чудернацької жіночої теорії Георге. а таки у контексті мотивів і і. інших частих розривах, як-от з Іофмансталем тощо. Ст». валось воно просто тому, що ці інші не могли або не хотіли ви- трнмуватпсь у паріяиті «безнечнаго его нрава». Поза тим, по- дружне' життя найближчих людей анітрохи не стояло йому по- перек дороги, і Берінгер пише з цього приводу: «Старші друзі; Вальфпияь, Вольтере, Валентін, Лапдмап були одружені (додати іце можна Лепсіуса], і Георге бував у них раз у раз. Притому він був цілком спін [natürlich] у родині й домі"¹"¹.

У мюнхенському домі Вольфскелів НІН включився був у сі­мейну ідилію настільки, що прийняв у своє серце обох їхніх ма­леньких дочок. Ренату (звану «Nat/.el») і Юдіт («Ditzel»), чиє «неправильное болтаніе в рЪчи» справляло йому щиру радість.

Салі и оповідає, як спільно тішився він там з усіма, коли той самий І ундольф, - що при всій своїй професорській солідності вмів і безжурно жартувати. - уклав і розмалював для донечок віршовану історію світу. Особливою улюбленицею Георге була «Діцель», її він узивав «любою золотою душенькою», В її ДИТЯ­ЧОМУ назовннцтві з нього був «дядько майстер», і вона мала до нього кожночасно доступ. «Коли Ганна одного разу спитала дванадцятирічну Юді г, чи вона здає собі справу, скільки людей заздрило б їй за це її право входу, і одержала у відповідь: “Я сама собі заздрю", а цю відповідь переказано Ґеорге, то “дядько май­стер” вирік: “Is doch ne orischinelle Person” [“ну и оригінальна ж особа*, у райнській вимові] і почав кликати її до себе ще ча­стіше». Ніхто інший, як саме І еорґе, «тепло схвалив» її заміж­жя, коли родина безпосередньо перед Першою світовою війною переселилась до Кіхлінґсбергена, і Юдіт «знайшла там чудового чоловіка з давнього селянського роду»

Також у Салі на є згадка про те, як Георге на порозі сторіч бував у берлінському помешканні композитора Анзорге і як при тому розкішне, ілюстроване Лехтером перше видання «Килима життя» правило маленькому синові музики Арнульфові за привабливу цяцьку'²⁴.

Без таких душевних порухів, без оцього тепла, випроміню­ваного встріч людям з їхніми радощами, з їх «згодою в сімей­стві», були б немисл єни і вони обидва якнавчителі й напутники юнацтва. Не було б саме цієї пристрасної пайдеї, виховання підлітків та молодиків, турботі за духовне зростання яких вони віддавали найкращі частки душі. Ба, беручи до уваги нрпродні схильності обох, якими Сковорода й Георге були в цій ви- ховавчій діяльності особливо споріднені, можна твердити, що без такого вчування в істоту домашнього вогнища не було б

121 Boehringer. -s. 127.

^ІЯ Salin. - S. 69, 313, 204, 215. - Пані Юдіт Кельгофер-Вольфскелі», у якої добре ще на нам'яті звучання голосу Георге, уточнила нам у приватній розповіді, нонравляючи Салінову транскрипцію, як «дядько майстер» вимовив був отой стосовний до її дитячої особи прикметник: не «оріїпінелле», а «оріхінелле». ^m Salin. - S. 306.

448