Дійство про велику людину

Містерія

ДІЮТЬ:

Максимус

Жінка

Беднарський Б а е х м а н Баран-Сокіл Свиняче Вухо Вавндло Мартин

Л ілі Мімі

Партійний колега довгий

Партійний колега короткий

Голос віри

Голос довір'я

Голос симпатії

Голос критичної оцінки

Голос захоплення

Валентина

Звенибудьло, ґрасіосо

Дік Робертс,капітан

Сід Бербедж,боцман

Собібатько, господар таверни «Під чотирма вітрами»

Мері, його помічниця

Пальтіг Піґ

Тормокро

Репортер

Чоловічий п'ятиголосий хор

Діють в інтермедіях:

Місяць

Дівчина

Суддя

Брехун

Таїса

Мінімум учасників: жінок 5, чоловіків 13

Перша днина: бій за час 1

Б л е х м а н. Хто ви такі?

Свиняче Вухо. Мшлочинці.

Б л е х м а и. Чого ви шукаєте?

Свиняче Вухо. Ми шукаємо правди.

Б л е х м а н. Такчого ж ви швендяєте серед білого дня?

Свиняче Вухо. Чи чув ти, приятелю, переказ про слав­ного Штица? Бандита? Його впізнавали на вулиці з його ходи.

Б л е х м а н. Не верзи дурниць. Добридень. Хто ви такі?

Баран-Сокіл. Ми злочинці, приятелю. Як ся маєш?

Б л е х м а н. Баране-Соколе, можна тебе вдарити по плечі?

Баран-Сокіл. Можна. По правому.

Б л е х м а н. Ліве не зносить?

Баран-Сокіл. Я взагалі не маю лівого плеча.

Б л е х м а н. А де ти його подів?

Баран-Сокіл. Утратив в акції.

Б л е х м а н. Кепські справи. Де Беднарський?

Баран-Сокіл. Стоїть коло гостроверхого кіоска. Лає владу.

Б л е х м а н. Ти не приєднався? Ти впертий?

Баран-Сокіл. Бо йэаран.

Б л е х м а н. Але рудому Макові ти мало не пробив потилицю.

Баран-Сокіл. Бо я сокіл.

Б л е х м а н. Рудому Макові, вахмістрові сьомої поліційної дільниці.

Баран-Сокіл. Боя сокіл.

Б л е х м а н. Хвалю хоч за те. Можна тебе вдарити по право­му плечі?

В а в и д л о. Бог вам на щастя! Аравійська пустеля не прагне так сльозинки з безхмарного поруділого неба, як прагну я бачи­ти, розмовляти, взаємитися з вашими світлостями.

Свиняче Вухо. Здоров, Вавидло, песяча душе. Ґудзику з чужого бурнуса, поете опівнічних котів! Що поробляєш, га­лушко? Чим дихаєш, заморський принце? Де Беднарський?

Вавидло. Трьома, трьома засобами можна відповісти на твоє високе запитання. Якщо, славний убивце качок і ловче бі­лизни на горищі, якщо ти маєш таку неміренну тугу за істиною, то знай: бажана тобі цісарська істота, що її у побуті звуть Бед­нарський —

Б л е х м а н. Хлопче, красномовство під язик. Пиїльо!

323

Беднарський. Ага! Здорові були.

Ус і. Здоров будь, володарю.

Бедна рсь кий. Хто ви такі?

Ус і. Ми злочинці-

Беднарський. Чи всі ви злочинці?

Ус і. Ми всі злочинці. Ми всі до одного ЗЛОЧИНЦІ Беднарський. Чи ви готові довести це ділом?

Ус і. Ми готові довести це ділом узимку і влітку* _в напровесні. Ми ГОТОВІ це довести КОЖНОЇ ХВИЛИНИ днлі^і Беднарський. І ви готові мене слухатись? ^Ноч>. Ус і. Ми готові тебе слухатись.

Б е д н а р с ь к и й. А чому-то так?

Ус і. Бо ми люди старого гарту. Бо ми вояки білого д_11я Беднарський. Гаразд, дітки. Так знайте: діла не буц_е Ус і. 01

Беднарський. Не буде. Розлітайтесь по своїх уск>да»

Ус і. О? ^Х

Беднарський. Акції не буде. Я затужив.

Музика. Пантоміма. Ус і видобувають з-під плащів маски.

На місці брів маски мають знаки запитання. Лиш один Беднарський без маски. Він рішуче стоїть на своєму Його умовляють. Він рішуче стоїть на своєму

Дітки, ні! Розбігайтесь по своїх усюдах. Я затужив.

Ус і. Беднарський затужив. Батечко затужив.

Вавидло. О ти, з приторком птиці пелікана на січеному з алебастру чолі! Ти, многомисленний і багатодосвідчений! Що править за причину такого твого сакрального рішення? І чому нас, дітей твоїх малоталанних, позбавляєш ти невимовної ра­дости бачити тебе у проводі нашого ураганно-блискавко- творного діла? О! О!

Ус і. О! О!

Беднарський. Бо все дурне. Ви теж дурні. Один я розумний. Але що з мого розуму, коли всі дурні!

Б а р а н - С о к і л. Чи ти остаточно певен того, князю?

Беднарський. Певен. Я певен того так, як того, що в цьому світі вже нічого не буде. Дітки, світ обкружив повне коло і загнався носом у власну гузницю. Так сказано у пророків. Ніхто більше не відкриє закону тяжіння. Не відкриє, бо на всі випадки вже вигадано теорію відносности. Ніхто не проголосить більше диктатури. Ніхто, бо всі знають: рано або пізно навіть найбільш граціозного диктатора повісять за ноги. Бо немає вже, дітки, великих людей. Немає і не буде. Учора я читав у газеті, що не буде більше ані надлюдей, ані підлюдків. Будуть самі тільки співлюди. Он як.

Свиняче Вухо. Як же ти, владарю, кажеш: немає ве­ликих людей? Таж є і нині багато королів, полководів, прем’єр" міністрів. Вони керують, плекають задуми, телевізійно промов* ляють і навіть пишуть мемуари. І, щоб далеко не ходити: ти- Хіба ти не велика людина?

Беднарський. Друже мій, Свиняче Вухо! Я завжди знав про твій нахил до підлизайства. Без перерви брехав ти у в*⁴*'

314

думаючи протилежне. Та тут ти напрочуд маєш слушність. Я велика людина. 1 все-таки враховуйте: я остання велика людина.

Ми з вами, ми, лицарі білого дня, скокарі, домушники і ведме- / жатникн. ми, носії потужної вдачі, гумової витривалости і різь­бленої індивідуальносте, - ми останні великі люди.

Ус і. О Беднарський, о! О Беднарський, о!

В а в и дл о. Ти нас, князю, розворушуєш. Ти силуєш наше поширене до безмежносте серце тремтіти і стрясатися в океані гордопишної самопошани.

Б а р а и - С о к і л. Але якщо ми справді великі люди, ми по­винні подбати про спадкоємців. Не можна ж так, князю.

Свиняче Вухо. Ми не можемо отак собі плюнути і піти у небуття.

Беднарський. Не можете? Ха! У тебе є годинник, Блех- мане?

Блехман.Я впустив його сьогодні у водогонну руру і вже не витяг.

Беднарський. Шкода. Я його пам’ятаю. Золота корона і кошлаті візерунки.

Свиняче Вухо. Він був трохи старомодний у Блехмана.

Беднарський. І три літери на ньому: М, Д, К. Чи так?

Б л е х м а н. Абсолютно так.

Беднарський. Шкода. Спитай у того старого, котра го­дина.

Б л е х м а н. Чи не будете добрі, пане, сказати мені, котра година?

Максиму с. А — Прошу вас: за три хвилини дванадцята.

Б л е х м а н. Сердечно вдячний вам, пане.

Максиму с. О, прошу дуже, прошу дуже.

Беднарський. Ще три хвилини. Трагедію грають рівно

о дванадцятій. Ха - до біса! Ви бачили цього старого?

Ус і. Атож. Ми бачили його, Беднарський.

Беднарський. Хлоп’ята, спиніть його, спиніть!

Свиняче Вухо.Іей! Пане! Іей!

Беднарський. Ось вам привід. Це втілення кінця світу, цей старий чмур. Напевно - відвічний поштовий урядовець. Або щур з митної управи. Ні, таки поштовик.

Максиму с. Ви кликали мене, мій пане?

Беднарський. Переконайте його, що він велика люди­на. Негайно переконайте.

Свиняче Вухо. Я дуже прошу вас вибачити мені, пане. Але я просив би вас не відмовити дати мені ваш підпис на па­м’ять. Ось тут, у моєму записникові.

Максиму с. Хе, хе, молодий чоловіче. Добре, коли молоді люди жартують.

Беднарський. Негайно переконайте його, що він вели­ка людина. І коли вам пощастить —

Баран-Сокіл. Ми ніскільки не жартуємо, пане. Ми дуже добре знаємо, хто ви такий, хоча ваша всім відома скромність— Я теж проситиму ваш підпис.

315

М а кс и му с. Іолубе, що значить мій підписі Стара ліо тридцять п’ять років працює з дня на день у поштовій управі' Беднарський. Чи я не казав! І, напевно, бездітний Баран-Сокіл. Адіточкам як ідеться?

Максимус. Не маю жодних.

Баран-Сокіл. Але ж ви одружені.

Максиму с. Атож, уже тридцять років. Дітей не маю ж_0л них, ні.

Свиняче Вухо. Але як воно так, пане, ви такий спра^. ^

ний урядовець, а сьогодні вийшли з місця праці, не дочекав- шися дванадцятої години?

Максимус. А - - Ваша правда, ваша правда. Я спитався дозволу в начальника відділу, як же.

Баран-Сокіл. Ти єхидний, Свиняче Вухо.

Беднарський. Я завжди казав, що за словами він таїть І власну думку.

Максиму с. Я людина дисципліни, молодий чоловіче. За тридцять п’ять років жодної догани. Я людина дисципліни, як же.

Баран-Сокіл.Тим краще, тим краще. Ваша праця непо­мітна, але та ваша неймовірна енергія, яка — Я проситиму не відмовити мені у підписі. - Та неймовірна енергія, яка світиться ' з ваших очей - -

Вавидло. Той палахтливий вогонь повіки незгасенного творчого напруження, який сповнює вашу душу, який дає вам безмір натхнення і звисочує вас понад голови щоденних людей, цей вогонь може походити лише з тих відвічних джерел, де народжуються провидці, відкривачі, оновники людства.

Максиму с. Хе, хе, молоді люди. Добре, коли молоді люди жартують,

Беднарський. Переконуйте, переконуйте! Що? По­щастило?

Баран-Сокіл. Ти був слушний, князю. Він утілює. Беднарський.Уся неміренністьусіх часів та просторів інкарнувалась у цьому людському опудалі. В його просмердже- них на гумовій подушці штанях. В його злинялих нарукавниках.

В його чотирнадцять день тому підстриженій бороді. Жодних ілюзій. Жодної фантазії. Жодних намагань зламати своє життя і почати його наново. Жодної амбіції озватися до людей дзвін­ким голосом. Показати їм казку. Розповісти їм про те, що вони кожен можуть розгрібати на дні змиршавілих душ своїх. Я затужив, дітки.Тужіте разом зо мною. Ділу не бути, дітки. Розбі­гайтесь по своїх усюдах, ви, останні видатні люди всесвіту! Роз­бігайтеся, бо великість ваша смішна в оточенні пересічного. Ви придатні бути лише комедіянтами, блазнями на сцені. Будьте ж блазнями! Нам належить лише голосно вмерти. З гомоном. Під жалобне биття склянок. Розбігайтеся, розлітайтеся і гукніте ¹ хором, свисніть на всі боки: великих людей нема!

У с і. 1-і-гага! 1-і-гого! В усі кінці! В усі країни! Усім, усім, усім: великих людей нема! Немає великих людей!

Максиму с. Немає великих людей.

Жінка. Наздолужуй хлібом. Не кажучи про те, що хліб сам із себе здорова їжа, він служить пробним каменем. З їв, не запекло - значить, здоровий шлунок. З погляду шлунку, в якому не пекло від звичайного житнього хліба, у моїй родині найкра­ще стояла справа з дядьком, батьковим братом. Навіть ще кра­ще, ніж з братом діда з батькової сторони. А той же був славно­звісний у нашій родині своїм мітичним здоров’ям. Але ти теж сказав був щось?

Максимус. Нічого я не казав. Отак-о собі. Якби ж то великі люди так валялися на кожному кроці на площах, і їхні підписи — хе, хе. Велика людина - це багата людина. Власне авто. Не річними внесками, а відразу куплене авто. Велика лю­дина ходить до кіна і танцювати, он що. Хе, хе. Велика людина не купує картоплю на базарі.

Жінка. Картопля дешевшає. Я тобі скажу радісну новину: сьогодні картопля по двадцять п’ять.

Максиму с. От бач, великі дбають за маленьких. Хто пак у нас тепер міністром? Ага! Справді велика людина. Оту кого б підписа попросити.

Жінка. Обов’язково наздолужуй хлібом. Хліба нам виста­чає.

Максиму с. З хлібом ситніше. Маєш правду.

Ж і н к а. Я завжди маю правду. Тільки ти не завжди визнаєш її.

Свист: -Немае великих людей!»

Ж і н к а. Ти вже йдеш?

Максиму с. Ні- -А котра хіба година?

Жінка. За дев’ять хвилин перша. На мою думку, ти ще маєш час.

Максиму с. Атож. Я маю ще час.

Жінка. Доїж. Чого ти схопився? Не треба схоплюватися, не доївши.

Максиму с. Власне. Що ще є?

Жінка. Ще є друга страва. Чи ти не хочеш другої страви?

Максиму с. їстиму. Давай.

Жінка. Картопля. І тут помідоровий соус. їж. А мені ще треба на городі.

Максиму с. ЯСінко!

Жінка. Тобі ще щось треба?

Максиму с. Ні. Де мій рушник?

Жінка. Нащо тобі рушник? Рушник в умивальні. На дру­гому з шістьох гачків, відразу направо, як зайти. На підлозі про­лито трохи води, я не встигла витерти. Витру, коли повернуся з городу. Зайшовши до вмивальні, ступай з лівої ноги, щоб була опора у правій. На мокрій підлозі можна посковзнутись і дуже сильно вдаритись.

Максиму с. Чистий рушник? Та я, власне, так.

Жінка. Чистий, чистий. Я завчора якраз перемінила. Ти сьогодні, як звичайно, увечері? Досить дивне запитання про

рушник, мушу виразно відзначити. Виходить, що ти сьогод, дивний. Ти рідко буваєш дивний. Я іду на город.

Максим ус. Я увечері, як звичайно. Чи вона помітщ,_а щось? Чи ні? Мабуть, ні. Таки ні. Запитання про рушник воц_а тільки відзначила, більш нічого. Я жив з нею тридцять рокіп, ₃ цією істотою. За дев’ять день буде рівно тридцять років.

Музика.

За морями лежать розлогі материки. Робінзон і П’ятниця.

Музика.

Мені п’ятдесят шість років. За місяць і чотири дні буде рівно п’ятдесят шість років. Друга страва: картопля і - помідоровий соус. Не треба схоплюватися, не доївши. І рушник. Рушник неодмінно.

Музика.

За морями лежать розлогі материки. Острів скарбів. Сяє пісок.

Музика.

Сяє, сяє пісок.

Музика.

Цікаво, коли людина божеволіє, чи вона свідома того? Один лікар мені казав, що ні. Лікар казав, коли людина усвідомлює своє божевілля, то то певна ознака, що людина не божевільна. Хе, хе. Рушник і острів скарбів,. Де він, справді, той рушник? Чи зміщується він у кишені, коли його зібгати? Чистий в уми­вальні, але абсолютно чистий у шафі. Пальто на руку, поперек руки. Якщо людині не п’ятдесят шість років, а, наприклад, тридцять шість, то вона, гадаю, ходить значно швидше. Авжеж, значно швидше і значно жвавіше. І йде вона не перед себе, а ухиляється, обертається, роздивляється на всі боки, кланяється, ось так. Пальто на руці. Ось так. Ага, і дзеркало! Маленьке люстерко, кишенькове, і прилад до гоління. То все зручні речі, зміщуються у боковій кишені. Люстерко. З люстерка щетинить­ся борода. Чотирнадцять день тому підстрижена борода. Як знімають бороду? її зістригають. Потім чисто виголюють. Довга процедура, що потребує теплої води. Але коли людина вхоплена однією неподільною думкою, час для неї біжить непомітно. Тоді час дорівнює нулеві. Бо що таке час, як не певний квадратовий стан людського мозку? У театрі це знають. Тому актор, щоб відбути на очах у глядачів чудесний акт відмолодження, не чекає на виправдання часу. Він просто бере - чирк! - і нема бороди.

Музика.

Тепер я на крок вище. Кілька ще кроків, кілька ступнів- П’ять або шість. Ну ж бо! Прижмуривши очі!

Музика.

Ще крок. Ще один. Ще один.

318