Європейська система центральних банків.
Європейська система центральних банків складається з ЄЦБ і національних центральних банків:
Національний банк Бельгії (Banque Nationale de Belgique), керуючий Гай Куаден (Guy Quaden);
Бундесбанк, керуючий Аксель Вебер (Axel A. Weber);
Банк Греції, керуючий Ніколас Гарганас (Nicholas C. Garganas);
Банк Іспанії, керуючий Мігель Фернандес Ордоньєс (Miguel Fernández Ordóñez);
Банк Франції (Banque de France), керуючий Крістіан Нуайє (Christian Noyer);
Валютний інститут Люксембургу.
Європейський центральний банк (англ. European Central Bank) - центральний банк Євросоюзу і зони євро. Утворений 1 червня 1998 року. Штаб-квартира розташована в німецькому місті Франкфурті-на-Майні. У його штат входять представники всіх держав-членів ЄС. Банк повністю незалежний від інших органів ЄС.
Головні функції банку:
вироблення і здійснення валютної політики зони євро;
утримання і управління офіційними обмінними резервами країн зони євро;
емісія банкнот євро;
встановлення основних процентних ставок.
підтримка цінової стабільності в єврозоні, тобто забезпечення рівня інфляції не вище 2%.
Європейський центральний банк є «спадкоємцем» Європейського грошово-кредитного інституту (EMI), який відігравав провідну роль у підготовці до введення євро в 1999 році.
Практиці європейської валютної інтеграції притаманні два важливих аспекти, які характеризують тенденцію до посилення наднаціонального регулювання. По-перше, на території єврозони в особі ЄЦБ створений та ефективно функціонує прямий наднаціональний регулятор єдиної грошово-кредитної і валютної політики. По-друге, в рамках ЄС в цілому відбувається консолідація загального механізму прийняття рішень з акцентом на спрощення і скорочення строків процедур розгляду, обговорення та затвердження колективних рішень.
Відповідно до ст. 2 Протоколу «Про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку" головна мета ЄЦБ полягає у підтриманні цінової стабільності в ЕВС. Маастрихтський договір закріплює незалежність ЄЦБ від європейських і національних політичних органів. Разом з цим, ЄЦБ має забезпечувати спільну економічну політику в ЄС, якщо це не загрожує досягненню його першочергової мети –підтриманню цінової стабільності.
У ст. 3 Протоколу “Про Статут Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку” визначаються такі основні завдання ЄСЦБ:
– розроблення та реалізація грошової політики;
– проведення валютних операцій;
– зберігання та управління офіційними валютними резервами членів ЕВС;
– сприяння безперешкодному функціонуванню платіжної системи;
– підтримання дій компетентних органів банківського нагляду з розроблення директив та здійснення наглядових функцій за діяльністю кредитних інституцій та із забезпечення цінової стабільності.
Відповідно до ст. 106 Маастрихтського договору керівними органами ЄЦБ є Рада керуючих (Governing Council) та Виконавча рада (Executive Board). Третім органом є Розширена рада (General Council), яку створено для регулювання відносин із членами ЄС, що з різних причин тимчасово не беруть участі в ЕВС. До Розширеної ради входять президент і віце-президент ЄЦБ, а також президенти всіх центральних банків країн ЄС. Рада керуючих ЄЦБ є найвищим керівним органом, до складу якої входять члени Виконавчої ради та президенти центральних банків країн ЕВС. Її завдання полягають у:
– розробленні директивних напрямів та ухваленні рішень щодо забезпечення належного виконання покладених на ЄСЦБ завдань;
– розробленні грошової політики для країн - членів валютного союзу та ухваленні рішень щодо проміжнихцілей, центральних відсоткових ставок та обсягів грошової емісії.
Кожний член Ради управляючих ЄЦБ має один голос, її рішення ухвалюються звичайною більшістю голосів, крім тих рішень, які стосуються капіталу, мінімальних резервів і розподілу прибутків ЄЦБ: ці рішення ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів, причому вага голосу залежить від частки країни в капіталі ЄЦБ, а голоси членів Виконавчої ради не враховуються при голосуванні.
Виконавча рада складається з президента, віце-президента та ще чотирьох її членів. Її головними завданнями є:
• підготовка засідань Ради керуючих ЄЦБ;
• виконання грошово-політичних рішень Ради управляючих ЄЦБ;
• організація поточної роботи ЄЦБ.
Відповідно до Маастрихтського договору члени Виконавчої ради ЄЦБ призначаються урядами країн - членів ЕВС із кола досвідчених і визнаних експертів із валютних і банківських питань за рекомендацією Ради міністрів ЄС та після заслуховування Європейським Парламентом. Президент Виконавчої ради призначається терміном на 8 років, віце-президент – на 4 роки, а інші члени – терміном від 5 до 8 років без права повторного призначення.
Статутний капітал ЄЦБ складає 4 млрд. євро. При цьому, частки розподілені між 15 країнами: Бундесбанк – 24,4%, Банк де Франс – 16,9%, Банко ді Італіа – 15%, Бенк оф Інгленд – 14,7% і т.ін.
ЄЦБ забезпечується іноземними активами у валюті третіх країн, євро і SDR .
Подальший розвиток ЄЦБ та ЄСЦБ буде відбуватися у напрямі, визначеному Конституцією ЄС, яка ще має статус проекту, оскільки цей документ не ратифіковано деякими країнами ЄС.
Відповідно до проекту Конституції ЄС, унікальне місце в системі інститутів, які зобов’язані реалізовувати виключні компетенції ЄС по створенню і функціонуванню ЕВС, належить ЄСЦБ та її наднаціональному центру – ЄЦБ. Головна мета ЄСЦБ – забезпечення стабільності цін і проведення без втрат для цієї першочергової цілі загальної економічної політики ЄС, спрямованої, зокрема, на досягнення збалансованого економічного росту.
Проект Конституції ЄС передбачає, що управління ЄСЦБ здійснює наділений правосуб’єктністю ЄЦБ в особі своїх виконавчих органів – ради управляючих і виконавчої ради. Інститути Євросоюзу і офіційна влада країн-членів зобов’язані проводити консультації з ЄЦБ у процесі обговорення і прийняття законодавчих актів, які знаходяться в його компетенції. Положення проекту практично відтворюють всю правову базу, на підставі якої ЄСЦБ та ЄСБ здійснюють регулювання у сфері валютної інтеграції. Новизна проектів цих рішень здебільшого стосується розмежування питань національного та наднаціонального регулювання у цій сфері, а також прав та обов’язків країн з повними правами та країн з обмеженими правами відповідно до їх участі в ЕВС.
SDR(s) - Special Drawing Rights – спеціальні права запозичення (СПЗ): міжнародний резервний актив, який використовується у якості розрахункової одиниці країнами – членами Міжнародного валютного фонду і деякими міжнародними організаціями.