Валютне регулювання в Європейському Союзі.
Основні елементи валютної стратегії ЄС – кількісне визначення показника інфляції, контроль за обсягом грошової маси, прогноз та оцінка перспектив цінової динаміки.
У рамках ЕВС розрізняють два типи валютного регулювання:
• щодо валют країн – не членів ЄС;
• щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЕВС.
Згідно з Маастрихтським договором, формальні рішення стосовно режиму валютного курсу євро може ухвалювати Рада міністрів ЄС. Таке рішення було прийнято на користь режиму вільного плавання, тобто формування валютного курсу євро відповіднодо співвідношення попиту і пропозиції на світових валютних ринках.
Водночас Рада міністрів ЄС залишила за собою право загальної орієнтації поточної валютної політики відносно третіх країн, якщо при цьому не порушується першочергова мета ЄЦБ щодо підтримання стабільності цін. У червні 1997 р. Рада ЄС доповнила це положення, наголосивши на тому, що проведення валютних інтервенцій на підтримання курсу євро на світових ринках можливе лише за надзвичайних обставин, за наявності загрози значних курсових коливань.
Для інших країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий ЕRМ 2. У межах ЕОМ 2 ці країни здійснюють прив’язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15 % (de-facto-floating), успадкованого від старого варіанта Європейської валютної системи. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов’язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не порушується мета цінової стабільності.
Використання євро в якості єдиної валюти
Існує низка ознак, характерних для ключової міжнародної валюти. Наприклад, українські науковці виділяють чотири категорії таких ознак:
• валюта розрахунків (міжнародний платіжний засіб: виставлення рахунків-фактур у зовнішній торгівлі; роль посередника у валютній торгівлі «vehicle-currency»);
• валюта міжнародних депозитів та інвестицій (міжнародний засіб нагромадження вартості; засіб емісії та депозиту міжнародних облігацій, акцій та банківських кредитів);
• резервна валюта центральних банків (використання валютних резервів для «покриття» зовнішньоекономічної діяльності країни (імпорту) і для проведення валютних інтервенцій);
• валюта прив’язки, або «якоря» (використовується іншими країнами для прив’язки своїх валют, міжнародна роль яких є незначною).
Валюта розрахунків. До введення євро 44% міжнародних розрахунків здійснювалося у доларах США. Ця цифра майже в 4 рази перевищувала їхню частку у світовій торгівлі. Друга за значенням грошова одиниця – німецька марка – забезпечувала лише 16% світової торгівлі, 15% припадало на інші валюти Європейської валютної системи, 5% належало японській єні. За оцінками ЄЦБ, у 2002 р. в євро здійснювалося від 40 до 50% міжнародних розрахунків єврозони.
Ринкова частка євро практично дорівнює сумі часток валют, які замінив євро. У 1998 р. на валютних біржах світу частка торгівлі доларом США становила 87% (при визначенні частки виходимо з 200% – сума продажу та купівлі валюти), німецької марки – 30%, єни – 21%, фунта стерлінгів – 11%, французького франка – 5%. У 2002 р. частка долара США у валютній торгівлі зменшилася до
32 84,4%, а частка євро збільшилась до 43%. Тенденція зменшення частки долара США та збільшення частки євро у торгівлі на валютних біржах світу в останні роки посилюється.
Валюта міжнародних депозитів та інвестицій. Ринок державних облігацій ЕВС удвоє менший за американський. У 1997 р. частка облігацій, деномінованих у доларах США, становила на міжнародних фінансових ринках 46%, у єнах – 11%, у німецьких марках – 10%. На всі європейські валюти разом
припадало близько 24% міжнародного ринку облігацій. Є кілька аргументів на користь зростання частки євро в цьому сегменті ринку. По-перше, євро став найпопулярнішою емісійною валютою: вже в перший місяць після створення ЕВС на нього припало близько 55% сукупного обсягу нової емісії (для порівняння – відповідний показник для долара становив лише 40%). По-друге, довгострокова інвестиційна привабливість євро залежить від темпів та рівня інтеграції фінансових ринків євросистеми. До введення євро європейський ринок облігацій був дуже сегментованим унаслідок обігу різних валют, розбіжностей у національних законодавствах, податкових режимах і ринкових
звичаях. Введення євро ліквідувало ризик валютних коливань і має посилити процеси інтеграції та гармонізації ринкової практики в країнах ЕВС. На початку 2002 р. частка долара у світовому ринку облігацій становила 45,6%, євро – 24,1%.
Недоліком розвитку європейського ринку цінних паперів, зокрема акцій, є те, що до цього часу кожна країна має своє національне акціонерне право. Вже протягом 10 років триває дискусія про заснування загальноєвропейського акціонерного товариства, але воно досі не створене. Це веде до переміщення операцій з акціями за кордон. Акціонерне право в США є більшсуворим, і це дуже вигідно акціонерам. Англійське право ліберальніше до підприємців.
Резервна валюта центральних банків. Якщо в 1996 р. Частка офіційних валютних резервів світу в доларах США дорівнювала 63,7%, у валютах ЄС – 19,5%, японських єнах – 6,2%, то на початку 1999 р. резерви в доларах, євро та єнах співвідносилися як 57,1% : 19,6% : 4,9%, а на кінець 2001 р. – 68,3% : 13% : 4,3%.
Таким чином, очікуваної диверсифікації валютних резервів на користь євро не відбулось. За даними опитування, проведеного в середині 2002 р. журналом «Central Banking» (Лондон), лише 8 із 33.
40 провідних центральних банків світу протягом року збираються збільшити частку євро у своїх валютних резервах. Відповідно до ст. 30 Статуту ЄЦБ, члени ЕВС передали до ЄЦБ частину своїх резервів у розмірі 50 млрд. євро (65 млрд. дол. США за курсом 1996 р.). Частка окремої країни розраховується залежно від розміру частки країни в капіталі ЄЦБ.
Капітал ЄЦБ формується лише за рахунок валют третіх країн, насамперед долара США та золота. Резервні позиції в МВФ, СПЗ і валюти країн ЄС згідно з Маастрихтським договором забороняється використовувати для формування капіталу ЄЦБ. Золотовалютні резерви ЄЦБ на початку 2003 р. становили близько 360 млрд. євро.
Валюта прив’язки, або «якоря». На середину 2002 р. 54 країни мали режим валютного курсу, що тим чи іншим чином був прив’язаний до євро.
По-перше, євро відіграє роль «якоря» при визначенні режимів валютних курсів інших країн ЄС. Таку прив’язку в межах механізму ЕRМ 2 здійснила Данія.
По-друге, країни Центральної та Східної Європи, які вступили до ЄС у 2004 р., прив’язали свої валюти до євро або використовують останній як референцію.
За умов стабільності євро та з огляду на значні розбіжності в темпах інфляції в країнах Східної та Західної Європи прив’язка до євро теоретично мала б сприяти стабілізації економік держав Центральної та Східної Європи за рахунок “імпорту” зовнішніх конкурентних переваг, зниження відсоткових ставок та залучення нових інвестицій.
По-третє, зважаючи на інтенсивність торговельних відносин між країнами ЕВС та країнами-членами Європейської асоціації вільної торгівлі (серед них є і країни Центральної та Східної Європи), можна стверджувати, що і для цих країн прив’язка до євро мала позитивні наслідки.
По-четверте, прив’язка валют країн Середземноморського регіону до євро також може стати чинником їхньої макроекономічної стабілізації. У 1995 р. ЄС підписав з 12 країнами Середземноморського регіону так звану Барселонську декларацію. Такі країни, як Мальта, Ізраїль, Йорданія, Саудівська Аравія та ОАЕ вже здійснили часткову прив’язку своїх валют до євро.
По-п’яте, специфічну рису ЕВС становить прив’язка до євро франка СFА. Франк СFА є колективною валютою 14 країн Західно – та Центральноафриканського валютного союзу з твердою прив’язкою до французького франка. 65% валютних резервів цих країн зберігаються у Франції, а французький уряд до створення ЕВС гарантував повну конвертованість франка СFА у французький франк. У 1998 р. Рада ЄС ухвалила рішення про подальшу конвертацію франка СFА в євро.
Хоча у коротко- і середньостроковій перспективі євро становитиме значне випробування для Європи з огляду на культурні й мовні розбіжності європейських країн, відмінності в економічних структурах, соціальній і фінансовій системах, у довгостроковій перспективі очікувані прибутки від застосування спільної валюти залежатимуть від можливостей Європи зберегти
і примножити власний економічний потенціал відносно США, а також нових економічних центрів, які виникають навколо Китаю.
Велике значення для подальшою валютної інтеграції матиме затвердження проекту Конституції ЄС усіма країнами-членами ЄС (на даний час не всі країни ЄС підтримали на референдумах проект Конституції ЄС).
Монетарна політика Європейського Союзу
Фаза 1
1969/1970: План "Вернера" передбачає трьох-етапне запровадження спільної валюти до 1980р.
1972: Європейське валютне об’єднання (або "гадюки в тунелі") передбачає відхилення на менше ніж 2,25 % від кожної із європейських валют та від лейт-курсу $-долара.
1973: Руйнування Бреттон-Вудської системи, стається перший нафтовий шок, перша спроба створення спільної валютної системи не вдається.
Фаза 2
1979: Створення Європейської валютної системи; Створення екю як штучної європейської грошової одиниці, яка складається з кошику усіх валют (різне співвідношення валют). Архітектори цього об’єднання, Гельмут Шмідт та Валері Жискар д'Естен, мотивують створення цієї системи зменшенням мінливості курсів. Екю складалося з відносної ваги ВНП держав-членів один до одного. Необхідно було створити валютний механізм та механізм інтервенцій. "Решітка паритетів" підмінила "гадюку" іменем, але механізм залишився незмінним. При досягненні валютними курсами певних меж (2,25 %) держави були зобов’язані здійснювати інтервенції.
Фаза 3
1989: Прийняття звіту Європейської комісії Жака Делора, який передбачає трьох-етапне створення ЄВЕС.
1990: Перший етап ЄВЕС набирає чинності, за яким лібералізується рух грошей і капіталу між державами, сильніше контролюється і координується економічна політика держав-членів, активізується співпраця між центральними банками.
1992: Маастрихтською угодою передбачається створення ЕВЕС в трьох етапах до 1999р.
1993: Після коливань в рамках європейської валютної системи тунель коливаннь був розширений від 2,25 % до 15 %. Курси валют часто змінювалися, з 1993 англ. фунт та італійська ліра покидають ЕВЕС. Де-факто утворюються система вільного плавання.
1994: Другий етап ЕВС набирає чинностів Франкфурті на Майні засновується Європейський Валютний Інститут (ЄМІ), попередник ЄЦБ.
1997: Пакт стабільності та економічного росту, створення валютного механізму
1998: Заснування ЄЦБ на місце ЄМІ.
1999: Безповоротне встановлення курсів співвідношення між валютами держав-членів, які впроваджують євро. З цього моменту проводиться спільна валютна політика в євро. Всі розрахунки ведуться в євро.
2002: В готівковому обігу з’являється євро. Усі національні валюти держав-членів, які беруть участь в ЕВС, втрачають чинність.
Введення в обіг
У безготівкових розрахунках євро були введені з 1 січня 1999 року; в готівкових з 1 січня 2002 року. Готівкові євро замінили національні валюти 17 (із 27) країн Європейського союзу.
У Швеції та Данії пройшли референдуми, на яких більшість висловилася проти прийняття євро. Великобританія також вирішила не замінювати національну валюту. Латвія і Литва планували перейти на євро в 2009 році, але через економічну кризи цей перехід довелося відкласти мінімум на два роки, зараз терміни відсуваються ще на кілька років в силу складного економічного стану республік, складно зустріли світову економічну рецесію 2008-2009-х років. На відміну від Латвії та Литви, Естонія змогла виконати всі Маастрихтські критерії, необхідні для переходу на євро до 2011 року, і 12 травня 2010 року Єврокомісія виступила з офіційною пропозицією про приєднання цієї країни до єврозони 1-го січня 2011 року, що Естонія і зробила. Очікується, що інші країни Балтії та ряд інших членів ЄС будуть входити до єврозони не раніше 2014 року. Чехія планує вступити в єврозону пізніше за всіх - після 2015 року, можливо навіть в 2019 році.
Страна Старая валюта Дата перехода Курс обмена
Еврозона
Австрия австрийский шиллинг 1 января 19991 13,7603 ATS
Бельгия бельгийский франк 1 января 19991 40,3399 BEF
Германия немецкая марка 1 января 19991 1,95583 DEM
Ирландия ирландский фунт 1 января 19991 0,787564 IEP
Испания испанская песета 1 января 19991 166,386 ESP
Италия итальянская лира
ватиканская лира
санмаринская лира 1 января 19991 1936,27 ITL
Люксембург бельгийский франк
люксембургский франк 1 января 19991 40,3399 LUF
Нидерланды нидерландский гульден 1 января 19991 2,20371 NLG
Португалия португальский эскудо 1 января 19991 200,482 PTE
Финляндия финляндская марка 1 января 19991 5,94573 FIM
Франция французский франк
монакский франк 1 января 19991 6,55957 FRF
Греция греческая драхма 1 января 20011 340,750 GRD
Словения словенский толар 1 января 2007 239,640 SLT
Кипр кипрский фунт 1 января 2008 0,585274 CYP
Мальта мальтийская лира 1 января 2008 0,429300 MTL
Словакия словацкая крона 1 января 2009 30,1260 SKK
Эстония эстонская крона 1 января 2011 15,6466 EEK
Страны — не-члены ЕС, однако официально использующие евро
в соответствии с соглашениями с Европейским центральным банком
Ватикан итальянская лира
ватиканская лира
санмаринская лира 1 января 19991 1936,27 VAL
Майотта французский франк 1 января 19991 6,55957 FRF
Монако французский франк
монакский франк 1 января 19991 6,55957 MCF
Сан-Марино итальянская лира
ватиканская лира
санмаринская лира 1 января 19991 1936,27 SML
Сен-Пьер и Микелон французский франк 1 января 19991 6,55957 FRF
Страны и территории, неофициально использующие евро
Акротири и Декелия кипрский фунт 1 января 2008 0,585274 CYP
Андорра французский франк
испанская песета 1 января 19991 6,55957 FRF
166,386 ESP
Косово немецкая марка 1 января 2002 1,95583 DEM
Сен-Бартельми французский франк 1 января 19991,2 6,55957 FRF
Сен-Мартен французский франк 1 января 19991,2 6,55957 FRF
Черногория немецкая марка 1 января 2002 1,95583 DEM