4.Розділ ііі. Актуальні питання та проблеми за договором довічного утримання.

При досліджені договору довічного утримання (догляду), автор на певних теоретичних та практичних питаннях, які виникають при застосуванні даного договору.

У ЦК 1963 р. норми, присвячені правовому регулюванню договірних відносин з довічного утримання, структурно розміщувалися в системі норм, що врегульову-вали надання послуг. За ЦКУ, у системі норм, що регулюють відносини з передання майна у власність. Беручи за основу вихідний критерій, а саме юридичні наслідки укладення договору, цей договір не можна однозначно віднести до конкретної групи договорів: чи то до групи договорів про надання послуг чи до групи договорів про передання майна у власність. Вникаючи в суть договірних відносин сторін, автор вважає, що основна мета укладення і виконання договору не зводиться лише до передання майна у власність набувачеві. Відчужувач за договором має основну мету - одержати догляд, утримання від особи, яка може їх надати як за матеріальними, так і за моральними критеріями (такі критерії є важливими саме для відчужувача). З позицій набувача його прагнення отримати майно у власність не може бути реалізоване без вияву волі, ініціативи відчужувача. Мета набувача в такому разі не є визначальним, спонукальним мотивом до укладення договору. Саме за цими моментами договір довічного утримання відрізняється від договору купівлі-продажу чи дарування.

У договорах купівлі-продажу все таки рушійним моментом до його укладення є мотиви покупця, інтерес якого безпосередньо спрямований на придбання майна у власність. Прагнення продавця - передати майно у власність не завжди зустрічають адекватне втілення, оскільки покупець (на ринку чи поза ринковими відносинами) може не проявити інтересу до такого майна. В договорі ж довічного утримання (догляду) головним чином саме відчужувач і його прагнення є визначальними, саме він обирає набувача. Якщо у договорі купівлі-продажу передання майна у власність є одним з елементів виконання договору і в сукупності з кореспондуючими обов'язками покупця з оплати майна веде до припинення договору шляхом його виконання, то в договорі довічного утримання навпаки, передання майна у власність набувачеві не веде до припинення договору. Це тільки початкова стадія формування взаємовідносин сторін. Отримавши майно у власність, набувач виконує свої обов'язки щодо надання утримання та догляду відчужувачу. Тобто з переданням майна у власність набувачеві ще не

досягнута основна мета договору. Вона досягається в часі, впродовж якого відчужувач виконує свої зустрічні зобов'язання. Саме під таким кутом зору розглядає природу договору довічного утримання (догляду) Ю. Космін Космін Ю. Договір довічного утримання / Ю. Космін // Право

України. - 2000. - № 2. - с.70.. І.В. Нестерова, наприклад, характеризує договір довічного утримання (догляду) як комплексний договір, оскільки, на її думку, його юридичним наслідком, з одного боку, є перехід права власності від відчужувача до набувача, а з іншого - виникнення у набувача обов'язку утримувати та (або) доглядати відчужувача довічно. Договір довічного утримання (догляду), на думку автора, слід розглядати як комплексний також тому, що він об'єднує утримання та догляд, які за своїм змістом не є тотожними зобов'язаннями та поняттями Нестерова І.В. Договір довічного утримання (догляду) за цивільним законодавством України / І.В. Нестерова // Держава та регіони. Серія: Право. - 2005. - № 2. - с. 158.. На складний (комплексний) характер мети договору довічного утримання звертає увагу і Р.А. Майданик. Мета договору передбачає надання майнового утримання в обмін на передачу титулу власника зобов'язаній особі. За своєю спрямованістю договір довічного утримання має дві взаємопов'язані цілі, які передбачають зміну власника майна і надання послуг з майнового утримання . Майданик Р.А. Аномалії в цивільному праві України / Р.А. Майда- ник. - К.: Юстиніан, 2007.-с.336..

Норми, присвячені правовому регулюванню відносин сторін з довічного утримання, структурно розташовані після ренти. В науковій літературі договір ренти розглядається як родовий правочин щодо довічного утримання. І.О. Дзера вважає, договір довічного утримання має свої особливості, але є різновидом договору ренти. На думку М.В. Скаржинського, відносини довічного утримання мають родові ознаки договору ренти Скаржинський М.В. Житло як об'єкт цивільно-правових відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право» / М.В. Скаржинський. - К., 2006.-с.15.. М.К. Галянтич вважає, що слід погодитися з тими, хто зазначає, що договір довічного утримання (догляду) є різновидом договору ренти . Галянтич Житлове право України: павч. посібник / М.К. Галянтич. - К.: Юрінком Інтер, 2007.-с.242.. За російським законодавством договір довічного утримання розглядається як різновид договору ренти.

Аналізуючи норми гл. 56 і гл. 57 ЦКУ, можна стверджувати, що договір довічного утримання є різновидом ренти і відрізняється від нього за певними ознаками. По-перше, платник ренти зобов'язується виплачувати

одержувачеві ренту у формі конкретної грошової суми або в іншій формі, а набувач за договором довічного утримання зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням (яке теж до речі може бути як грошове, так і в іншій формі), доглядом. Умова про догляд за договором ренти, виходячи зі змісту ст.ст. 731, 737 ЦКУ не виключається. Фактично лише зміщуються акценти: за договором ренти - рентні платежі; за договором довічного утримання - утримання, догляд. По-друге, за договором ренти обов'язок платника ренти може носити безстроковий характер або здійснюватися протягом певного строку, тоді як набувач за договором довічного утримання здійснює свій обов'язок довічно. По-третє, майно під виплату ренти може передаватися у власність платника як на відплатних, так і на безвідплатних засадах (ст. 734 ЦКУ), тоді як за договором довічного утримання майно передається у власність набувача взамін утримання, яке він має надати. Еквівалентність вартості переданого майна і витрат на утримання (догляд) не може бути заздалегідь відомою. Аналізуючи, по суті, обидві договірні конструкції слід виділити ще й інші специфічні риси, зокрема щодо підстав розірвання договору, можливості відмови від договору та їх правових наслідків. Питання про реальну чи консенсуальну природу договорудовічного утримання в науковій літературі залишається спірним. У свій час консенсуальний характер договору довічного утримання обгрунтовував О.С. Іоффе. До введення в дію ЦКУ договір довічного утримання характеризувався виключно як реальний договір: момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з переданням майна; договір є чинним з моменту його державної реєстрації і у цей самий момент до набувача переходить право власності на майно; передання майна не є обов'язком відчужувача і здійснюється на стадії укладення договору. Наприклад, М.В. Скаржинський обгрунтовує консенсуальний характер договору довічного утримання. Наводилася позиція В.С. Єма в контексті проблематики характеру договору ренти: договір ренти (в тому числі і довічне утримання) є реальним договором у разі відчуження рухомого майна і консенсуальним - у разі відчуження нерухомого майна. Такої ж думки дотримується і Р.А. Майданик. Однак, поділ договорів на реальні та консенсуальні не може залежати ні від виду майна, ні від способів його передання. О.М. Великорода вважає, що більш аргументованою є точка зору вчених, які вважають договір довічного утримання реальним. На його думку, цей договір є реальним, одностороннім, оплатним і алеаторним. А.Б. Гриняк погоджується з позицією представників концепції консенсуального характеру договору довічного утримання, однак застерігає, що цей договір може бути і реальним. Керуючись принципом свободи договору, сторони можуть на власний розсуд визначити його

природу. Оскільки законодавець, визначаючи поняття договору довічного утримання (догляду), застосовує словесну формулу «передає», що характерно для реальних договорів, то такий підхід має бути послідовно реалізований та виключати будь-які сумніви щодо природи цього договору. Конструкція договору довічного утримання як реального договору сприяє захисту інтересів більш слабкої сторони договору - відчужувача і в такий спосіб збалансовує, вирівнює статус сторін.

З огляду на специфіку оцінки відплатності в договорі довічного утримання дещо спірним є твердження, що у зв'язку з визнанням довічного утримання не ціною переданого майна, а своєрідним зустрічним наданням, зазначений договір має розглядатися самостійним договірним типом з передачі майна у власність безоплатно, на який поширюються загальні положення про дарування (а не про купівлю-продаж) . Майданик Р.А. Аномалії в цивільному праві України / Р.А. Майда-ник. - К.: Юстиніан, 2007.-с.341.. Адже від того, що зустрічний еквівалент не визначений в обмін на передане у власність майно, вартість якого відома, природа договору як відплатного аж ніяк не змінюється.

Момент виникнення права власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), визначається за правилами ст. 334 ЦКУ, про що прямо зазначено у відсилочній нормі ст. 748 ЦКУ. Оскільки договір довічного утримання (догляду) є реальним, то передання майна здійснюється на стадії його укладення. Підхід до вирішення питання про момент виникнення права власності за нотаріально посвідченими договорами чи договорами, які підлягають державній реєстрації, свідчить про те, що законодавець не надає жодного правового значення факту передання майна. Такий підхід э невірним, хоча зручним для практичного застосування. Момент виникнення права власності формалізовано. Незалежно від фактичних дій сторін, набуття права власності за всіма договорами, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, пов'язується з моментами публічного засвідчення своїх намірів.

Практика укладення і виконання договорів довічного утримання свідчить, що фізичне передання у власність майна за договором може взагалі не здійснюватися. Набувач набуває право власності на майно, зокрема нерухоме майно, але договором не передбачається умова про його вселення чи взагалі про спільне проживання з відчужувачем. У контексті дослідження договірних відносин сторін за цим договором не слід змішувати набуття права власності на майно, що передається задоговором, з фактом його

фізичного вручення набувачеві. В такому разі відчужувач передає набувачеві право власності на житловий будинок, квартиру або інше майно, а не у власність саме майно. Саме за цим договором маємо справу з абстрагованим правом власності на майно (зокрема це стосується нерухомого майна). Набувач є юридичним власником такого нерухомого майна, але залежно від умов договору може фізично ним не володіти, не користуватися і розпоряджається з врахуванням обтяжень, встановлених нормами ст. 754 ЦКУ. Адже цей договір не переслідує єдиної мети - передання майна у власність. Вияв волі відчужувача все ж превалює, хоча інтереси обох сторін взаємопов'язані і реалізуються в рамках єдиної договірної конструкції.

Сторонами договору довічного утримання (догляду) є відчужувач (фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я) і набувач (повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа). В цьому правочині можлива ситуація, коли на боці кожної сторони або одної з них виступають кілька осіб. Слід зазначити, що окремі з положень, що регулюють подібні ситуації, можуть породжувати спірні ситуації. Перш за все, варто звернути увагу, що Цивільний кодекс України, регулюючи питання участі у договорі довічного утримання (догляду) кількох набувачів, говорить тільки про фізичних осіб. На думку автора, позиція законодавця, коли дозволяється юридичній особі бути набувачем і в той же час не регулюються випадки при яких набувачами є кілька юридичних осіб або фізичні та юридичні особи одночасно, є не послідовною та не логічною. По друге, на думку автора, сторони договору зможуть більш повно реалізувати свої можливості, якщо в законодавстві буде зазначено, що набувачами можуть бути кілька фізичних осіб і (або) юридичних осіб, а відчужуване майно переходить до співнабувачів на праві спільної часткової власності.

Згідно з Цивільним кодексом України, у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. На думку дисертанта, вищезгадане положення не є досконалими. Згідно з даною нормою можлива тільки заміна фізичної особи і нічого не згадується про юридичну особу. З точки зору автора, таке обмеження є недоцільним.

В Цивільному кодексі України передбачається також, що у разі смерті набувача його обов'язки за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на

відчужене майно. Що ж до юридичної особи, то у разі припинення юридичної особи набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду). У разі ж ліквідації юридичної особи набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Слід зазначити, що ЦКУ безпосередньо передбачає можливість укладення договору довічного утримання на користь третьої особи. Так, ч.3 ст. 746 ЦКУ передбачено, що договір довічного утримання може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

За договором довічного утримання відчужувачем може бути тільки фізична особа. ЦК обмежує право юридичним особам стати відчужувачами, що випливає з природи самого договору, адже не можна здійснювати догляд за юридичними особами. Але на думку автора, ця норма не має бути категоричною, адже не слід юридичну особу позбавляти права укладення договору довічного утримання на користь третьої особи, оскільки за такою договірною концепцією, набувач здійснюватиме догляд та (або) утримання не відчужувача, як особу, яка уклала договір, а третю особу(фізичну) на користь якої укладений договір. Тому вимоги, встановлені ч.1 ст.746 ЦК щодо відчужувача як сторони договору довічного утримання, повинні стосуватися договору, укладеного на користь самих сторін, а не договору, укладеного на користь 3-ї особи. Виходячи із зазначеного, на думку автора, а ЦК все ж доцільно передбачити можливість юридичним особам укладати договори довічного утримання на користь третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.755 ЦК договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача, тобто смерть відчужувача є юридичним фактом, на підставі якого відбувається припинення договору довічного утримання шляхом належного виконання. З огляду на це виникає питання: чи може бути застосована ця норма щодо зобов`язання, що виникло з даного договору, укладеного на користь 3-ї особи? Якщо відчужував укладає договір на свою користь, то згідно ч.2 ст. 755 ЦК його смерть у силу ст. 744 ЦК стане юридичним фактом, на підставі якого матиме місце припинення договору довічного утримання шляхом належного виконання. Проте, коли відчужував укладає цей довоговір не на свою користь, а на користь 3-ї особи, то настання його смерті логічно не може бути юридичним фактом з припинення договору шляхом належного його виконання, оскільки здійснюється утримання та догляд саме третьої особи, а не відчужувача, що свідчить про не спроможність застосування ч.2 ст. 755 ЦК договору довічного утримання укладеного відчужувачем на користь 3-ї особи.

Такі питання виникають тому, що ЦК передбачивши можливість укладення договору на користь 3-ї особи не визначив спеціальні підстави припинення даного договору. З огляду на викладене у ЦКУ необхідно передбачити, що смерть відчужувача не є підставою для припинення договору, укладеного на користь третьої особи.

Заслуговує на увагу те, що ч.4 ст. 636 ЦК дозволяє особі, яка уклала договір, скористатися правом третьої особи тільки у разі відмови останньої від наданого їй права, але чи має право сторона договору скористатися правом третьої особи у разі смерті останньої. ЦКУ не передбачено. Згідно ст. 608 ЦК зобов`язання припиняються зі смертю кредитора, якщо воно нерозривно пов`язане з особою кредитора.