Основи реабілітаційної роботи з людьми з функціональними обмеженнями

Соціальна допомога людям з функціональними обмеженнями - це складний процес, що потребує застосування інтегративного мультидисциплінарного підходу, який ґрунтується на координації роботи спеціалістів різного профілю (педагогів, психологів, лікарів, соціальних працівників, реабілітологів, юристів).

Цей підхід викликає необхідність корінної зміни ставлення до інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально-побутової), а й належних умов для самореалізації, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному, духовному самовдосконаленні. Йдеться про соціально-психологічну реабілітацію і соціальну підтримку інвалідів.

Соціально-психологічна реабілітація - це цілісний і динамічний безперервний процес розвитку особистості, що забезпечується відповідністю між наявним рівним потреб і рівнем їх задоволення.

Соціальна адаптація - процес пристосування інваліда до змінення середовища з метою інтеграції в усі сфери життєдіяльності суспільства. Цей процес ґрунтується на врахуванні певних взаємопов'язаних залежностей:

• ступінь і якість первинного дефекту (хвороби чи стану), часу настання інвалідності, вікові та статеві особливості психологічного розвитку;

• інтереси, запити і потреби кожної особистості, включеної до соціальної групи;

• роль естетично-психологічних особливостей розвитку особистості. Особливості роботи соціального педагога з хворими дітьми

Працюючи з такими дітьми, соціальний педагог:

• допомагає, як це можливо, організовує їх лікування;

• консультує батьків, як привчати дитину до самообслуговування;

• розвиває бажання до знань;

• допомагає організувати хворих дітей, налагоджувати їх контакти з однолітками з метою привчання таких дітей до навичок спілкування, правильної культурної поведінки;

• набуття навичок домашньої праці і самообслуговування (трудове виховання і навчання хворої дитини).

Соціальний педагог разом з лікарем, психологом і батьками складають програму психолого-педагогічної допомоги дитині щодо її розвитку, навчання і виховання.

Програма реабілітації передбачає координацію всіх служб, які можуть допомогти дитині, і послідовний контроль за змінами в розвитку дитини. У школі соціальний педагог у тісному контакті з психологом, лікарем регулярно консультують батьків.

У залежності від роду захворювання програма реабілітації дітей з різними порушеннями в розвитку має свою специфіку.

Можна виділити наступні головні напрямки діяльності: діагностичний, психокорекційний, оздоровчий, навчально-виховний, соціально-правовий, консультативний, науково-методичний, соціально-аналітичпий,

просвітницький.

Лікувальна педагогіка

Лікувальна педагогіка - окрема самостійна галузь соціальної педагогіки на межі медицини, психології та загальної педагогіки, яка розглядає питання виховання дітей з відхиленнями в стані здоров'я. Проблемами лікувальної педагогіки займались вітчизняні та закордонні вчені: В.П. Кащенко, Д.С. Виготський, Я. Корчак, А.Т. Коган, А. Дубровський .

Принципи лікувальної педагогіки:

• відповідальність педагога за здоров'я дитини;

• співчуття та бережливе ставлення до хворої дитини;

• профілактика психічного, фізичного та соціального кризису в стані дитини;

• індивідуальний підхід у роботі з дитиною;

• заохочення дитини в ї діяльності;

• використання в роботі факторів навколишнього середовища, природи, спілкування дитини з дорослими та однолітками.

Виходячи з головної мети лікувальної педагогіки - оздоровлення дитини, - виділені її головні засоби: загальнотерапевтичні, лікувальні, профілактичні.

Методи лікувальної педагогіки: метод переконання, метод організації ігор (ігротерапія), арттерапія, імаготераиія і т. д.