1.2 Метод виховуючи ситуацій як ефективний метод у процесі сімейного виховання учнів птнз

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу.

До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім — до управління діяльністю вихованців (В.О. Слас-тьонін).

Організація різнопланової діяльності обов'язково залучає учня до багатогранних відносин, які виникають на основі спілкування у процесі цієї діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньоколективних відносин приводять його до певних рішень, вчинків, ліній поведінки, на основі чого формуються складніші акти поведінки, риси особистості.

Створення виховних ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів позитивної поведінки та подолання недоліків. Виховні ситуації сприяють формуванню в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини, приймати найбільш доцільні рішення. В педагогіці визначать такі педагогічні ситуації: вербальні (наведення афористичних висловів, розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події), уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки, оцінки певної події), конфліктні (в їх основі гострі моменти, психологічні зриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення проблем ігрової ситуації).

Створення виховуючих ситуацій. Беручи за критерій особливість впливу на поведінку підопічних, прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на дві групи: творчі й гальмівні.

До творчих прийомів належать вияв доброти, уваги і піклування; вияв умінь і переваг учителя; активізація прихованих думок і почуттів; зміцнення віри учнів у власні сили; довір'я; залучення до цікавої діяльності.

Позитивні наслідки в індивідуальній виховній роботі дає вияв до вихованців доброти, уваги і піклування. Він викликає почуття вдячності, створює атмосферу взаємної поваги і довір'я. Теплі почуття до педагога чи товаришів згодом поширюються і на інших людей.

Створення виховуючих ситуацій, у яких виявляються уміння і переваги вчителя, можливе у роботі з людьми різних вікових категорій. Найкраще їх можна проаналізувати, вдаючись до шкільної практики. Кожен учень, як правило, захоплюється певною галуззю знань. Якщо педагог не тільки виявляє уміння і знання у цій галузі, а й залучає до її опанування вихованця, то це викликає в нього захоплення, піднімає в його очах авторитет педагога.

Жодна людина не байдужа до свого місця в колективі. Однак кожна переживає своє становище по-своєму, нерідко приховуючи свої думки і почуття. Спостереження за її поведінкою, розмови з нею дають змогу виявити, чим вона особливо дорожить. Створена відповідно педагогічна ситуація, що активізує приховані думки і почуття, дає змогу формувати позитивні риси особистості.

Інколи молода людина втрачає віру у власні сили, заявляє, що у неї нічого не вийде, вона нездібна. Особливо поширені ці настрої в ранньому дитинстві. Такі діти часто байдужі до зауважень, оцінок учителів. Вони почувають себе неповноцінними, стають пасивними. У цих випадках дуже важливо мобілізувати їх здібності, зміцнити віру у власні сили. Для цього створюють таку педагогічну ситуацію, в якій особистість могла б у чому-небудь виявити себе, переконатися, що вона на щось здатна. Досвідчені педагоги так намагаються організувати процес навчання, щоб учень міг упоратися із завданням, а товариші помітили його перші успіхи. Упевнившись у своїх силах, помітивши інтерес до себе і відчувши повагу товаришів, він починає вірити в свої сили, прагне поводитися краще. У нього також пробуджується почуття власної гідності.

Прийом довір'я базується на вірі в те, що в кожній людині є щось хороше, на що можна опертися і досягти вагомих успіхів.

В індивідуальній роботі використовують і прийом залучення до цікавої діяльності. Вона захоплює вихованця, у ній він «забуває» свої погані потяги, в нього народжуються хороші прагнення, виявляються позитивні якості.

До гальмівних прийомів створення виховуючих ситуацій відносять паралельну педагогічну дію, удавану байдужість, осуд, наказ, попередження, обурення, ласкавий докір, натяк, іронію, вибух.

А. Макаренко часто користувався прийомом паралельної педагогічної дії, який він тлумачив як непрямий вплив на вихованця через колектив. При цьому подолання негативної риси характеру чи поведінки здійснюється не шляхом безпосереднього звернення до учня, а через вплив на нього колективу. Педагог виступає у такому випадку з претензіями до колективу і вимагає від нього відповідати за поведінку його членів. Після цього колектив має засудити негідний вчинок одного з учнів, який, у свою чергу, повинен відреагувати на вимоги колективу.

Суть прийому удаваної байдужості полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці робить вигляд, що нічого не помітив, і продовжує почату роботу. Вихованець здивований, що на його витівку не реагують, його задум провалюється, і усвідомлює недоречність такої поведінки. За таких обставин не залишається нічого, як відмовитися від задуму навмисне порушувати дисципліну.

Одним з дієвих прийомів реагування є осуд негативних учинків, поглядів і переконань. Педагоги або члени колективу на зборах або наодинці критикують осіб, які поводяться негідно. Пережите при цьому почуття сорому спонукає їх у майбутньому стримувати себе і не допускати подібних учинків, виховує почуття відповідальності за свою поведінку. Прийом наказу виражається категоричною вимогою вчителя, який розраховує на безумовне його виконання. Наказуючи, вчитель підкоряє своїй волі волю вихованця, тому наказ має бути чітко сформульованим і безальтернативним. Наказ часто використовують, коли потрібно не тільки організувати, а й скоригувати поведінку учня.

За допомогою прийому попередження вихователь розкриває неприємні наслідки певних дій, які обов'язково проявляються, якщо не виправити поведінки. Суть його полягає в тому, що вихователь викликає в учня хвилювання і бажання уникнути таких наслідків. У попередженні, окрім змісту слів, звернених до вихованця, важливу роль відіграє тон вихователя — серйозний, переконливий, інколи погрозливий. Вихователь має добре знати, що може вплинути на учня: виклик батьків до школи, обговорення поведінки на зборах учнів класу тощо.

Прийом обурення доцільний, якщо підопічний допустив негативний учинок. Обурюючись, вихователь одночасно розкриває негідність учинку, викликаючи сором і бажання виправитися. Прояв обурення має містити й елементи переконання: аргументи педагога, його схвильованість примушують підопічного критично глянути на свою поведінку.

Педагогічний прийом ласкавого докору характеризується тим, що розмова з винуватцем ведеться приязно. Такий тон дає змогу вихованцю бути відвертішим, довірливіше ставитися до педагога, викликає бажання виправитися.

У певних випадках вихователь не карає вихованця, який вчинив неправильно, і ставиться до нього так, ніби нічого не трапилося. Вдаючись до натяку, він створює умови, за яких підопічний сам усвідомлює свою вину. Застосування цього прийому передбачає розповідь у присутності винуватця про хороший учинок самого вихователя, інших осіб, тобто контрастний за змістом із його власним. Така розповідь і слугує натяком на його провину.