Таблиця 2

Кількість правопорушень по охороні праці неповнолітніх, виявлених Інспекцією праці усрр у 1922-1924 рр.

Тип правопорушень	Вікова група неповнолітніх	Роки
		1922 р.	1924 р.
Тривалість робочого дня	Малолітні	348	57
	Підлітки	627	304
Понаднормові роботи	Малолітні	108	—
	Підлітки	183	—
Нічні роботи	Малолітні	42	8
	Підлітки	59	13
Тяжкі й шкідливі роботи	Малолітні	43	37
	Підлітки	74	42
Ненадання додаткових відпусток	Малолітні	65	221
	Підлітки	19
Броня неповнолітніх на виробництві	Малолітні	—	8
	Підлітки	—	183

Найчастіше заходи по охороні праці неповнолітніх не дотри­мувалися на підприємствах кустарної промисловості. Так, у Миколаївському окрузі 42,9% підлітків, котрі працювали в цій галузі, систематично залучалися до понаднормових робіт упро­довж робочих днів, 3,3% — у вихідні та святкові дні, 30% — не мали розрахункових книжок, 9,5% — не були охоплені колек­тивними угодами, а 13% — застрахованими.³⁰

Порушувалися і закони щодо охорони праці жінок, причому порушниками нерідко виступали самі жінки. В умовах запрова­дження необмеженої відрядності робітниці, які мали більш низьку кваліфікацію й відповідно меншу заробітну плату, ніж чо­ловіки, з охотою погоджувалися на понаднормові або шкідливі роботи, від котрих звичайно відмовлялися чоловіки. Аби заробити зайву копійку, вони працювали у вихідні та свята, ско­рочували обідню перерву і часто-густо відмовлялися від 30 хви­линних перерв, що надавалися робітницям, котрі мали немовлят, для їх годування. Нерідко жінки надавали відсіч спробам проф­спілок перешкодити порушенню трудового законодавства.

Й усе ж на шкідливі виробництва жінки, як правило, не допу­скалися, але на нічних роботах праця останніх активно викорис­товувалася. Відповідно питома вага жіночої праці на шкідливих виробництвах у середині 1920-х рр. не перевищувала 3%, у той час як на нічних — сягала від 24 до 30%. І це при тому, що частка жіночої робочої сили у важкій індустрії не перевищувала 23%³¹.

В умовах, коли активізувалося питання про підвищення про­дуктивності праці, некваліфікована та малопродуктивна жіноча праця почала активніше витискуватися з виробництва. Майстри- чоловіки вважали жінок зайвою робочою силою, а їх виробниче навчання — даремною тратою часу³². В результаті жінки, які по декілька років працювали на тих самих верстатах та виконували ті ж самі норми, не витримували конкуренції з чоловіками.

Кричущими проявами тендерної дискримінації були випадки, коли керівники середньої ланки (майстри і десятники) знімали робітниць із виробництва й відправляли їх до себе додому для виконання хатньої роботи — миття підлоги, прання білизни, за­купки продуктів та приготування їжі.³³ Молоді робітниці нерідко зазнавали сексуальних домагань з боку керівників-чоловіків, при­чому ті з них, котрі відмовлялися виконувати примхи начальників- самодурів, каралися рублем—їх переводили на низькооплачувану роботу або звільняли з виробництва. Через упереджене ставлення керівників жіноча праця не цінувалася навіть за умови однакової кваліфікації з чоловічою. Майстри звичайно тарифікували її за нижчими ставками або не надавали робітницям відрядних робіт.³⁴

Становище жінок у трудових колективах, де керували чолові­ки, відбивали прислів’я: «Робітниці знають, що навіть у холодно­му цеху може бути гарячий майстер» або «Справа майстра боїться, але майстер може злякатися справи, наприклад, справи про переслідування робітниць»³⁵. Однак жінки, які зазнавали сексуальних домагань, відповідні справи в судах звичайно не порушували.

Поряд із робітницями від утисків майстрів систематично страждали робітники-підлітки. їх «професійне навчання» традиційно розпочиналося із виконання завдань наставників, жодним чином не пов’язаних із виробничою практикою, — купівлі для них цигарок, отримання кореспонденції на пошті, відвідування шевців для ремонту чобіт і т. ін.³⁶, а «трудове хрещення» — із прилучення до традиції спільного розпивання спиртних напоїв, нерідко на робочому місці. Щоб увійти до трудового колективу, молоді робітники мали пригощати товари­шів по цеху алкогольними напоями (звичайно горілкою) та закусками. Й тільки після такого «випробування» ті, котрі його витримали, визнавалися членами «виробничого колективу» і могли розраховувати на підтримку колег. Інші ж, хто його не пройшли, ставали ізгоями, що зазнавали щоденних цькувань.

«Дідівщина» не сприяла професійному навчанню молоді. Проте горе-наставники, котрі використовували учнів як хлопчиків на побігеньках, лише лаяли та крали їх, не знаходячи часу для виробничої практики.³⁷

Кадрові робітники, як правило, третирували і недавніх вихід­ців з села, котрих презирливо називаючи «селюками», навіть за умови, якщо самі не так давно стали городянами. У відповідь «відсталі» із ненавистю ставилися до «робітничої аристократії».

Практика «посвячення» в робітники через колективні пия­тики, як й інші негативні традиції трудової етики, що існували, засуджувалися владою як «пережитки буржуазного минулого». У вітчизняних сатирично-гумористичних журналах система­тично друкувалися карикатури на тему виробничого пияцтва. На одній із них під назвою «З п’яних очей» було зображено літнього робітника, котрий бив учня. На запит підлітка: «Товариш майстер, за що? Я ж ваш помічник!», — майстер відповідав: «Який, до чорта, помічник, коли я чвертку можу випити враз, а ти чаркою обмежуєшся!»³⁸

Позитивним змінам у трудових відносинах перешкоджали низький культурний рівень робітників, цехові традиції, котрих вони дотримувалися, та скрутні умови життя.

Лише в другій половині 1920-х рр. у промисловості УСРР почали дотримувати законодавчо встановлені терміни щорічних відпусток. У 1922 р., за даними Б. Маркуса, їх тривалість не пере­вищувала 10,3 доби, в 1923 р. — 12,7, а у 1924 р. —12,9 доби. Най­довшими були відпуски в друкарів — 24,3 доби, а найкоротші — у гірників — 11,7 доби. У робітників хімічної й металургійної промисловості вони сягали 16,7 доби, а у харчовиків — 18 діб.³⁹

У 1925/26 р., за даними К. Гулого, тривалість відпусток не перевищувала 13,3 дня й лише в 1926/27 р. була тривалішою за законодавчо встановлений термін. Однак у кам’яновугільній промисловості через високу плинність робочої сили він не дотримувався.⁴⁰

Типовими були факти порушення права робітників на щотижневий 42-х годинний відпочинок. Якщо на заводах такі порушення вдалося припинити в 1927/28 р., то на шахтах понаднормова праця ще використовувалася (див. табл. 3).⁴¹

Таблиця № 3

Частка робітників УСРР, що користувалася щотижневим

42-хгодинним відпочинком у 1925/26 та 1927/28 рр.

Роки	Заводи	Фабрики
І кв. 1925/26 р.	71,8%	81,9%
ІІ кв. 1927/28 р.	100%	90,6%

Незважаючи на те, що вже в 1922 р. на більшості підпри­ємств державної промисловості вдалося встановити 8 годинний робочий день,⁴² українські робітники продовжували працювати на понаднормових роботах (див. табл. 4).