Термін реалізації майнових прав

Рис. 3.2. Сучасна структура світового фінансового ринку

Д. М. Михайлов виділяє «грошовий ринок», «ринок деривативів» і «ринок капіталів». Усі ці три ринки об’єднують певні частини «кредитного ринку» і «ринку цінних паперів», залежно від строків реалізації майнових прав і типу зобов’язання. Як бачимо, у запропонованій структурі (рис. 3.3) всі сегменти міжнародного фінансового ринку тісно переплетені і взаємозв’язані, тому визначити їхні межі дуже складно.

Зберігається поділ міжнародного фінансового ринку на грошовий ринок (включає: валютний ринок, ринок короткострокових позичок, ринок короткострокових фінансових активів та їх похідних) та ринок капіталу (включає: ринок цінних паперів і ринок середньострокових і довгострокових банківських позичок). Одночасно такий поділ, як вважається, використовується тільки для визначення строковості виданих чи інвестованих коштів. З боку пропозиції кредитних ресурсів визначальним фактором на грошовому ринку є ліквідність інструменту. У разі надання фінансових ресурсів на ринку капіталів головними питаннями для інвестора є середньостроковий кредитний ризик позичальника, процентний ризик, політичний ризик тощо.

Існує ще така точка зору щодо підсистем міжнародного фінансового ринку: ринок капіталів включає тільки ринок цінних паперів (акцій, облігацій), а ринок банківських кредитів — це самостійний сегмент ринку світового фінансового ринку, що охоплює:

• грошовий (валютний) ринок;

• ринок капіталів — це ринок зобов’язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік);

• ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань, які зазвичай виключають існування вторинного ринку;

• євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає певні частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських кредитів.

В економічній літературі вказується на існування об’єднання ринку банківських кредитів і ринку боргових цінних паперів під назвою «кредитний ринок». Відомий український фінансист О. Д. Василик (його погляди підтримує С. Я. Боринець) зазначає, що ці ринки не можна поєднувати під однією назвою, їх треба розглядати окремо, бо вони суттєво різняться, хоча такі цінні папери, як облігації, векселі, ноти, депозитні сертифікати, і мають боргову природу. По-перше, при одержанні коштів на кредитній основі їх власник не змінюється. При купівлі боргових цінних паперів власник коштів змінюється. Існують облігації конвертовані в акції. По-друге, є певні відмінності й в одержанні доходу на вкладені кошти на ринку боргових цінних паперів і на ринку банківських кредитів.

На підставі викладеного можна виділити такі основні сегменти міжнародного фінансового ринку:

1. міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;

2. міжнародний ринок банківських кредитів;

3. міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу, поділяється на:

• міжнародний ринок боргових цінних паперів;

• міжнародний ринок титулів власності (ринок акцій та депозитарних розписок);

4. міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив’язані до іншого фінансового чи реального активу (ціни товарів, ціни акцій, курсу валюти, процентної ставки);

5. євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті. (Схема світового фінансового ринку показана на рис. 3.1.)

Останнім часом стали виділяти ще один окремий сегмент міжнародного фінансового ринку — ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота.

Учасники міжнародного фінансового ринку

Учасники міжнародного фінансового ринку з інституційного погляду — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Учасників міжнародного фінансового ринку можна класифікувати за такими ознаками:

І. За характером участі суб’єктів в операціях:

1. Неопосередковані (прямі) учасники — біржові члени відповідних ринків похідних фінансових інструментів, що укладають угоди за свій рахунок і/чи за рахунок і за дорученням клієнтів, які не є членами біржі.

2. Опосередковані (непрямі) учасники — це учасники, які не є біржовими членами і відповідно мусять звертатися до послуг прямих учасників ринку (найбільші маркет-мейкери).

ІІ. За метою та мотивами участі на ринку:

1. Хеджери — учасники світового фінансового ринку, які використовують інструменти ринку деривативів для страхування курсового (цінового) ризику, ризику трансферту, який притаманний фінансовим інструментам, своїх активів чи конкретних угод на ринку спот. Вимогам хеджера у процесі виконання угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, який він має чи матиме на момент виконання угоди. Хеджування — проведення операцій, спрямованих на мінімізацію фінансових ризиків, пов’язаних з існуючими чи майбутніми позиціями. Це досягається шляхом створення позиції на ринку деривативів, яка була би протилежна позиції, що вже існує чи планується, на ринку реального активу.

2. Спекулянти — укладають угоди виключно з метою заробити на сприятливому русі курсів, і тому рух курсу для них є бажаним. Вони здійснюють купівлю (продаж) контрактів, щоб пізніше продати (купити) їх за вищою (нижчою) ціною і не мають на меті страхувати сучасні й майбутні позиції від курсового ризику.

Спекулянтів можна поділити на дві самостійні групи:

а) трейдери — намагаються використовувати коливання курсу одного чи кількох контрактів, що досягається купівлею контрактів (чи цінних паперів), коли очікується підвищення їх ціни, і продажем при зворотному її русі. Для відкриття позиції за похідними операціями потрібні відносно невеликі витрати капіталу (початкова або депозитна маржа) порівняно із загальною сумою контракту. Виникає «ефект важеля» (leverage efect), який дає можливість отримати великі прибутки або спричинити великі збитки. Наприклад. при купівлі облігаційного контракту номінальною вартістю 200 000 ф. ст. початкова маржа становить 3 %, тобто 6000 ф. ст. Курс ф’ючерса на момент купівлі дорівнює 100. Якщо курс підніметься до 101 (тобто менше як на 1 %), то продаж контракту може принести брутто-дохід на суму 2000 ф. ст, що дорівнює 33,33 % витраченого капіталу (6000 ф. ст). Але якщо курс ф’ючерса падає до 99 (тобто на 1 %), то спекулянт втрачає вже 33,33 % коштів. Трейдери сприяють підвищенню і збільшенню ліквідності ринку і таким чином забезпечують саму здатність ринку функціонувати.

б) арбітражери — намагаються використовувати відмінності курсу у різний час чи на різних ринках (наприклад, між форвардним курсом на валютному ринку і курсом відповідного валютного ф’ючерса). Це досягається шляхом одночасного продажу відносно переоціненого інструменту і купівлі відносно недооціненого (одного й того самого інструменту чи активу на різних ринках, чи взаємозв’язаних активів при порушенні між ними паритетних відносин). Арбітражна операція дає змогу отримати інвестору прибуток практично без ризику і не потребує яких-небудь значних інвестицій (наприклад, купівля-продаж активу на спот-ринку і продаж-купівля відповідного ф’ючерсного контракту). Арбітражери сприяють вирівнюванню курсів, цін і поновленню паритетних співвідношень між взаємозв’язаними активами на різних торговельних майданчиках, ринках, а також між ф’ючерсним ринком і відповідними іншими ринками.

Якщо хеджери та спекулянти (трейдери й арбітражери) представлені на ринку у недостатній кількості, функціональна здатність даного ринку може бути поставлена під сумнів.

ІІІ. За типами емітентів та їх характеристиками:

1. міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку);

2. національні уряди і суверенні позичальники;

3. провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів);

4. муніципальні уряди (муніципалітети);

5. квазі-урядові емітенти;

6. корпорації, банки та інші організації.

Якщо розглянути структуру сучасного світового фінансового ринку за типами емітентів, то можна зробити висновок, що до 2/3 ринку облігаційних позик припадає на корпорації і великі банківські структури; до 1/3 ринку (тобто залишкова частина) — на уряди, його органи і міжнародні організації, тобто суверенні емітенти (між ними залишкова частина розподіляється порівну).

ІV. За країнами походження:

1. розвинені країни;

2. країни, що розвиваються;

3. міжнародні інституції;

4. офшорні центри.