслідок тривалого повторення в межах певної спільноти людей стають обов’язковими для виконання;

4. корпоративні норми – правила поведінки, що виробляються корпоративними колективами людей (політичні партії, громадські організації, трудові колективи тощо) та забезпечуються владою цих колективів;

5. політичні норми – правила поведінки, що формуються в процесі взаємодії між різними політичними утвореннями і стосуються відносин, пов’язаних із здійсненням політичної влади та боротьбою за її отримання;

6. норми права – правила поведінки, встановлені державою та забезпечені засобами державного впливу.

2. Основні підходи до праворозуміння

Право – складне соціальне явище, і, щоб розкрити його поняття, необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. У цій науці існує декілька концепцій щодо розуміння права.

1. Нормативний підхід щодо розуміння права. Нормативісти ототожнюють право і закон. Вони стверджують, що право – це норми, що містять правила “необхідної поведінки”, закріплені в законах та інших нормативно-правових актах, що встановлені та охороняються державною владою. За допомогою загальних, абстрактних і тому рівних для всіх суб’єктів права норм застосовується рівний масштаб до нерівних людей, що і є сутністю права.

Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соціальних норм за такими ознаками:

1. норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів суспільства, держави і особи. Ці відносини визначаються громадянським суспільством і державною владою;

2. норми права, на відміну від інших соціальних норм, формально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (у законах). Вони мають характер офіційних юридичних документів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі;

3. норми права офіційно встановлені або санкціоновані державою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати;

4. норми права, на відміну від інших соціальних норм, є загальнообов’язковими для виконання всіма учасниками суспільних відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяльності й держава використовує примус у випадку їх невиконання;

5. норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення;

6. норми права встановлюють юридичні права і обов’язки учасників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламентувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов’язки;

7. норми права виражаються тільки в певних юридичних формах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов’язкові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб’єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають.

2. Соціологічний підхід віддає перевагу суспільним відносинам. Право існує не тільки у вигляді букви закону і не тільки як правові знання та уявлення, але й як порядок суспільних відносин у діях та поведінці людей.

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в реальному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право – це такі норми, які закріплені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реалізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам’ятниками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зводяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Правопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держави і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають випадки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформувались на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати також на підставі звичаєвого права, прецедентного права, договірного права, релігійного права (там, де існує система релігійного права).

3. Природно-правовий напрямок базується на тому, що право і закон не збігаються, право розглядається як форма суспільної свідомості. Право сприймається як об’єктивно зумовлена та втілена вимога справедливості, загальна міра свободи та рівності, а закон – як офіційне, формально-визначене та нормативно-обов’язкове втілення права.

З позицій природно-правової концепції право повинно виражати прогресивні, демократичні ідеї: справедливість, рівність, свободу. Право в перекладі з латині – справедливість. Право є міра справедливості між різними класами, соціальними групами і між людьми. Звідси випливає, що право – це такі норми, які виражають рівноправність всіх громадян. Право є також міра свободи громадян, воно встановлює межі свободи всіх громадян, разом із тим право встановлює міру відповідальності громадян за правопорушення, за матеріальну і іншу шкоду чи соціальну небезпеку. Право – це не вседозволеність, оскільки жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Таким чином, право – це антипод безправ’я, антипод правопорушень. Право – це досягнення певного рівня культури суспільства, в якому не повинно бути класового права, не повинно бути трупового, мафіозного, злочинного “права”. Таким чином, з позицій моральної школи право зводиться до прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, до їх рівності, свободи і відповідальності, до справедливості, закріплених у діючій системі права і законодавства.

У Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу (ст. 8). У ст. 21 Конституції записано, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством (ст. 23 Конституції). У ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція України виходить із принципів природної школи права.

Вирізняють також генетичний (процес виникнення і формування права як системи правил поведінки, причини й умови виникнення), інструментальний (як засіб, інструмент забезпечення керівного впливу владних структур на суспільство), психологічний (на поведінку впливає не те, що міститься у нормативно-правових актах, а те, як конкретна людини розуміє, тлумачить для себе припис нормативно-правових актів), системний (правова система) та інші підходи до праворозуміння.