Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внаслідок його короткочасності.

Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руйнівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми, серед яких (розглянемо схему 2):

1. Знижуються реальні доходи населення. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери і т. д.). можна стверджувати, що вони обкладаються інфляційним податком.

2. Знецінюються заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей.

3. Зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100% індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

4. Поглиблюється майнова нерівність. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатіші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса та збільшення – хліба і картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

5. Зменшує зацікавленість у продуктивності праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами. Вагомим фактором є, також, розрив у рівні оплати праці в державному і недержавному секторах економіки.

6. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурсу і нерухомість. Тому домашні господарства та підприємства намагаються позбутися грошей (стають “гарячими”) і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та в нерухомість.

7. Гальмування НТП. Це відбувається тому, о підприємцеві вигідніше купувати дешеву робочу силу, ніж дорожчі і технічно досконаліші засоби виробництва. Оскільки, за інфляційних процесів не має чітких орієнтирів щодо доцільних напрямків капіталовкладень.

8. Підрив управлінських механізмів економіки. Держава в основному використовує економічні важелі регулювання, а інфляція дестабілізуючи грошову систему, автоматично знижує ефективність економічних регуляторів. Інакше кажучи, інфляція знецінює не тільки гроші, а й усю систему регулювання економіки.

Як боротися з першоджерелом, тобто інфляцією, цих негативних явищ?

Перш ніж відповісти на це питання, слід зауважити: на сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід’ємною рисою ринкової економіки; інфляцію не можна подолати раз і назавжди з таких причин:

1. збільшення грошей в обігу, впливаючи на зростання цін, водночас використовується державою як засіб впливу на банківський процент;

2. щоб позбавитися інфляційного очікування, яке стимулює зростання цін, потрібні ідеальні умови, коли громадяни абсолютно довіряють урядові та національним підприємцям, розглядаючи будь-яке підвищення цін як випадкове і тимчасове явище.

У розвинутих країнах ринкової економіки напрацьовано певні антиінфляційні заходи. Цей досвід може використовувати будь-яка країна. Розглянемо антиінфляційні заходи (див. Додатки, схема 3). Антиінфляційна стратегія передбачає дії, розраховані на перспективу, а антиінфляційна тактика – дії, що мають дати негайні результати.

Довгострокова грошова політика передбачає жорстке обмеження на щорічне збільшення грошової маси. Це обмеження можна визначити за формулою:

ΔМ = ΔВНП + ΔР,

де ΔМ – зростання грошової маси; ΔВНП – зростання ВНП (у незмінних цінах); ΔР – зростання (рух) цін за умов не інфляційного розвитку.

Послаблення інфляційного очікування передбачає злам у психології споживачів. Він відбувається там, де споживач переконується, що рух цін зумовлений не свавіллям монополістів, а дією ринкових механізмів, і зростає довіра до держави, уряду.

Скорочення бюджетного дефіциту досягається збільшенням доходів держави або зменшенням її витрат. Дієвішим механізмом є зменшення державних витрат: економія на військових та управлінських структурах, обмеження витрат на утримання державного сектора тощо.

Для того, щоб протидіяти зовнішнім інфляційним впливам, потрібно обмежити можливості вільного перетину іноземними капіталами кордонів. Перетинаючи і перетворюючись у “живі” гроші, збільшують їх масу в обігу.

Підвищення курсу національної валюти як антиінфляційний захід знижує ціни на товари і послуги з-за кордону, отже, спонукає до зниження внутрішніх цін.

Підвищення товарності національного виробництва спрямовано на стимулювання пропозиції товарів і послуг та це стає можливим за умов пільгового оподаткування підприємств, що розширюють асортимент товарів.

Обмеження державної власності через її роздержавлення є засобом поповнення доходної частини бюджету, а отже, сприяє подоланню його дефіциту.

Стимулювання імпорту використовується для зменшення дефіциту власних товарів і послуг.

Обмеження ліквідності грошей досягається через стимулювання заощаджень. Якщо норма процента по вкладах і державних облігаціях перевищує темп інфляції, то власникам грошей стає вигідним зменшувати частку доходів, які спрямовуються на споживання, і збільшувати – на заощадження. Маса грошей, що тиснуть на ринок і спричиняють зростання цін, зменшується.