6. Поняття та критерії якості життя та якості населення.

Існуючі концепції оцінки якості життя були застосовані в наступних областях:

• визначення середніх нормативних показників якості життя для населення міста в цілому і для різних соціальних груп;

• оцінка якості життя в групі ризику;

• оцінка ефективності соціальних програм, направлених на реабілітацію соціально дезадаптованих людей і онкологічних хворих;

• розробка загальних методичних рекомендацій по підтримці ухвалення рішень в області соціального планування, аналізу результатів соціальних і економічних реформ і програм.

• оцінка діяльності громадських організацій з погляду ефективності їх заходів в соціальній сфері;

• підтримка розробки реабілітаційних програм, заходів соціальної адаптації і допомоги неблагополучним соціальним групам населення.

Реалізація такого роду проектів дозволяє упровадити і розповсюдити концепцію оцінки якості життя, відкриваючи таким чином новий перспективний підхід незалежної експертизи ефективності заходів, що проводяться для поліпшення соціального благополуччя населення. Органи влади, політичні, суспільні, некомерційні і інші зацікавлені організації можуть використовувати рекомендації, засновані на аналізі якості життя різних категорій населення, для підтримки ухвалення рішень в області соціального планування і прогнозування, ретроспективного і перспективного аналізу результатів соціальних і економічних реформ і програм.

Останнім часом все більше усвідомлюється той факт, що якість життя є не стільки об'єктивним показником рівня соціально-економічного благополуччя суспільства, скільки суб'єктивною оцінкою людьми особливостей зміни умов життєдіяльності і способів їх взаємодії з навколишнім социо-пріродним світом. Дуже показовою в цьому відношенні є точка зору відомого російського економіста і фахівця в області теорії вимірювання якості життя С.Айвазяна. він пише, що основні властивості якості життя населення формуються і виявляються в його взаємодії з «зовнішніми об'єктами» і один з одним, в його здатності адаптуватися до навколишнього світу, вижити, відтворюватися, задовольняти свої потреби. С.Айвазян розглядає людину одночасно як істота біологічна (що функціонує відповідно до всіх законів біологічного гомеостазу) і як істота соціальна (що реалізовує себе тільки в соціумі, в системі процесів і механізмів, що функціонують за специфічними «соціальними правилами»). На цій підставі автор виділяє п'ять базових компонентів, створюючих середовище і систему забезпечення життєдіяльності населення:

Якість населення , інтегрірующєє в собі такі його властивості як очікувана тривалість життя, рівень освіти, кваліфікація, народжуваність і смертність, брачность і т.п.;

Добробут населення , інтегруючий в собі основні показники рівня життя і що відображає ступінь задоволення його матеріальних і духовних потреб (реальні доходи, їх диференціація, рівень споживання благ і послуг, рівень охорони здоров'я, культури і т.п.);

Соціальна безпека (або якість соціальної сфери), що відображає рівень умов праці, соціального захисту, фізичної і майнової безпеки члена суспільства, кріміногенності і соціально-політичного здоров'я самого суспільства і т.п.;