Політика більшовиків щодо уапц та її ліквідація

Православна церква в Україні була єдиною легальною організацією, діяльність якої не вписувалася в межі ідеології більшовиків. У 1920-ті pp. посилився тиск держави на православну церкву. Більшовики скористалися голодом 1921—1923 pp. як приводом для посилення репресій проти духовенства. Розгорнулася широка кампанія вилучення із храмів і культових споруд коштовностей для закупівлі зерна за кордоном. Віруючі та духовенство в більшості випадків погоджувалися пожертвувати частину скарбів у фонд голодуючих. Але вони відмовлялися передати державі культові предмети, твори мистецтва, що були потрібні безпосередньо для Богослужіння. Державні органи ігнорували настрої служителів церкви і мирян, чим спровокували конфлікти між духовенством і чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах. Конфлікти супроводжувалися арештами й часто розстрілами священиків і віруючих.

У січні 1928 р. було введено в дію Адміністративний кодекс УРСР, який серед інших містив розділ «Правила про культи». З його прийняттям декрет уряду про свободу совісті втратив силу. На межі 1920—1930-х pp. за умов різкої зміни політичної атмосфери в країні ставлення до релігії та церкви з боку влади стало нетерпимим. Тисячі церков в Україні були зачинені, священики репресовані, У 1929 р. органи Головного політичного управління звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну Православну церкву (УАПЦ). Керівництво УАГЩ було заарештовано, а церкву змусили заявити про саморозпуск.

Другу п'ятирічку оголосили «п'ятирічкою знищення релігії». Виникли «Об'єднання войовничих безбожників». У середині 1930-х pp. в Україні залишилося лише 9 % діючих церковних споруд порівняно з 1913 р.

Отже, зі встановленням радянської влади вже в 1920-ті pp. посилився тиск держави на православну церкву. Пізніше ставлення до релігії та церкви стало зовсім нетерпимим, а віруючі перестали бути повноправними громадянами соціалістичної держави.

Більшовицький уряд усвідомив небезпеку, яку утворювала для нього УАПЦ з її національно-об’єднуючим духом та силою віри. Посилилися звинувачення у націоналізмі, сепаратизмі, контрреволюції та петлюрівщині.

Уже у 1930 році УАПЦ була звинувачена у антирадянській діяльності та результатом чого ліквідована. Почалися масові репресії автокефальників.

Та свою діяльність автокефальні осередки продовжували серед української православної діаспори – у Канаді, США, Польщі.

Уапц після Першої світової війни

Після першої світової війни західні землі України опинились у відновленій Версальським договором Польщі. У 1924 році Константинопольська патріархія проголосила автокефалію православної церкви у Польщі. У 1925 році у Варшаві відбулася урочиста церемонія офіційного проголошення автокефалії.

Проте фактично діяльність автокефальної православної церкви у Польщі контролювало польське міністерство віросповідань та освіти, вища польська влада виступала проти православ’я, намагаючись окатоличити національні меншості. У 1930 році польський уряд обрушив на західно-українські землі репресії, які ввійшли в історію як «пацифікації». Почали закриватися українські школи, грабували селян проводилися масові арешти, руйнувалися православні церкви або перетворювали їх на костели, вимагали вести богослужіння польською мовою.

З приходом на православні землі Західної України Радянської влади православна церква знову була підпорядкована Московській патріархії.

У грудні 1941 року єпископ Полікарп Сікорський на базі автокефалії, наданої Константинополем у 1924 році церкві на землях давньої Київської митрополії, відновив УАПЦ. Відтоді на Україні діло дві церкви – автономна очолювана єпископом Олексієм, яка залишалася у підпорядкуванні Московської патріархії. та Автокефальна на чолі з архієпископом Полікарпом.

У травні 1942 року у Києві відбувся собор єпископів УАПЦ, на якому митрополитові Діонісію було надано титул місцеблюстителя Київського митрополичого престолу, а уже в 1944 році цей титул передався митрополитові Полікарпові. По смерті митрополита Полікарпа титул передався митрополиту Никанору, а згодом митрополиту Мстиславу. З поверненням Радянської влади у 1943 – 1944рр. ієрархії УАПЦ виїхали на захід, розуміючи що в Україні їх та церкву чекає смертний вирок. Єпархії УАПЦ постали в місцях проживання українських емігрантів у Західній Європі, Великобританії, Австралії та Південній Америці.