4.2.5.Хімічна меліорація ґрунтів

Для нейтралізації ґрунтової кислот­ності і створення сприятливих умов для розвитку садивного матеріалу в підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти вносять вапняні добрива. Для вапнування застосовують вапнистий туф, палене вапно, крейду меле­ну та мергель.

Доза внесення вапна залежить від ступеня кислотності та ме­ханічного складу грунту. Вона повинна бути в межах половини норми, розрахованої за гідролітичною кислотністю: на легких ґрунтах – при­близно 2 т/га, на середніх – 3 і на важких глинистих ґрунтах – 4-5 т/га. Вапнистого туфу, крейди, мергелю вносять в 1,5-2 рази більше, ніж паленого вапна. Вапнування грунту краще проводити во­сени разом з внесенням органічних добрив під основну оранку.

Властивості засолених каштанових ґрунтів поліпшують гіпсуванням. Воно сприяє витісненню з грунтово-поглинального комплексу іона натрію та заміні його іоном кальцію. Гіпс у вигляді порошку вносять в грунт восени, бажано у два прийоми: перший раз під основну оранку і другий — після оранки по поверхні ріллі з на­ступним боронуванням. Норма внесення гіпсу залежить від ступеня засоленості грунту і знаходиться в межах 5-10 т/га.

При проведенні меліорації ґрунтів треба брати до уваги, що пози­тивна дія вапна та гіпсу на ґрунтовий розчин триває 5-6 років. Через це меліорують ґрунти в 6-8-пільних сівозмінах один раз в ротацію, а в 3-4-пільних – один раз за дві ротації.

4.3. Розрахунок доз та система внесення добрив

Розрахунок доз внесення добрив здійснюють виходячи з:

1. Потреби тих чи інших рослин в поживних речовинах або оптимального вмісту елементів мінерального живлення в грунті (Еопт);

2. Фактичного вмісту (запасу) в грунті доступних для рослин елементів мінерального живлення (Ефакт).

Дослідженнями П.Г. Кального встановлено, що для сіянців більшості листяних порід, близьким до оптимального є рівень мінерального живлення при наявності в грунті такої кількості доступних для рослин форм:

• азоту – 8,4 мг в 100 г грунту;

• фосфору – 17,7 мг в 100 г грунту;

• калію – 9,4 мг в 100 г грунту.

Для сіянців сосни вміст основних елементів мінерального живлення в грунті становить відповідно: 8.7, 7.1, 7.1 мг в 100 грамах грунту.

Знаючи потребу рослин в тому чи іншому елементі мінерального живлення або його оптимальний вміст в грунті, можна визначити фактичний рівень живлення у кожному конкретному випадку, виходячи з даних хімічних аналізів грунту, за формулою:

, де: [4]

Р — фактичний рівень мінерального живлення;

Е_факт, Еопт — фактичний і оптимальний для певних культур вміст в грунті даного елемента в доступній формі, мг на 1 кг грунту.

Якщо Р < 1, то запаси поживних речовин в грунті потрібно попов­нювати. За фактичним рівнем мінерального живлення визначають дозу добрив в кілограмах діючої речовини на 1 га, а саме:

де: [5]

П — запас елемента в доступній для рослин формі в орному шарі грунту, кг/га. Цей запас визначають за формулою:

, де: [6]

Р — маса орного шару грунту, кг/га;

С — коефіцієнт продуктивного об’єму грунту в орному шарі, який дорівнює відношенню ширини посівної стрічки до суми ширини стрічки і міжстрічкової відстані.

Визначення поточних норм внесення потребує врахування багать­ох факторів і виконання численних агрохімічних аналізів грунту. Складність рішення цього питання обумовлена також тим, що вміст поживних речовин є величина змінна і практично неможливо пе­редбачити, як протягом вегетаційного періоду під впливом на грунт факторів навколишнього середовища буде змінюватися ре­жим ґрунтового живлення рослин.

У зв’язку з цим для конкретних природних умов запропоновані орієнтовні норми внесення основних добрив ( табл.4.12 – 4.14).

Таблиця.4.12