5)Державний режим

Вивчення не лише форм державного правління або устрою, але й методів і способів, за допомогою яких держава здійснює свою владу, сукупність яких утворює політичний режим, стає об’єктивно необхідним для комплексного розуміння форми держави.

Державний режим — це характеристика форми держави, що вказує на сукупність методів, прийомів, способів і засобів, якими здійснюється влада в державі.

Основні режими виділяють на основі таких критеріїв: ступінь врахування інтересів народу при здійсненні державної влади; ступінь участі народу в державному управлінні; ступінь колегіальності у прийнятті офіційних рішень; ступінь політичного та ідеологічного плюралізму та існування опозиції владі; ступінь обмеження проявів протиправного насильства з боку держави щодо громадян; ступінь забезпеченості прав і свобод людини і громадянина, переважаючі методи здійснення державної влади та ін.

Державний режим є історично обумовленим. Протягом усієї історії людства з моменту виникнення держави існувало чимало різних режимів. При вирішенні питання про класифікацію державних режимів на різних етапах розвитку суспільства доцільно підходити до розв’язання цієї проблеми з погляду необхідності найбільш загальної класифікації державних режимів, а саме їх поділу на два види — демократичні і недемократичні. Кожен з них може поділятися на окремі різновиди.

Так, сучасні недемократичні режими поділяються на тоталітарні, авторитарні, військово-диктаторські тощо.

Тоталітарний режим характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем держави над суспільством, підкоренням останнього державою, наявністю загальнообов’язкової державної ідеології та репресивних методів управління. Тоталітарна держава виступає як всеохоплююча влада. Тоталітарний режим відрізняється, як правило, наявністю однієї офіційної ідеології, що формується і задається політичною партією, політичним лідером, вождем народу. Тоталітарний режим допускає тільки одну правлячу партію. Відбувається зрощування партійного і державного апаратів.

Центром тоталітарної системи є вождь. Його особистість обожнюється, будь-яке критичне ставлення до нього забороняється. На тлі цього відбувається посилення виконавчих органів, виникає всевладдя номенклатури. Тоталітарний режим постійно застосовує терор, репресії, що мають масовий характер щодо населення як головний засіб для зміцнення і здійснення влади.

За тоталітаризму встановлюється абсолютний контроль над усіма сферами життя суспільства. Держава прагне повністю підпорядкувати суспільство, цілком його одержавити. Контроль пронизує навіть сферу особистого життя людей. Поширюються ідеї необхідності боротьби з ворогами народу. Мілітаризація — також одна з основних рис тоталітарного режиму. Агресія за тоталітарного режиму може поєднуватися з ідеєю світового панування, світової революції. Цей режим спирається на військово-промисловий комплекс, армію.

Фашистський режим представляє одну з крайніх форм тоталітаризму, що характеризується насамперед націоналістичною ідеологією, уявленнями про перевагу одних націй над іншими (панівної нації), крайньою агресивністю.

Авторитарний режим проявляється в дещо інших формах. Цей режим відрізняє концентрація влади в руках одного чи кількох органів державної влади, можливість застосування насильства, непідконтрольність влади, відсутність рівних, таємних та демократичних виборів державних органів.

Порівняно з тоталітарним, цей режим відрізняється певними ознаками пом’якшення: політичні репресії не мають масового характеру, існують представницькі органи, хоча насправді вони значної ролі в житті суспільства не відіграють. В авторитарній державі управління здійснюється, як правило, жорстко централізовано, життя у країні спрямовується політичною елітою (представниками правлячої партії).

Переважне використання методів примусу, придушення опозиції та боротьба з інакодумцями є характерним для авторитарного режиму. Така держава не може існувати без опори на поліцейський і військовий апарат. Опозиція при авторитаризмі не допускається. У політичному житті можуть брати участь і кілька партій, однак усі вони повинні орієнтуватися на лінію правлячої партії, інакше їх заборонять.

Особистість в авторитарній державі фактично не може повною мірою користуватися правами і свободами, навіть якщо вони і проголошуються формально, оскільки відсутні їхні гарантії. Найчастіше проголошується пріоритет інтересів держави над особистими.

Але дуже часто авторитарні режими у відносно “м’якій”, стабілізаційній формі створюються для проведення радикальних реформ, зміцнення держави, її цілісності, єдності, попередження сепаратизму, економічного розвалу.Авторитарному і тоталітарному режиму протистоїть демократичний режим. Демократичний режим (від грецьк. demokratia — народовладдя) — це режим, заснований на визнанні принципу рівності та свободи всіх людей, принципу народного суверенітету, рівної і вільної участі народу у формуванні державного апарату, в управлінні державою. Державна влада реалізується в інтересах народу демократичними методами, розмежовуються сфери державного управління та діяльності громадянського суспільства. Держава у своїй діяльності підпорядковується суспільству, їй притаманна підконтрольність та підзвітність перед народом.

Надаючи своїм громадянам широкі права і свободи, демократична держава не обмежується тільки їх проголошенням, вона всебічно їх забезпечує за допомогою системи юридичних та загальносоціальних гарантій.

В політологічній літературі виділяють такі специфічні різновиди демократичного режиму, як ліберально-демократичний, соціально-демократичний, національно-демократичний, консервативно-демократичний, радикально-демократичний.

Класифікація країн за формою державного режиму

Будь-який політичний режим визначається насамперед процедурами та способами організації установ влади і здійснення владних функцій, відносинами між державою і громадянами, способом прийняття владних рішень.

Форма державного режиму — сукупність засобів і методів здійснення влади державою.

Державний режим — найважливіша складова політичного режиму, що існує в суспільстві й е сукупністю характерних для певного типу держави політичних відносин, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Існують демократичні та антидемократичні державні режими.

Демократичні режими.

Демократія (грецьк. — народ і — влада) — форма державно-політичного устрою суспільства, заснована на визнанні народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні державних справ.

Основними принципами існування демократичної держави є: влада більшості, рівноправність громадян, захищеність їх прав і свобод, верховенство закону, поділ влади, виборність глави держави та представницьких органів.

Розрізняють дві форми демократії: безпосередню (основні рішення приймаються безпосередньо всіма громадянами на зборах або шляхом референдумів) і представницьку (рішення приймаються виборними органами).

Демократичними державами є країни Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія та ін.

Антидемократичні (тоталітарні, авторитарні, расистські тощо) режими. До них належать тоталітаризм, диктатура, авторитаризм, апартеїд, геноцид тощо.

Тоталітаризм (давньолат. — весь, цілий, повний) — одна з форм держави (тоталітарна держава), яка характеризується її повним (тотальним) контролем над усіма сферами життя суспільства, фактичною ліквідацією конституційних прав і свобод, репресіями щодо опозиції та інакомислячих.

Різноманітні форми тоталітаризму були властиві фашистській Італії та нацистській Німеччині, колишнім і теперішнім соціалістичним державам (сталінському режиму, комуністичному режиму в КНДР, на Кубі тощо).

Диктатура (лат. — необмежена влада) — термін, який характеризує систему здійснення нічим не обмеженої влади особи, класу чи інших соціальних груп у державі, регіоні, що спирається на силу. Означає, з одного боку, сутність державної влади, що забезпечує політичне панування визначеному класу, а з іншого — засіб здійснення державної влади, політичний режим, наприклад особиста диктатура.

Основними особистими диктатурами в XX ст. були: в Італії в1922—1945рр. — диктатура Муссоліні, в Іспанії в 1939—1975 рр. — диктатура Франко, в СРСР у 1930—1953 рр. — диктатура Сталіна тощо.

Авторитаризм (лат. — влада, вплив) — політична концепція і політична практика, в основу яких покладено зосередження монопольної чи більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб; політичний режим, встановлений або нав'язаний такою формою влади, що занижує або виключає роль представницьких інститутів влади.

Авторитаризм є системою влади, характерною для антидемократичних політичних режимів. Здебільшого поєднується з особистою диктатурою. До історичних форм авторитаризму належать азіатські деспотії, тиранічні й абсолютні форми правління стародавності, військово-поліцейські та фашистські режими, різноманітні варіанти тоталітаризму.

Апартеїд (африканс. — роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації, яка означає позбавлення певних груп населення залежно від їх расової приналежності політичних, соціально-економічних і цивільних прав, аж до територіальної ізоляції.

За сучасним міжнародним правом апартеїд є злочином проти людства. Політику апартеїду здійснював уряд ПАР у 1948— 1991рр.

Деякі акти апартеїду можуть становити геноцид.

Геноцид (грецьк. — рід, плем'я і лат. — вбивати) — один із найзначніших злочинів проти людства, що припускає знищування окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп.

Такі злочини здійснювалися в масових масштабах турецькою державою проти вірменського народу в 1915 р., це голодомор українського народу в 1930—1933 рр. у колишньому СРСР, гітлерівські злочини під час Другої світової війни, особливо проти слов'янського та єврейського населення, геноцид проти кампучійського народу клікою Пол Пота у 1970—1979 рр. тощо