IV Дійство про велику людину Тло поетичної місії Езри Павнда Стефан Ґеорґе... Начерки передмови...

Міт

«Міт-цс об'єктивізація явища. Міт - це взаємнення Я з Ти, злиття Я з Ти... Міг—технічно - цс наступний по пародії щабель збагнення явища і... взаємозбагнення... З поступовим проясню­ванням автоматично утворюваних мітів. корегуванням їх через духовий момент мистецтво простує до найвищої своєї мети: до сдокіння мітологічно-релїгійній свідомості людства... •* Так Піісав Ігор Костецький в есеї про «тло поетичної маси» Езри Павнда. І, напевне, так воно і є. Зокрема, якщо уточнимо: мо­виться про міг і мітологію не в традиційному розумінні стійких систем-філософій. які. хоча й у джерелах торкаються екстатич­них одкровень індивідуальних людських істот, однак, упрод овж століть і тисячоліть, збагачуючись нашаруваннями й «плоттю» обрядів, трансформуючись (поволі, майже непомітно, та все- таки трансформуючись), стають колективними утвореннями, координатами спільного світогляду груп, племен і народів, ви­значаючи структуру мислення й увесь досвід життя поколінь. Мовиться про те. що, за Джозефом Кампбелом. називаємо «творчою мгтологією», себто міт. який базується суцільно и без­посередньо на пережитії індивідуальної людини, котра нама­гається (часто всупереч панівним мгтологіям суспільства н до­би) передати через слова, символи, знаки сублімований зміст свого досвіду спільноті (налаштовуючи «взаємнення Я з Ти») і не тільки переповісти пережиття. а й активно вплинути на схе­ми колективного мислення, тобто «автоматично утворювані міти». А позаяк «позасвідомо і пі невідомо міт був завжди виріш­ним чинником людських діянь»-, то, либонь, цей «мітатвор- чнй» вимір мистецтва таки є його «найвищою метою»—

Традиційні (чи пак колективні) мітодогічні системи (як на Сході, так і на Заході: яку сфері метафізики, так і в матеріально- практичній царині політики), втілені здебільшого в релігійно- ідеологічних інституціях і поширювані в суспільстві (часто на­сильними. психологічно чи фізично, методами) у вигляді за­вершених, «єдииоістинних» вчень і канонів, у своїй основній функції намагаються передувати автентичним пережнттям і незалежним усвідомленням індивідів. Заздалегідь категори-

¹ Ігор КостецькшйЛло поетичної місії Езри Павнда. - С. 388.

² Там само.

29!

зуючи можливі пережиття (як гріховні, доброчесні, ПОЗц_т чи негативні) і вміщуючи їх в усталені системи цінносте** N лсктивні мітології виховують та формують, даючи поиггоа^ ^ росту в певному напрямі, але водночас контролюють хар_аі^Ц , індивідуальних реакцій і усвідомлень, у суті речей, наказу/'^ | нам, якими саме повинні бути наші думки й почуття. Ад>_{Ке м} Чц | колективної системи (окрім чергової спроби з’ясувати, ^ ^ стивши в систему символів, обрядів, наративних форм, ^ ^ роду буття й місце людини в ньому) - це побудувати морал_Ьн^^и кодекс, достосувати неповторну людську особистість До історично й географічно сформованої спільноти, кодекс хідний (у більшості випадків) для «здорового» функціонував групи як єдиного тіла, а тому й кодекс не гнучкий, що з у_с^ * переконливістю й силою засобів протиставляє волі й свідо^₀ індивіда «вищу» волю секти, племені, народу. Тож і не див* що після первісних (либонь, завжди індивідуальних) одкров_е легендарних пророків, вустами яких «промовляють боги» ^Ь новні закони системи залишаються сливе незмінними (ін°^С. протягом тисячоліть) і завжди чинять могутній опір вплив-*¹ індивідуальних «єретиків». І що надто часто мітології (х*_и ** часів абсолютизму єгипетських династій, чи упродовж хп** стиянського середньовіччя, чи за влади тоталітарних режим XX віку) стають знаряддям у руках нечисленної касти упп^ вілейованих для втримання контролю над переважною бі шістю спільноти. І що, нарешті, з огляду на ці чинники змін** панівної мітології здійснюються найчастіше революційни** шляхом, через страждання та жертви - як на рівні свідомости (радикальні філософські, мистецькі, релігійні рухи: отой ду* вічного «модернізму», що про нього говорив Теодор Адорно) так і на рівні суспільно-політичному (криваві революції)...

І здавалося б, що рух мітотворення індивідуального, перші паростки якого виникли в контексті європейського середньо­віччя в другій половині XII - першій половині XIII століть і який триває дотепер і який ми звикли сприймати як річ природну, що була з нами від сивої давнини, - зародився саме всупереч колективним мітологіям. Проте, певніше - це явище компле­ментарне, глибинною метою якого є доповнення-зцілення, на зразок темного жіночого «інь», що доповнює полярне світле чоловіче «янь» у далекосхідному символі «всесвітньої дороги» «дао». І не випадково цей комплементарний рух виник в одну з найкривавіших епох європейської історії, коли затяжна бороть­ба за спорожнілий імператорський трон перетворила на пус­телю Німеччину й Центральну Европу, а на півдні Франції, в Ланґедоку, папські хрестоносці вирізували поселення альбігой­ських «єретиків»: чоловіків і жінок, старців і немовлят, і все це на тлі ще «святіших» хрестоносних походів проти іновірних Святої Землі та Іспанії, - в часи, про які поет-мінезингер Валь­тер фон дер Фоґельвайде писав: «Коли папи та світські люди створили свої суперницькі партії, відбулася найгірша війна з усіх, що будь-коли були та будуть: найгірша, бо в ній вбивали як

292

тіло, так і душу...»* В цю бурхливу епоху спершу провансальські трубадури. а слідом північнофранцузькі трувери та німецькі мі- незингери, відмежувавшись від панівних мітологій доби (хри­стиянства, ісляму, маніхейської і альбігойської єресей), писали «чисту» поезію нової мітології, культу «куртуазної любові», не­санкціонованої релігійною та суспільною владою, — поезію, що попри позірну невинність, аполітичність, ба інод і навмисну, зда­валося б, недоумкуватість, була символом революційного зламу в свідомості європейської людини й ховала в собі непередба­чено далекосяжні наслідки...

На відміну від проповідників (і послідовників) колективних систем, чиї пережиття в контексті мітології, за визначенням, мають спиратися на канонізовані світогляд і ієрархію ціннос­тей, найвизначніші індивідуальні мітотворці категорично від­мовляються від ролі представників божественного авторитету.

Вони, як і їхні твори, цілковито належать до сфери людських перцепцій, усвідомлень, почуттів, інтуїцій. Тобто суб’єктивні пережиття (включно з особистим сприйняттям колективних мітичних метафор, осмисленням архетипів) є відправною точ­кою пізнання, а відтак — налагодження «взаємнення Я з Ти». Обмежена й короткозора (з погляду більшости колективних си­стем, які, втім, осмислюються й передаються за посередницт­вом не менш обмежених людських істот) натура людини стає в цій комплементарній течії єдиним джерелом знання, а недос­коналі органи сприймання і здатність осмислювати - єдиним засобом-критеріем спілкування з дійсністю.

Любов у серце йде крізь очі,

Вони - для серця у дорозі, їх погляд пошуку пе стишить,

Аби зшити, що серце втішить.

Коли ж у злагодженім хорі Всі троє вляжуть у покорі.

Займе любов у митії урочу Те, що позвуть до серця очі¹.

Суть революційного, позірно простого, вірша трубадура Ґіро де Борнейля - в безпосередньому, чи не вперше в історії принципово незалежному від колективних догм-законів, спіл­куванні індивіда з містерією, яка існує поза межами його осо­би. Причому очі (себто чуття загалом, представлені тут найдо­сконалішим для трубадурів модусом перцепції - зором) висту­пають слугою-посередником не розуму, що надто легко улягає впливові догматичних, суто інтелектуальних (позаяк відірваних од глибинних джерел людських учинків) «високих матерій», а серця. Втім, серця не як уявного джерела сентиментальних по­чуттів, а головного, незанечищеного колективно обумовлени-

^s Carl von Kraus, ed. Die Gedichte Walthers von der Vogelweide. - Berlin, 1962. S.ll.

⁴ Переклад Максима Стріхи за вид.: Joseph Campbell Creative Mythology. New York, 1991.-P. 177.