3.3. Структура ораторського твору

План, який ви створили перед остаточним згрупуванням ма­теріалу та написанням тексту, мусить відобразити майбутню ло­гіку побудови вашого виступу. Пам'ятаємо також, що з античних часів виділяються три структурні моменти твору: вступ, ос­новна частина та висновки (при можливості детальнішої побудо­ви: вступ = зацікавлення + основна частина = опис + оповідь + + міркування, висновки = переконання). Основну увагу треба при­діляти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Якщо вступ занадто великий, то промова нагадуватиме немовля, в якого велика голо­ва й мале тільце. При розтягнутих висновках виступ буде подіб­ний до жирафи з малесенькою головою, але занадто довгими ногами. Якщо довго викладати висновки, аудиторія може обра­зитися чи занудьгувати: адже переважна більшість людей вже все й так зрозуміла, тому "розжовувати" очевидне не треба: до­статньо допомогти думці слухачів оформитися у слово, що й стане моментом переконання.

3.3.1. Вступ

Оратор, входячи до аудиторії, насамперед звертається до неї. Тут на допомогу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, брати та сестри і т.п¹. Пам'ятайте, що момент початку промови є найвідповідальнішим: який тон ви задасте, так і прозвучить весь ваш виступ.

Можна, наприклад, почати виступ прикладом з власного до­свіду: "Трапилось зі мною таке..." Це одразу ж зацікавлює, все­ляє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід тощо.

Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крила­того вислову, з відомого афоризму, наприклад: "Недаремно ка­жуть, що краще з розумним загубити, ніж з нерозумним знайти. От і..." Інколи така цитата може передувати тексту у вигляді епіграфа (найчастіше в писаній промові).

Цікаво й ефектно почати з того, що на даний момент хви­лює суспільство — скажімо, трагічні події на зразок стихійного лиха, або ж, навпаки, радісна звістка про важливі прогресивні перетворення: "Сьогодні, коли всі ми охоплені почуттям..." Це одразу ж встановлює контакт з аудиторією, справляє враження, що оратор живе тими ж думками й почуттями, що й усі присут­ні, отже, говоритиме про* щось цікаве й важливе. Варто проциту­вати газетний чи радіо-телевізійний матеріал, приклад з книги, яка у всіх на вустах, з кінофільму. Так ваша тема непомітно пов'яжеться з настроєм аудиторії.

'Колись посібники з риторики обов'язково вміщували в собі цілий набір подібних етикетних формул, а також кліше ділових паперів, шаблони листів на різні випадки життя тощо. Сьогодні це відійшло в минуле; питання про ділові папери включено до культури мови і т.д. Однак слід пам'ятати, що традиційні для європейського суспільства етикетні формули продовжують вживатися у відповідних сферах й досі. Зразки таких формул можна знайти в численних книжках з етикету (напр.: Моцюк П. Звичаї, приписи доброї поведінки. Поради молодим і старшим. — Львів, 1994).

Можна також почати виступ з цитування якихось точних цифрових даних, документів, наприклад: "Відомо, що в сьо­годнішній Україні живе близько п'ятдесяти мільйонів лю-

дей..."

Можна, нарешті, почати просто з якогось влучного й при­стойного жарту, що одразу ж викликає людські симпатії. Жарті­вник є завжди начебто "свій"; психологи кажуть, що така ситуа­ція свідчить: той, хто жартує, звичайно відчуває душевний стан, цінності та тривоги аудиторії, її "культурний код". Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фокусує увагу. Важливо тільки пам'ятати, що не варто перетворюватися на скомороха. Дотепність ваша мусить бути інтелігентною, це стане виразом поваги до аудиторії. Особ­ливо обережно такі речі використовуйте в церковному красно­мовстві.

Вступ-зацікавлення є лише підходом до теми, й необхідно одразу ж, викликавши інтерес аудиторії, сконцентрувавши її увагу на проблемі, спрямувати слухачів у потрібне вам русло, перейти до основної частини.