. У

У морально-етичній сфері індивідуальної мітології v тедькому йшлося (супротивно, приміром, до творчої прогр_а абсурдистів) про зображення «нового Jedermann’a» й люд^ ^ взагалі як істоти героїчної (на це натякають уже заголовки ріп і циклів: «Оповідання про переможців», «Дійство пр₀ лику людину»), Єжи Нємойовський слушно (на підставі кого знайомства з Костецьким та його творчістю) заува^*⁴' «Костецький намагається протиставитись не-героїчній ко цепції дійсносги... інакше кажучи, не погоджується на пасиву машинальний її аналіз, а сам пропонує аналіз активний, себ> прийняття активної участи в перетворенні реальности у хо ^ аналізу. Він не хоче годитися з уявленням, що формат лк>д_И|1^ постійно зменшується, і визнати слушність моральної позцц‘- таких письменників, як Бекет чи Йонеско, яка веде до розгд»¹ дання міжлюдських взаємозв’язків і стосунків, — утворених • реалізованих в нелюдських ситуаціях, - лише з точки зору _CJtJ лотнілого карлика, що хоче жартом чи глузуванням прикриту свою неспроможність відповісти на зневаги суспільства, яке на. пирає на одиницю. Костецький вимагає, щоб дію супроводжу, вав голос, який не є лише коментарем, що завмирає на півзву^у і пасивно снується услід за процесом розкладу і смерти»⁶⁴.

І КЛЮЧОВИМ у обговоренні особливої ЛОЯЛЬНОСТИ Косте- ЦЬКОГО супроти міту «НОВОЇ ЛЮДИНИ» Й традиції, з ЯКОЇ цей міт виростає, є питання реальних підстав і спонук такої «героїчної» візії, які (парафразуючи Костецького) Нємойовський пояснює- «...3 пізнавальної точки зору, факт, чи твір містить песиміс­тичну чи оптимістичну тенденції, байдужий для Костецького Вважає він, однак, що в сучасній ситуації слушніше наставления оптимістичне... Він свідомий того, що на Заході допустимі що­найбільше легкі оптимістичні забарвлення, і то лише на погра- ниччі літератури й журналістики, а справжня оптимістична позиція (не кажучи й про програму!) виключена модою, - і ставить він питання, чи життя насправді конче потрібно розу­міти як наслідок несвідомого процесу або помилки первериій- ного ангела, та задумується, чи неможливо було б... зробити імо­вірним, а то задокументувати - крізь нові формулювання - ме­тафізичну мету життя в її релігійній або науковій формі. Знаю­чи, що література - це інтуїтивна форма документації життя (й може помітно впливати на його бажану форму), пропонує - у світлі незадовільних результатів песимістичної методи - методу протилежну. Твердить, що в умовах загального морального лицемірства письменник повинен бути аморалістом, однак там, де злочин став модою, він має писати про абсолютну доброчес­ність, інакше кажучи, зосередитись на ситуації діаметрально іншій, на винятковому героєві, щоб на загальному морі темряви досягти першого нагромадження світла: в даній ситуації, доко­рінної трансформації світобачення в напрямі оптимізму...»⁶⁵

^м Jeny Niemojowski О Igorze Kosteckirn // Igor Kostecki. Surowe Sonety. - Lon­don, 1976. -S.47-48.

65 Ibid. - s. 48.

308

І це, либонь, ключ до зрозуміння суті всієї мітотворчої діиль- I Костецького, а зокрема його візії «великої людини», що /°яа наслідком і продуктом чіткої, свідомо формульованої про- ами, й то програми принципово «вольової», спертої не на

• об’єктивну» реальність оточення й те, що умовно називаємо «еальним станом речей», а на індивідуальне рішення людини сформувати» дійсність у даний спосіб задля досягнення кон­кретної мети. Ця візія не об’єктивно реалістична, втім, і не іде­алізована, а, як створений пером Костецького літературний портрет Стефана Ґеорґе, візія «виснувана»⁶⁶ в тому сенсі, в якому «геометричні фігури на картинах кубістів виснувані з кожноразових пропорцій людського тіла»⁶⁷, чи в якому кожна модель буття, силою фактів, плекає обмеженість і одновимір- ність інтерпретації та перспективи, тяжіє до спрощення-схе- матизації і «великих скорочень шляхів», зведення до «основних знаків»⁶⁸, які, парадоксально, мають передати дух архетипу чіт­кіше й правильніше, ніж натуралістичні зображення... (Зре­штою, подібно (й свідомо) «виснуваною» є представлена в цьо­му есеї інтерпретація постаті й мітотворчої діяльности самого Ігоря Костецького: в отому сенсі «властивости духовних пред­метів на особливий рід взаємитися з часом, змінюватись, та, разом з тим, і виростати. Тоді й відбувається таке усвідомлення предмета, яке дозволяє бачити його сталішим за його дочасну рухливість, рівнішим за його умовно реальні хитання, передусім же - більшим за суму його складових частин...»⁶⁹).

Вольовий-виснуваний (і водночас елітарно-аристократич­ний) характер концепції «великої людини» в творчості Косте­цького можна безперечно вважати джерелом його непохитної (впертої?) відданости одній мітичній метафорі. На відміну від візіонерів експресіонізму, для яких контраст між ідеалістичним привидом «нової людини» та дійсністю їхнього суспільного оточення став (упродовж усього-на-всього одного десятиліття!) причиною повного розчарування та діяметральної зміни орієн­тації, - «виснувана» візія Костецького виявилася значно стій­кішою, бо ж автономнішою (і це ще одна поєднана пара проти­лежностей!), сливе незалежною від «об’єктивних» («при­родних»?) зовнішніх впливів. І сам Костецький спромігся жити- діяти доволі автономно від суспільних тисків - культурної моди, релігійних ідеологій, політичних (зокрема діяспорно-україн- ських) партій, численних критиків його творчости та «мо­ральних засад» і політичних поглядів, від реального резонансу його праці, а зокрема факту, що його «відчайдушна працьови­тість» на ниві української культури таки залишилася майже пов­ністю недооціненою за його життя, - і наприкінці життєвого шляху міг оправдано написати: «Я не є шукач. Для мене най-

⁶⁶ Ігор Костецький. Стефан Ґеорґе. - С. 436.

⁶⁷ Там само. - С. 437.

⁶⁸ Ігор Костецький. Тло поетичної місії Езри Павнда. — С. 385.

^ю Ігор Костецький. Стефан Ґеорґе. — С. 437.

309

важливішим було не знайти себе, але відкрити>

вистим віддзеркаленням -вольового» підходу ДО ЙОГО ЖЦ_Гі *’> (свідомо української!) місії можуть слугувати останні р_еч N "Відкритого листа до редакції “Сучасності"», писаного ц році, у розпалі так званої «афери Клнггецького» ⁷¹, внаслід^ журнал ^Сучасність», з ідеологічних міркувань, відмовився***^ кувати будь-які його твори. Порівнюючи критику на свокл^' ресу з цькуванням народниками інтелектуала Пантелеймона і>*'’ ліша, Костецький писав: »...У мене, хоч моя ситуація поді&7 ...гіркоти нема. Мене просто мучить цікавість, як довго моя* називати "невірними”, "баламутними", “ш*сідливими”ду*_ІІС|^ **•! дини, яка мала всі дані стати російським письменником, а а у *°* го серця стала українським, яка бажає українській людині п*⁴* і ноти культури, широти погляду, об’ємности передових ідей* і

Кажу ще раз: значення старого Куліша в історії української "

тур/# більше, ніж моє. Але в мене зате міцніші нерви...»?* ^,г І Д ще знаменнішим-змістовнішим є факт, що сам вольоп підхід Костсцького, як у мистецтві, так і в житті, — ПІДХІД «п І ти природний» в сенсі, що, на противагу зовнішнім (біолог*'^> І ним, суспільним) чинникам, він спертий на силу індивіду^ І ного характеру (*шляхетного серця») та прагнення творити І реалізувати «виснувану» («штучну», «мистецьку») дійсність І якій людина «всевладною волею, пунктирним обрисом твори * І собі серед стихій власну долю, вищу від первозданно пп І реченого Я»⁷³, стаючи «людиною з легенди» (адже: «не бг собою - це значить перестати бути тим круглим кавалочком м' І са, яким тебе проти своєї волі народила твоя мати. Стати інши І собою -значить стати тим, чим твоя мати воліла тебе»⁷⁴), - І підхід-ставлення є органічною часткою та серцевиною самої І індивідуальної мітотворчої традиції. Бо хіба не нагадує оця

вже стала підсвідомою часткою наших мислення і мови - героїчної, трагікомічної, смішної і надзвичайно серйозно! по­статі лицаря зЛаманчі, який усупереч перепонам і небезпекам, борючись з вітряними (які, врешті-решт, втілюють саму не* вблаганну, здалося б, дійсність і «об'єктивну природу речей»), таки залишається вірним своїй місії, своїм, здавалося б, за­лісненим і анахроністичним лицарським пошукам пригод і сла­ви та службі дамі свого серця? (А Василь Барка залюбки називав

¹⁰ Ігор Костецький. Начерки передмови до нездійсненого видання зібраних творів, -С. 518.

| ⁷¹ Основні матеріяли щодо «афери Костецького» див,; Кур'єр Кривбасу. - 2001.-Ч. 141,-С. і 17-159; Ч. 142.-С. 82-121. ^п Ігор Костецький. Відкритий лист до редакції «Сучасности»// Там само, - Ч. 142.-С. 106.

Ігор Костецький. Контур, степ і доля. - С. 63.

⁷¹ Ігор Костецький. Начерки передмови до нездійсненого видання зібраних творів. - С. 520.

310

Костецького лицарем на службі дамі серця - літературі), І чи с було життя Костецького, бодай частково, «пародійною» вер­сією ЦІ^£* мистецької моделі (адже, зрештою, «мистецтво* було дія нього «зразком для життя, а не навпаки»), і хіба не слід за­стосувати ДО нього й «великої людини», яку він творив, при­значених Дон Кіхотові слів Ортеги-і-Ґасета?.. «Іерої Іомера на­лежать до цього самого світу, що і їхні прагнення. На противагу тому, в постаті Дон Кіхота ми бачимо людину, яка хоче рефор­мувати дійсність. Та хіба він не є часткою цієї дійсности? Чи не живе з неї і чи сам не € її результатом? Як це можливо, щоб те, що не існує - проектований подвиг, - спромоглося оволодіти жор­стокою дійсністю і перетворити її? Може бути, ідо це неможливо, а втім, це факт, що існують люди, які вирішують не вдовольнитися дійсністю такою, якою вона є. Такі люди воліють змінити порядок речей; вони відмовляються повторювати жести-дії, накинені нам звичаєм, традицією або ж біологічним інстинктом. Ми називаємо їх героями, бо бути героєм значить бути одним серед сили-си- ленної, значить бути собою...»⁷⁵

І, либонь, утому мітотворчому вимірі, факт, що український Дон Кіхот Ігор Костецький «не спромігся» (за словами Соломії Павличко) «змінити мову культури та її центральний дискурс» і його експерименти «залишилися на маргінесі»⁷* (хоча свід­ченням впливу й живучості його мітотворчих візі й може служити хоча б таке маркантне явище української культури, як «алхі- мічний» роман Емми Андієвської «Іерострати», де також ідеться про «трансмутацію» Jedermann’a, де одним із поліфонічних мотивів є «міт великої людини» й де теж «вирішує тільки вибір, хто якого себе вибирає...»⁷⁷), цей факт позірної поразки не применшує цінности його «боротьби з вітряками» та індиві­дуального творчого експерименту, що був водночас його ре­альним життям. Бо, врешті-решт, усе відбувається по колу і, як у «Дійстві про велику людину», основним лишається одне-єдине запитання, з якого все починається і яким усе кінчається: «Хто ми такі?» Ігор Костецький (мабуть, уже в ранішій інкарнації Ігоря Мерзлякова) чітко усвідомив факт, що релігійні канони, ідеологічні гасла й будь-які колективні «правди» неспроможні відповісти на це найосновніше з усіх питань індивідуальної лю­дини. «Правильних» відповідей існує, либонь, не менше, ніж живих людей, і ті, мабуть, не бувають одновимірно незмінними й постійними, а вимагають сталого - «(пост?)модерністично- го» - оновлення-переосмислення, являючи не статичну вели­чину, а процес, оці невпинні (як у Парсеваля, Ланселота, Дон Кіхота, Фауста, Йосифа К., Стівена Дедалюса, Максимуса...) індивідуальні... пошуки...

Марко Роберт Стех

⁷'' José Ortegay Gcissel. Meditations on Quixote. — New York, 1961.-C. 148—149. ⁷⁰ Соломія Паоличко. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1997.-С. 341.

⁷⁷ Емма Андіевська. Іерострати. — Мюнхен, 1971. — С. 500.