1.2 Метод організації діяльності і формування досвіду поведінки як ефективний метод у процесі виховання толерантності учнів птнз.

До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, ситу­ацій вільного вибору. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педаго­ги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкре­тні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім — до управління діяльністю вихованців (П.О. Сластьонін).

Організація різнопланової діяльності учнів обо­в'язково залучає їх до багатогранних відносин, які ви­никають на основі спілкування у процесі цієї діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньо колективних відно­син

приводять його до певних рішень, вчинків, ліній пове­дінки, на основі чого формуються складніші акти поведін­ки, риси особистості.

Тренування - метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчин­ків учнів.

В організації тренування важливо враховувати такі умови: формування стійких навичок і звичок слід розпочи­нати якомога раніше; чим молодший організм, тим швидше укорінюються у ньому звички (К.Д. Ушинський); між частотою, обсягом вправ і досягнутими ре­зультатами існує пряма залежність: чим більше і частіше вправ виконується, тим вищий рівень розвитку якостей, які формуються з їх допомогою; кількість вправ, які повинні виконувати різні учні для вироблення якостей на тому самому рівні, не збігається: там, де одним достатньо декількох вправ, іншим потрібно десятки і навіть сотні спроб; чим складніша якість, тим більше вправ необхідно виконати для вироблення стійкої звички, тим частіше їх потрібно повторювати для того, щоб не забути.

Привчання — метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покаранням.

Умови правильного застосування методу такі: чітке уявлення про мету виховання у вихователя і його вихованців; якщо вихованці не бачать смислу в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі без­ умовного підкорення; не давати казенно-бюрократичних вказівок типу: «Будь ввічливим»; «Люби свою Батьківщину», а сказати приблизно так: «У нечепури немає майбутнього: брудні вуха лякають людей», «Привітай сусіда — і він буде ввіч­ливим з тобою»; спочатку турбуватися про точність виконання дій, а потім - про їх швидкість;показувати, як виконуються дії, які їх результати; контроль повинен бути доброзичливим, але стро­гим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем.

Педагогічна вимога — метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей.

Залежно від форми пред'явлення вимоги бувають прямі й опосередковані. Для прямої вимоги характерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, од­нозначність. Ці вимоги висуваються рішучим тоном, при­чому можлива ціла гамма відтінків, які виражаються інто­нацією, силою голосу, мімікою.

Опосередковані вимоги (порада, прохання, довір'я, схвалення тощо) відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживан­ня, інтереси, прагнення самих дітей.

Найважливішими формами опосередкованих вимог є: вимога-порада. Це апеляція до свідомості вихованця, переконання його в доцільності, користі, необхідності про­понованих педагогом дій. Порада сприймається, якщо учень бачить у наставникові старшу, досвідченішу люди­ну, авторитет якої є визнаним, і думку якої вій цінує. Вимога - довір'я. Якщо між вихователем і вихованцем складаються дружні стосунки, довір'я проявляється як природне ставлення сторін, що поважає одна одну. Вимога-прохання. Прохання є формою виявлення співробітництва між людьми, взаємного довір'я і поваги. В добре організованих колективах прохання стає одним з найуживаніших засобів впливу. Вимога-натяк. Характерним для цієї форми впливу є не тільки те, що діти повинні розуміти вчителя з півсло­ва. Головне в натяку — роль поштовху, що призводить до дії вже сформовані якості дітей. Виражається вимога у формі міміки, жесту, погляду, риторичного запитання.

Вимога-схвалення. Схвалення, похвала, вчасно висловлені вихователем, діють як сильний стимулятор діяль­ності дітей. Схвалення заохочує, надихає дитину на більш успішні дії, часто виступає в ролі навіювання дити­ні тих якостей, якими вона повинна володіти. Вимоги викликають позитивну, негативну чи нейтральну реакцію вихованців Тому виділяються позитивні і негативні вимоги. Прямі вказівки є здебільшого негативними, тому що майже завжди викликають негативну реакцію у вихованців. До негативних опосередкованих вимог належить осуд і погроза. Вони здебільшого породжують подвійну мораль, формують зовнішню покірність при внутрішньому опорі. За способом пред'явлення розрізняють безпосередні й опосередковані вимоги. Вимога, за допомогою якої вихо­ватель сам домагається від вихованця потрібної поведінки, є безпосередньою. Вимоги вихованців один до одного, «ор­ганізовані» вихователем, є опосередкованими. Важливою умовою ефективності даного методу є по­чуття міри. Для становлення досвіду суспільної поведінки вихо­ванця надзвичайно важливо, щоб він міг діяти не тільки відповідно до вимоги педагога, в рамках його конкретного доручення, де все визначено, а й самостійно. Щоб він міг прийняти самостійне рішення, мобілізуючи свої знання, почуття, волю, звички, цінності орієнтації.

Ситуація вільного вибору - метод виховання, що мо­делює момент реального життя, в якому виявляється і під­лягає випробуванню на стійкість система вже сформованих позитивних дій, вчинків, ставлень. Ситуації вільного вибору бувають за своїм інструме­нтарієм природними і штучними (реальними і вербальни­ми). Природні ситуації вільного вибору час від часу спон­танно виникають у житті. Педагог використовує їх для того, щоб учні зробили самостійний вибір. Напри­клад, вирішити: грати чи не грати з ворогуючим одноліт­ком в одній команді, що виступає за честь виховного закладу; їхати разом зі всіма на відпочинок чи залишатися з хворим това­ришем; поступитися місцем незнайомій літній людині чи продовжувати сидіти; сказати правду чи промовчати і подібні.

Однак вчитель не завжди може чекати такого при­родного збігу обставин. Йому доводиться самому створю­вати зовнішню обстановку, яка викликає в учня необхід­ний психічний стан, уявлення, почуття, мотиви, вчинки. Такі спеціально організовані педагогічні умови називають штучними ситуаціями вільного вибору. Наприклад, викладач вніс пропозицію провести акцію милосердя, в якій кожен учень опиниться в ситуації, що потребує прояву уваги до людей, співчуття, доброти тощо. Ситуації вільного вибору спонукають учня при­гадати свій досвід поведінки в аналогічних ситуаціях, про­аналізувати його наслідки і одночасно прогнозувати нас­лідки вибору, який необхідно здійснити.

Висновки до теоретичного розділу

Одним із принципів реформи освіти є принцип демократизації, котрий передбачає не лише засвоєння і застосування інтерактивних технологій навчання, але і встановлення міжособистісних стосунків, заснованих на повазі до особистої гідності. Ефективність виховного процесу в освітніх закладах великою мірою залежить від якості стосунків учитель - учень - учитель, так і учитель - учитель, учень - учень. Педагогічний колектив може бути групою підтримки, що допомагає кожному жити за принципами толерантності, заснованої на повазі до колег та учнів. За необхідності можуть бути застосовані ті критерії виявлення інтолерантності, що використовуються у випадку вивчення цього феномену в учнівському колективі (Додаток 1). Навіть якщо толерантність на стає загальним правилом поведінки всього педагогічного колективу, усе-таки в кожному навчальному закладі може створитися ініціативна група з кількох учителів, які сприяли б реалізації виховання в дусі толерантності