Технологічна політика міжнародних корпорацій

1. Мета і напрям технологічної політики.

2. Типи технологічної політики.

3. Міжнародний ринок технологій.

4. Планування і організація міжнародних НДДКР.

Цілі сучасної технологічної політики

Економічне зростання країни і рівень конкурентоспроможності продукції визначаються розвитком науки, швидкістю впровадження технологічних нововведень і гарантіями якості, які може забезпечити лише економіка, побудована на знаннях. Багато країн світу торгують не промисловою продукцією, а продуктами інтелектуальної власності. Про потенціал української науки свідчать принаймні досягнення в матеріалознавстві, теоретичній фізиці, математиці, зварювальному виробництві, біотехнологіях.

Загальна чисельність наукових працівників в Україні становить майже 200 тис. осіб, серед них 4,1 тис. докторів наук, 18,9 тис. кандидатів наук. За цим показником наша держава залишається на рівні розвинутих країн Європи – 55 науковців і 41 дослідник на 10 тис. зайнятого населення.

Формують і здійснюють державну політику в науково-технічній та інноваційній сфері Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради, наукові та експертні ради Міністерства освіти і науки України.

Технологічні та соціальні революції перетворили підприємницьке середовище. Нові технології є не тільки причиною змін на підприємствах, але і параметром їх стратегічного розвитку.

Сучасне ринкове середовище характеризується тим, що технології, безперервно розвиваються, змінюють ринок, формуючи нові потреби та видозміни зв¢язані технологічні ланцюжки. Швидкість змін кидає виклик традиційним методам управління. Сьогодні недостатньо орієнтуватися на попит та його еволюційний розвиток – потрібно помічати зародження потреб, тому що запізнення в цьому питанні можуть привести до втрати лідерства на ринку. Ринок інтелектуальної власності набуває все більшого значення в розвитку особливо міжнародного бізнесу.

Міжнародний менеджер повинен вміти приймати рішення, що стосуються діяльності фірми в технологічній сфері таким чином, щоб використовувати національні відмінності та переваги міжнародної кооперації для нарощування конкурентних переваг.

В сучасному міжнародному оточенні здатність компанії до технологічних нововведень стає основним джерелом її конкурентоспроможності. Під технологією в широкому розумінні маються на увазі науково-технічні, виробничі, управлінські та комерційні знання та досвід.

Технологічна політика підприємства чи організації – це набір принципів та дій, на основі якого вибираються, розробляються та впроваджуються нові продукти та технологічні процеси.

Задачі технологічної політики фірми наступні:

• моніторинг науково-дослідницьких досягнень та тенденцій;

• стимулювання підвищення рівня освіти та кваліфікації персоналу;

• визначення факторів, що сприяють інноваціям;

• формування організаційної структури підприємства, яка сприяє здійсненню безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу;

• координація та досягнення узгодженості дій різних підрозділів компанії по проведенню НДДКР.

Особливості сучасного технологічного розвитку

Основною силою, що рухає економічний ріст фірми є розвиток технологій. Сучасні закономірності технологічного розвитку полягають у наступному:

• нова технологія приходить в поєднанні з іншими;

• набір технологій складається з взаємодоповнюючих базових технологій;

• кожна базова технологія – ядро багатьох прикладних технологій;

• прикладні технології використовуються для модернізації існуючих виробництв.

Особливостями нового етапу технологічного розвитку є розвиток наступних технологій: інформаційно-комунікаційних, біотехнологічних та пов¢язаних з новими матеріалами.

Технологічна революція, особливо в інформаційно-комунікативній сфері, сприяла процесу глобалізації економіки. З одного боку, збільшення вартості НДДКР інтенсифікувало пошук компаніями можливостей розширення ринків, щоб оправдати зростаючі витрати, а з іншого – сучасні засоби комунікації дозволяють дуже швидко розповсюджувати нові види поведінки, впливу на культуру як виробництва, так і споживання в багатьох країнах. Спроби створення державою локального внутрішнього ринку рано або пізно веде до якісного розриву між товарами, що пропонуються на національному та міжнародному ринках.

Взаємодія розглянутих факторів веде до зміни в корпоративній культурі, сприяючи переходу на децентралізоване управління БНК.

Інтернаціоналізація технологічної політики

Необхідність проведення сильної технологічної політики особливо стосується роботи багатонаціональних корпорацій.

Передовими компаніями є не ті, що бачать конкурентні переваги в розширенні масштабів своєї діяльності або вміло використовують недосконалість конкуренції на світових ринках праці, капіталів, матеріальних ресурсів, а ті, що в змозі уважно відслідковувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості і погрози, які ці тенденції несуть в собі, постійно генерувати нові ідеї та продукти і швидко та ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.

Технологічна політика служить двоєдиній глобальній цілі фірми – по-перше, знизить ризики та вижити, по-друге, підвисити ефективність власної діяльності, стати більш прибутковою. Інтернаціоналізація НДДКР створює для цього наступні переваги:

• полегшує доступ до дефіцитних ресурсів;

• приближує компанію до її споживачів;

• полегшення доступу до ринку;

• зниження ризиків та видатки;

• обхід законодавчих обмежень.

Типи технологічної політики

Глобальний характер конкуренції не тільки робить нововведення більш значимими для транснаціональних корпорацій, але обумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційно БНК використовувало два типи технологічної політики: глобального центру та полі центризму.

Політика глобального центру полягає у пошуку нових технологій в країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської фірми, та розповсюдження інновацій по світовим відділенням БНК.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відображувати локальні ринкові потреби, можливі такі труднощі з впровадженням нової технології із-за небажання дочірніх фірм виконувати прийняті централізовані рішення.

Політика поліцентризму, передбачає, що дочірні компанії БНК використовують власні можливості та ресурси для розробки нових технологій, що забезпечують їх власні потреби. Ця модель дозволяє відображувати унікальні потреби різних країн, в яких діють БНК. В сучасних умовах, незважаючи на те, що постійно укріплюється тенденція глобалізації в багатьох галузях, необхідність обліку особливостей місцевого попиту та відмінностей країн не зникає, а навіть збільшується. Але в такій політиці є теж свої недоліки:

• не завжди обґрунтоване намагання національних відділень до автономії;

• дублювання розробок, вже проведених в інших дочірніх компаніях БНК, у випадку пошуку власних рішень загальної проблеми;

• виникнення додаткових видатків на проведення НДДКР.

Нові методи здійснення технологічних змін

До таких методів належать:

• розподільча система технологічного розвитку;

• інтегрована система технологічного розвитку.

Технологічна політика типа “розподільча система технологічного розвитку” включає використання ресурсів національного відділення в цілях створення інновацій не тільки для місцевого ринку, але і для розповсюдження їх на всесвітній основі. Це дозволяє об¢єднати ресурси дочірніх компаній та використовувати їх для всієї корпорації. БНК отримує здатність реагувати на риночці зміни, що проявляються в одній країні, та використовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Проведення такої технологічної політики вимагає підготовлених кадрів дочірніх фірм корпорації, координацію їх діяльності в області НДДКР, але дозволяє компанії підвисити ефективність використання інноваційних ресурсів.

Однак локальні нововведення, що розроблені у відділенні однієї країни, не завжди легко передаються в інші відділення. Основними перешкодами є спроба трансферту продуктів або процесів, не задовольняючих умовам іншої країни; недостатня координація трансфертних механізмів; в бар¢єрах, що створюють національні відділення намагаючись проводити свої власні НДДКР.

Інноваційна політика типу “інтегрована система технологічного розвитку” – передбачає об¢єднання ресурсів та можливостей всіх елементів БНК як на рівні головної компанії, так і на рівні дочірніх фірм для спільного створення та впровадження інновацій. В цьому випадку кожна одиниця своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Цей тип політики підходить для умов, коли потреба в інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям даного відділення країни або коли об¢єднані ресурси та можливості декількох організаційних одиниць можуть сприяти більш ефективній розробці вимагаємої технології. Створення гнучких зв¢язків дозволяє об¢єднати зусилля багатьох одиниць для отримання БНК ефекту синергії. Проблеми цього типу політики полягають у несвоєчасній кооперації для проведення ефективних спільних досліджень або в намаганні головної компанії координувати зусилля підприємств, що відповідають за розробку різних компонентів, що веде до втрати ринку через збільшення витрат часу, коштів та затримку проекту.

При проведенні даної політики перед БНК стоїть задача пошуку та впровадження таких організаційних систем, які б сприяли забезпеченню ефективності всіх цих процесів, а не сприяння розповсюдженню того чи іншого типу інноваційного процесу.

Міжнародний ринок технологій

Учасники ринку технологій

На даний момент різні за розмірами компанії мають доступ до капіталу та інформації. Перевагами крупних компаній є економія на масштабах, здатність проводити інтенсивні НДДКР, диверсифікувати виробництва, максимізувати прибуток на вкладений капітал, керувати міжнародними проектами. Однак вони недостатньо гнучкі та динамічні для того, щоб своєчасно розробляти нові ідеї в сфері новітніх технологій. Взагалі, механізм крупної корпорації, орієнтується на масове виробництво, - далеко не краща форма для швидкого освоєння технічних нововведень, а об¢єктивний процес концентрації виробництва та капіталу – одна з перешкод на шляху науково-технічного прогресу.

В цьому плані роль індивідуальних вчених, винахідників та мілких інноваційних компаній в технологічному розвитку залишається незамінною, особливо на стадії зародження ідеї, її концептуалізації. Мала фірма, є найбільш мобільною формою організації бізнесу, виконує роль генератору нових ідей. Однак для розробки промислової технології або впровадження нового продукту в сучасне промислове виробництво потрібні лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. В зв¢язку з цим поглиблюється розділення праці між індивідуальними винахідниками – генераторами ідей, інноваційними компаніями – які доводять ці ідеї до стадії практичного застосування, та крупні корпорації, що забезпечують використання нової технології в масовому виробництві.

Таким чином, ринок технологій передбачає наявність наступних учасників:

• інноваційні фірми та індивідуальні винахідники, що намагаються продати свої науково-технічні результати;

• крупні промислові компанії, що намагаються придбати найбільш перспективні розробки та застосовувати їх у власному виробництві;

• посередницькі фірми, що створюють базу даних для потенційних продавців та покупців.

Значення посередницьких фірм полягає у:

• обслуговуванні науково-технічного обміну;

• сприяють підвищенню швидкості розповсюдження нововведень в економіці;

• сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Реалізація науково-технічного проекту

Від науково-технічного дослідження до його впровадження в масове виробництво складний та ризикований шлях, реалізацією якого займається венчурний бізнес.

Основні ризики венчурних інвестицій пов¢язані з:

• високою ступінню технічної невизначеності в створенні продукту;

• технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

• управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду.

Сутність венчурного бізнесу як високо ризикованої та потенційно високоприбуткової діяльності визначається наступними особливостями його функціонування:

• об¢єктом капіталовкладень є ризиковані проекти;

• здійснюється портфельне управління капіталом;

• значна частина вкладень вноситься в статутний капітал інноваційних фірм;

• венчурний капіталіст приймає активну участь в управлінні проектом або забезпечує собі надійний контроль;

• реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів та менеджерів в залежності від етапу розвитку проекту;

• з самого початку визначається спосіб виходу з бізнесу венчурного капіталіста в фазі зрілості проекту.

Етапи венчурного бізнесу:

• старт (мала кількість інвесторів, великий ризик, значний потенціальний прибуток);

• вивід продукції на ринок (зростання кількості інвесторів, зниження ризиків, очевидний потенціальний прибуток, поява стратегічного інвестору, що намагається захопити контроль над підприємством, зниження рентабельності вкладень);

• завоювання ринку (створення спільних компаній, викуп компанії стратегічним інвестором, реорганізація підприємства в ВАТ).

Основним джерелом венчурного капіталу є:

• приватні інвестори;

• малі інвестиційні компанії;

• крупні корпорації;

• трастові фонди;

• спеціальні державні фонди і програми.

Передача технологій

Для досягнення стратегічних конкурентних переваг в умовах глобального прискорення науково-технічного прогресу, скорочення строку життєвого циклу товарів, а також постійного збільшення витрат на проведення власних досліджень, потрібно використовувати результати НДДКР інших компаній.

Міжнародна передача технологій – це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання зарубіжних науково-технічних досягнень. Технологія може бути власно технологія (набір конструктивних рішень, методів та процесів) і матеріалізована технологія (втілена в машинах, обладнанні).

Форми передачі (трансферту) технологій:

• передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності;

• надання know-how та технологічного досвіду;

• торгівля високотехнологічною продукцією;

• надання технічного знання, необхідного для придбання, монтажу та використання машин і обладнання, полу фабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, лізингу;

• промислове та технічне співробітництво по технологічному утриманню машин, обладнання, полу фабрикатів, матеріалів;

• надання консультативних послуг та інжиніринг;

• передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації;

• передача технології в рамках інвестиційної співпраці.

Структура процесу передачі технології

Процес передачі технології пов¢язаний з теорією життєвого циклу товару. Життєвий цикл технології має п¢ять етапів:

• дослідження та розробка;

• утилізація;

• технологічний ріст;

• технологічна зрілість;

• технологічний спадок.

Процес передачі технології складається з наступних етапів:

Економічна структура

Технологічна база

Вимоги до випускаємої продукції

Визначення потреб в технології

Соціальна структура

П

О

Т