Колективізація на Україні зруйнувала традиційні форми і методи сільського господарювання, перетворила найславетнішого в світі хлібороба на жебрака, вщент розорила село, призвела до повного занепаду землеробства та тваринництва.

До загибелі був приречений середняк – головна фігура на селі. Як людина творча, волелюбна, зорієнтована на вигоду і економічні важелі у взаєминах з державою, він становив загрозу адміністративно-командній, колгоспно-радгоспній системі, яка формувалася під революційними гаслами і червоними гаслами.

Сталін і його оточення добре розуміли, що саме селянин, господар, хазяїн може порушити підвалини тієї влади, яка трималася на багнетах, страхові, жорстокості і злиднях, - і середняка затаврували куркулем, щоб знищити „як клас”. Для цього було знайдено покірливих виконавців – сільський люмпен-пролетаріат, який не мав чого втрачати, а здобував же він владу над тими, хто чесною працею зміцнив свій добробут.

За власну думку і здоровий глузд, за те, що рано вставав і тяжко робив, не байдикував і не зазіхав на чуже добро, селянина-хазяїна тиснули податками, доводили до відчаю неможливими вказівками та заборонами, а врешті-решт оголошували ворогом з ліквідацією господарства та висилкою на Північ або в Сибір. Тисячі подолян в один втратили усе, що мали, і разом з сім`ями в телячих вагонах тяглися в чужі світи, щоб своїми кістками встелити неосяжні простори тайги чи тундри.

Колективізація викликала масовий опір в українському селі. В 1930 р. На Поділлі відбувалися повстання селян проти колективізації в усіх без винятку районах. Тільки в одній Тульчинській окрузі навесні 1930 р. Відбулися повстання в 148 селах. Всі вони придушені збройною силою.

Траплялися випадки, коли селяни палили хати, що належали представникам місцевої влади, активним учасникам розкуркулювання і усуспільнення майна, членам хлібозаготівельних бригад. Доведені до відчаю люди вже не зупинялися й перед убивствами. В 1930 р. Під час „суцільної колективізації” і розкуркулювання загинуло чимало відповідальних працівників радянських і партійних органів, голів сільрад і колгоспів, комсомольських активістів. До „терористів” застосовувалися найвища міра покарання – розстріл.

Ці стихійні вияви протесту повинні були б стати осторогою для влади, але затяті колективізації затори продовжували силоміць нав`язувати подільським хліборобам „соціалістичний рай”.

Проте ні ліквідація куркулів, ні депортація середняків, ні погрози, ні насильства не допомогли всіх хліборобів протягом одного року загнати в колгосп.

В документі „Сатистичні відомості про динаміку розвитку тваринництва, польоводства та інших галузей сільського господарства Вінницької області в 1931-1933 роках” є цифри врожайності по зернових та інших культурах. Наводимо їх у таблиці 1:

Назва культури	Урожайність, ц/га
	1931р.	1932р.	1933р.
Пшениця озима	9,9	6,9	13,5
Жито	8	6,9	12,6
Овес	5,9	6,9	11,8
Ячмінь	9	7,4	12,3
Боби	7,3	6,6	-
Цукрові буряки	104,7	90	113,8
Картопля	42,9	67	94,7

Подільська земля, віддавала на початку 30-х років середній урожай. Звичайно, справжній хлібороб-хазяїн, яким з найдавніших часів був український селянин, не змирився б із такою мізерною продуктивністю свого хліборобського поля. Однак на Поділлі в 1932р. Було вже кооперовано 61,4% селянських господарств. Насильницька колективізація не тільки призвела до різкого падіння урожайності, але й відбила в селянина любов до землі, перетворила його в покірного виконавця розпоряджень влади. Справжній господар був знищений, бездоглядна худоба гинула, земля заростала бур`яном, а врожай з року в рік падала. Сталін, Молотов, Каганович вбачали в цьому „куркульський саботаж”, спротив „генеральній лінії”. Намагаючи зламати опір колективізації, Політбюро ЦК ВКП(б) та вірні Сталіні з ЦК КП(б)У, обидва уряди - центральний і республіканський – вирішила виморити годувальників країни голодом. ”Червоні мітли”, посланці партії, невблаганно вимітали селянські засіки. В жнива 1932 р. держава позабирала хліб, вирощений не тільки на ланах колгоспів і радгоспів, але й на землі одноосібників та присадибних ділянках колгоспників. Під цинічним лозунгом „вилучення хлібних надлишків” екзекуційні бригади трусили садибу за садибою, чинили в кожному подільському селі без судну розправу: розкуркулювали, кидали до в`язниці, виганяли із хати, били, штрафували. Десятки районів, сільрад, колгоспів, які не здали хліб, було занесено на „чорну дошку”, тобто люди не мали змоги купити ані одягу, ані взуття, ані будь-якого краму, навіть солі та сірників. Планів хлібоздачі дотримувалися навіть тоді, коли з`явилися перші повідомлення про опухання від голоду. На сільських вулицях падали виснажені люди, але „червона мітла” продовжувала мести. Взнаки вдавалася подолянам та хлібозаготівля. Чорна хмара, підштовхувана урядом, насувалася на приречене село.

Вже в грудні 1932 р. люди почали вмирати з голоду. У багатьох опухали ноги, набрякали, чорніли обличчя. Діти на смітниках шукали чогось їстівного, не знаходили і йшли у мандри, з яких не поверталися. З початку 1933-го голод посилився. Гинули діти, дорослі. Вмирали сім`ями, родами, селами. Вмирали вдома, на сільських шляхах, на станціях – де наздоганяла смерть. Страхітливий голодомор панував на українській землі навесні і влітку 1933р. люди харчувалися листям, травою, їли м`ясо собак, котів. Траплялися випадки людоїдства. На Поділлі в мирний час в кожному селі з`явилися братські могили. Коли смертність стала повсюдною, місцеві керівники перелякалися, адже відчували й свою провину, і поспішали „нагору” з інформацією про те, що, мовляв, вмирають „ледарі”, „нероби”, „петлюрівці”, „бандити”. Хіба може бути більший цинізм, ніж такі звинувачення на порозі смерті?

Тяжка доля в 1932-1933рр. спіткала дітей. Вони, найменш захищені природою і державою, ставали здобиччю голоду раніше за дорослих. Сталін підрубав генетичний корінь українського народу. Скільки подолян виморив голод 1933р.? Найбільш повні відомості про смертність подають інформації оперуповноважених ДПУ. На їх думку, в окремих селах Поділля загинуло 10-12 % населення. Насправді ж – понад мільйон чоловік. На жаль не збереглися записи про смертність в 1932-1933 рр. Ані в ЗАГСах, ані сільрадах. Офіційні документи фальсифікували, нищили.

Випадки Людоїдства

В Гайсинському, Немирівському районах виявлено випадки канібалізму. В родині вдови Ф.Осадової 10-річний хлопчик зарізав свого однорічного брата і, як мати прийшла, готувався варити м`ясо, складене в горщик. Людоїдство почалося в і інших селах.

Слабкі втрачали розум, психічну рівновагу. Селянин-одноосібник Конон Коцюба, який мешкає у с. Конячин Латинського району, „ на грунті голоду вирішив умертвити своїх 2-х дітей: дочок 5 і 8 років. З цією метою батько запалив грубу і закрив димохід. Діти почаділи і почали кричати. Батько задушив їх і зізнався у сільраді, а потім покінчив життя самогубством – повісився. Під час обшуку в домі ніяких продуктів не знайшли”.

Із с. Омельтинці Немирівського району, колгоспники Матвій і Палажка Дем`янюки „ ...днів кілька тому назад (це було між 10 і 21 лютого) забили дітей своїх: одній дівчинці 7 років, другій – 9, м`ясо дітей з`їли, частково реалізували на базарі в Ситківцях у вигляді ковбас”. Під час слідства в Дем`янюка знайдено 15 футів дитячого м`яса, кістки і 2 черепи. Міліція не виявила в хаті продуктів харчування. Свій вчинок вони здійснили, як видно з пояснення, тільки тому, що були голодними. Взимку випадки людоїдства виявлено у с. Манятин Славутського, Іванів Калиновського районів, на залізничній станції Романів та в інших подільських місцевостях.

Із Тростянецького, Жмеринського, Брацлавського, Барського, Калиновського, Піщанського, Копайгородського, Любарського, Латинського – з усіх районів Поділля чувся єдиний стогін. Тисячі голодних дюдей блукали селами й містами, шукали їжу. Все частіше переказували вісті про випадки людоїдства. Так, у с. Пеньківка Латинського району селянин- бідняк зарізав своїх двох дітей. На хуторі Дубина Немирівського району одноосібник забив 7-річну дочку, з`їв її м`ясо разом з другою, 9-річною, а через кілька днів забив і другу дочку, м`ясо якої з`їв вдвох з жінкою.

Док. № 47

З відомостей Гавришівської, Сосонської та Якушинецької сільрад Вінницького району про смертність і факти канібалізму на грунті голоду.

Лютий – серпень 1933 р.

Запис акту про смерть

№	Прізвище, ім’я, по батькові	Вік	Де жив постійно	Ремесло	Де працював	Де вмер	Помер(ла)	Причина смерті
1	Сташко Василь Дмитрович	5 років	с.Сосонка	хлібороб	В себе	_	28.02.1933р.	від голоду
2	Копитко Матроха Андріївна	48 років	с.Сосонка	хлібороб	В себе	_	21.03.1933р.	від голоду
3	Кухар Іван Никифорович	5 років	С.Хмельове*	хлібороб	Член колгоспу „Ленінський заповіт”	вдома	28.09.1933р.	Від наглої смерті
4	Пасека Порфирій Тимкович	50 років	с.Якушинеці	хлібороб	Член колгоспу „13-річчя Жовтня”	вдома	5.04.1933р.	Від наглої смерті
5	Сташко Данило Мартинович	42 роки	с.Сосонка	хлібороб	Одноосібник	вдома	09.05.1933р.	від голоду
6	Романенко Іван Семенович	48 років	с.Сосонка	хлібороб	Член колгоспу	На дорозі	23.05.1933р.	від голоду
7	Пукас Марко Захарович	44 роки	Гавришівська с/р	хлібороб	Одноосібник	вдома	26.05.1933р.	від опуху
8	Романенко Тодоска Микитівна	6 років	с.Сосонка	хлібороб	Одноосібник	_	11.06.1933р.	Встановлено сільрадою та міліцією, що батько зарізав і з’їв
9	Романенко Ганна Микитівна	3 роки	с.Сосонка	хлібороб	Одноосібник	_	12.07.1933р.	Зарізав батько для їжі
10	Захаревич Григорій Тимкович	7 років	с.Сосонка	хлібороб	Одноосібник	_	12.06.1933р.	Зарізано людоїдом
11	Кравець Петро Васильович	10 років	с.Лисогора**	хлібороб	Одноосібник	вдома	06.08.1933р.	від голоду

*Якушинецької сільради.

**Раніше відносилося до Якушинецької сільради.