Висновки

Перехід до ринкової економіки і трансформація економічних відносин ведуть до розширення сфери цивільно-правового регулювання. Особливо гостро проблеми стоять у сфері соціального забезпечення і зниження життєвого рівня населення, у зв'язку, з чим частина цих питань переводиться у площину цивільно-правових відносин зокрема пов'язаних з договором довічного утримання. Даний договір в умовах радянської держави не маючи широкого застосування, а в умовах перехідних відносин його роль значно підвищується. Соціально незахищені верстви населення з його допомогою намагаються вирішити проблеми свого хоча б стерпного існування.

Саме за договором довічного утримання (догляду) відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а якщо предметом договору є нерухоме майно, – то й державній реєстрації.

Право власності на майно, передане по договору довічного утримання, виходячи з визначення поняття цього договору та, враховуючи встановлену законодавством форму, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державній реєстрації – з моменту такої реєстрації.

Однак, до смерті відчужувача право розпорядження майном, переданим за договором довічного утримання (догляду) законодавчо обмежене. Так, до смерті відчужувача набувач позбавлений права продавати, дарувати, обмінювати чи передавати в заставу майно, отримане за цим договором. З метою дотримання набувачем зазначених обмежень, при нотаріальному посвідченні договору нотаріусом накладається заборона на відчуження такого майна.

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач, при цьому відчужувачем за цим договором може бути будь-яка фізична особа, незалежно від віку та стану здоров’я, а набувачем – фізична особа, яка здатна надавати відчужувачеві обумовлене договором забезпечення, тобто повнолітня дієздатна фізична особа, а також юридична особа або ж кілька фізичних осіб, які отримують майно на праві спільної сумісної власності, а їх обов’язок по утриманню (догляду) відчужувача є солідарним, тобто таким, за яким у відчужувача є право вимагати виконання обов’язків за договором як від усіх набувачів, так і від кожного з них окремо.

Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений також на користь третьої особи. Факт перебування такої особи в родинних стосунках з відчужувачем юридичного значення не має. Укладення такого договору можливе у випадку відсутності у третьої особи, на користь якої укладається договір, коштів для проживання або ж її хворобливий стан, у зв’язку з яким вона потребує постійного догляду і, при цьому, відсутність у неї майна, яке може бути передане за договором довічного утримання.

При укладенні зазначеного договору з метою належного його виконання мають бути чітко встановлені права та обов’язки сторін. Так, набувач зобов’язаний надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій формі) та/або догляд, строки та види якого також визначаються договором та поховати відчужувача, навіть якщо такий обов’язок договором не передбачений.

За необхідності, та у разі, якщо такий обов’язок передбачений договором, набувач зобов’язаний забезпечити відчужувача житлом, при цьому в договорі конкретно визначається той об’єкт нерухомого майна (чи його частина), в якій відчужувач буде проживати.

Договір довічного утримання не можна розглядати як договір купівлі-продажу через властивих йому істотних ознак і відмінностей, хоча і має ряд схожих рис з договорами, спрямованими на відчуження майна.

Як і в результаті виконання договорів купівлі-продажу, міни, дарування і, за договором довічного утримання майно переходить у власність набувача майна, який одночасно несе ризик випадкової загибелі майна і тягар усіх лежать на власника обов'язків. Спільність договору довічного утримання та зазначених вище договорів дозволяє поширити на відносини сторін довічного утримання, пов'язані з передачею майна, його оплатою та державною реєстрацією в місцевих органах влади.

Однак подібність довічного утримання з купівлею-продажем та іншими договорами про передачу майна у власність не перетворюють договір довічного утримання в їх різновид. Йому притаманні такі специфічні ознаки, які свідчать про його самостійності в ряду інших цивільно-правових договорів, спрямованих на відчуження майна. Договір довічного утримання призводить до встановлення меж що беруть участь в ньому особами особливих правових відносин.

У радянській юридичній літературі О.А. Красавчиков пов'язував закінчення даного договору не з моментом досягнення угоди про передачу будинку з умовою довічного утримання, а з самою передачею. На його думку, обов'язки з передачі будинку, яка передувала б самій передачі, в даному випадку не існує, і набувач не має права вимагати йому примусової передачі будинку на тій підставі, що угода про відчуження будинку вже досягнуто і навіть прибраний в необхідну законом форму. Виходячи з цього автор зробив висновок, що даний договір є реальним, вважається укладеним з моменту належно оформленої передачі будинку.

Однак, в радянській літературі висловлено й інша думка. Вважаємо, що оскільки відчуження будинку має бути нотаріально посвідчений з подальшою реєстрацією договору у виконкомі місцевих рад, то договір повинен вважатися укладеним з моменту убирання угоди у відповідну форму, що має конструктивне значення. Таким чином, він є консесуальний, а з цієї причини може бути і взаємним (двостороннім).

Оскільки договір довічного утримання є різновидом цивільно-правового договору, то можна говорити про ціну цього договору, але ціною своєрідною, яка може виражатися не тільки в грошовій сумі, але і в матеріальному забезпеченні в натурі. У договорі має бути чітко визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін, яка певним чином має бути адекватною обумовленому договором матеріальному забезпеченню. Зрозуміло, що точно визначити обсяг і розмір витрат на матеріальне забезпечення в натурі або в грошовому вираженні просто неможливо. Це можна зробити лише приблизно. До того ж невідповідність відчужуваного майна передбаченим витрат на матеріальне забезпечення в натурі чи в грошовій сумі може стати перешкодою до укладення договору довічного утримання. Необхідно відзначити, що це справа сторін - вони можуть прийти до угоди навіть при наявності вказаного невідповідності.

Цивільний Кодекс України передбачає також можливість включення в умови договору довічного утримання обов'язок набувача майна оплатити ритуальні послуги.

Сторони можуть передбачити й інші види, способи і форми матеріального забезпечення у натурі. Вони повинні бути лише точно конкретізовани. У практиці укладання договорів довічного утримання часто передбачається обов'язок набувача майна виплачувати відчужувачеві щомісячні невеликі грошові суми на дрібні витрати.

У тексті договору довічного утримання (догляду) обов'язково зазна­чається, що набувач майна зобов'язаний надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення, вказуються всі види догляду (опікування) з їх конкретизуванням або без такого, а також визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін.

Так, у договорі необхідно визначити обсяг утримання, що надається відчужувачу щомісячно, зокрема доцільно визначити всі його види:

- матеріальне забезпечення в натурі, що може включати: забезпечення житлом (має бути конкретно визначено помешкання, яке надається відчу­жувачу чи третій особі, на користь якої укладено договір - утриманцю), одягом, харчуванням, ліками (сторони можуть передбачити, яке саме має бути харчування чи лікування), оплати за комунальні послуги тощо, що має надаватися щомісячно і підлягає грошовій оцінці, також може вклю­чати щомісячне (або щотижневе) грошове утримання та ін.;

- усі види догляду чи опікування: надання необхідної допомоги чи пос­луг, наприклад, послуг покоївки, домогосподарки, медичного працівника та ін. (доцільно конкретизувати, враховуючи стан здоров'я, реальні потре­би та інші обставини) тощо.

Визначені у договорі всі види утримання, що надаватиметься відчужу­вачу щомісячно, підлягають обов'язковій грошовій оцінці.

У договорі також зазначається, що вказані у ньому суми підлягають індексації в порядку, встановленому законом, на кожен наступний рік на­дання утримання за договором.

Якщо у договорі не було конкретно визначено обсяг та види довічного утримання, що надаватиметься відчужувачу, або у разі виникнення потре­би забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, сторони, керуючись принципами справедливості та розум­ності, можуть погоджено внести зміни до укладеного ними договору довічного утримання шляхом складання окремого договору, який додається до примірника основного договору, що оформлюється нотаріусом, який його посвідчив.

Відчуження будинку (квартири) набувачем за життя відчужувача не допускається, тому накладається заборона на відчуження нерухомого майна, про що робиться відповідний напис на всіх оригіналах договору та вносяться відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

У повідомленні про накладене заборону відчуження об'єкта нерухомого майна зазначаються:

- Відомості про нотаріуса, який наклав заборону відчуження об'єкта нерухомого майна;

- Дата і час накладення заборони відчуження;

- Відомості про документ, на підставі якого накладено заборону відчуження (найменування документа, номер і дата документа, ким виданий документ);

- Відомості про об'єкт, на який накладено заборону відчуження (найменування об'єкта, адреса знаходження об'єкта, розмір частки, площа);

- Відомості про власника майна, щодо якого накладено заборону відчуження:

- Для фізичних осіб: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серія, номер і дата видачі паспорта;

- Для юридичних осіб: найменування, юридичну адресу.

Відомості про накладення заборони відчуження нерухомого майна вносяться реєстратором до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в день їх надходження.