26.Калькуляція продукції. Класифікація витрат за статями. Нормативний метод калькулювання витрат.

Калькуляція — це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляцію складають на продукцію основного та допоміжного (інструмент, запчасти-ни, енергія) виробництва щомісячно, за квартал, за рік.

Калькулювання потрібно для обґрунтування цін на вироби, обчислення їх рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення еконо-мічної ефективності організаційно-технічних заходів.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуля-ційна одиниця (кількість у штуках, маса, площа, об’єм).

При калькулюванні встановлюють об’єкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, витрати групуються за каль-куляційними статтями, номенклатура яких залежить від галузі економіки.

Під об’єктом калькулювання розглядають основну та допо-міжну продукцію (роботи, послуги), собівартість якої обчислю-ється. Насамперед це готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продук-ції має допоміжне значення.

Калькуляційна одиниця — це одиниця його кількісного ви-мірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо).

Основна класифікація витрат, які відносяться на с/с продукції.

Всі витрати ґрунтуються по 2 ознакам:

по економічних елементах; по калькуляційних статтях.

По економічних групах: (показує походження видатків, тобто витрати ґрунтуються по ознаці однорідності)

• матеріальні (сировина й основні матеріали, паливо й енергія з боку);

• витрати на оплату й підрахування в позабюджетні соціальні фонди;

• амортизація основних фондів;

• інші грошові видатки.

По статтях калькуляції (дозволяє розрахувати с/с од. продукції, являє собою угруповання витрат по виробничому призначенню. Перелік може бути для кожної галузі різним):

• Сировина й матеріали;

• Паливо й енергія на технологічні цілі;

• Заробітна плата працівників: основна й додаткова;

• Відрахування на соц. потреби;

• Утримування й експлуатація встаткування;

• Цехові витрати;

• Підготовка й освоєння виробництва;

• Інші виробничі видатки;

• Невиробничі видатки.

При калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами та цінами. На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою.

Нормативний метод обліку витрат дозволяє оцінити не тільки те, якими були витрати, але й якими вони повинні бути. Під нормативними розуміють поточні (діючі) норми витрат із поправками на змінення технологій та інше. В практичній діяльності використовують різні нормативи: лише за кількістю, лише за цінами, за цінами та кількістю одночасно.

При використанні нормативів лише за кількістю використовується наступна формула: З = Ц_ф * (К_н ± О_к), де

О_к - відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміною кількості використаних ресурсів.

При використанні нормативів лише за ціною використаних ресурсів застосовується наступна формула:

З = (Ц_н ± О_ц) * К_ф, де

О_ц - відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміненням цін.

При використанні нормативів і за кількістю і за цінами використаних ресурсів застосовується наступна формула:

З = (Ц_н ± О_ц) * (К_н ± О_к).

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництві продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро).

На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічні нормативи витрат, нормативні калькуляції складаються за нормами, які діють в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло дане підприємство на певну дату, причому на різні дати величина її різна; планова - є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду. Тобто планова калькуляція, навпаки, будується на виріб в цілому.

Нормативні калькуляції використовуються для:

• визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;

• виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;

• оцінки незавершеного виробництва та браку тощо.

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускам підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому.

Для успішного застосування методу обліку витрат необхідно:

- суворе нормування витрат всіх видів ресурсів;

- завчасне складання нормативних калькуляцій;

- розробка первинної документації, що дозволятиме фіксувати витрати виробництва як в рамках норм, так і за відхиленнями від них в розрізі місць, причин та винуватих у їх виникненні;

- підведення підсумків та прийняття оперативних управлінських рішень за результатами контролю по формуванню собівартості продукції по кожному виробничому підрозділу та підприємстві в цілому.

Основні переваги цього методу полягають в наступному:

- можливість контролю над витратами шляхом складання нормативних калькуляцій;

- можливість контролю витрат шляхом співвідношення фактичних значень із нормативними;

- можливість виявлення й аналізу місць, причин та винуватців виникнувши відхилень фактичних витрат від нормативних;

- можливість оперативного прийняття мір в ході виробничого процесу, а не тільки в кінці звітного періоду.

До недоліків цього методу можна віднести збільшення трудоємності обліково-розрахункових робіт та необхідність організації обліку як в рамках норм витрат, так і за відхиленнями по ним.