3.2.3. Титульні шрифти
Титульний шрифт (titling faces) використовується для складання заголовних компонентів, титулів і колонтитулів, його призначення - виділення, привернення уваги. Стиль оформлення заголовків залежить від виду видання, його цільової аудиторії, концепції художнього оформлення. Своєрідність заголовків надає друкованому виданню неповторності і вирізняє з-поміж інших.
Заголовок не лише надає читачеві попередні відомості про зміст видання та окремих текстів, повторення прийомів оформлення і малюнків шрифтів утворюють необхідні зорові центри, керують поглядом читача. Змістова структура взаємодіє з графічними засобами, через які виділяються окремі змістові блоки та утворюється єдина система рубрикації видання. Тобто змістова функція заголовних компонентів дозволяє читачеві відшукати потрібний матеріал, а графічна - привернути увагу до нього, зрозуміти ієрархію, послідовність читання. Читач перш за все бачить заголовок як графічне зображення і вже потім читає його зміст, і саме тому важливий матеріал може залишитися поза увагою, якщо він має невиразний заголовок.
Як титульні шрифти, найчастіше застосовуються гротески і декоративні гарнітури. Вони більше привертають увагу, яскраві,
ефектні. До титульних шрифтів належать, наприклад, Adobe Lithos, Caslon, Cheltenham, Clearface, ITC Souvenir, ITC Bauhaus, ITС Korrina, ITC Avant Garde, ATF Cooper Black, ATF Dom Casual, ATF Franklin Gothic, Linotype Clarendon, Olive Antique. Велике значення має сучасність конкретної гарнітури, оскільки декоративний шрифт, що часто застосовується, перестає виділятися серед інших, стає звичним для читача.
Інша мета титульних шрифтів - відобразити стиль історичної епохи, напрямок дизайну, культурних традицій або асоціюватися зі змістом твору (рис. 4.19):
Головна функція титульних шрифтів - привернення уваги, а вже потім - розбірливість тексту. Титульні гарнітури проектуються таким чином, щоб досягти найкращого сприйняття саме у великих кеглях. Тому їх не завжди можна застосувати для тексту навіть у 10-14 кеглях, а текстові шрифти при збільшенні кегля теж втрачають деякі свої властивості: їх пропорції пристосовані для дрібних кеглів, коли найважливіше значення у розбірливості літер грають проміжки, і тонкі елементи можуть взагалі не бути віддрукованими. При збільшенні текстові шрифти стають «довгоногими», широкими і графічно слабкими, тому текстові гарнітури для складання заголовків вживаються у напівжирному варіанті.
Великий кегль завжди створює враження розрідженості тексту, адже трекінг у титульних шрифтах має від'ємне значення, притискує літери одну до одної. Нерідко на титулах у книгах, у заголовках газет і журналів літери торкаються чи накладаються одна на одну. Цей ефект присутній у рукописних гарнітурах і подібних До Tractir, Lazurski.
Деякі титульні гарнітури складаються лише з великих літер, оскільки тривалий час існувала традиція не застосовувати у заголовках малі літери, наприклад, гарнітура Mojo (див. рис. 4.19). Цю традицію підтримують у газетах, але прагнення підсилити вплив заголовка великими літерами погіршує зручність читання, особливо якщо в назву входять цифри, дати, імена, прізвища, географічні назви, абревіатури. Слід дуже обережно застосовувати такі яскраві титульні шрифти, як Decor, ArtScript, Popular Script, Korinna, Eurostyle, Avant Garde, KarinaC, Arbat, Astra, Old English, Gothic.
Шрифти вказують на постійні елементи видання, допомагають відшукати потрібну частину. Саме тому титульний шрифт можна вважати путівником друкованого твору. Можна виділити три підходи до шрифтового оформлення заголовків [146, С. 166]:
малогарнітурний, коли розмаїтість досягається чергуванням великого та малого, прямого і курсивного, широкого й вузького;
застосування шрифтів однієї групи;
багатогарнітурний несистематизований або систематизований, коли за кожною тематично однорідною групою матеріалів закріплено певні титульні шрифти.
В одногарнітурних виданнях, за законом контрастності, для заголовків обирають протилежні до основного тексту шрифти - якщо основний текст рубаний, заголовки мають гарнітуру із засічками чи навпаки. Систематизація багатогарнітурності шрифтового оформлення заголовків відбивається в диференціації шрифтів залежно від тематики або рубрикаційного членування. Закріплення однієї групи шрифтів за певним розділом не обов'язкове. Головне - уніфікація. Частіше для всіх заголовків застосовують шрифти одного малюнка (приміром, рубаної групи) або обмежуються 2-3 гарнітурами, чітко закріпленими за певною текстовою частиною сторінки, добірки, рубрики.
Заголовки є орієнтиром для читача, тому важливо, щоб вони не зливалися з текстом, чітко відокремлювалися від нього. Для цього заголовки виділяють:
кеглем шрифту;
насиченістю;
гарнітурою;
відбиттям;
великими літерами або капітеллю;
зміною вирівнювання (порівняно з основним текстом);
переміщенням заголовка зі шпальти на поля, у шапку, верхній колонтитул, початок одного чи кількох стовпців.
Зміна кегля шрифту є обов'язковою для заголовка. Збільшення кегля змінює контраст документа, робить заголовок помітнішим, змінює пропорційні відношення елементів видання і сторінки, привертає увагу читача.
Зміна насиченості шрифту підвищує контраст публікації навіть у межах однієї гарнітури. Оскільки заголовки є темним елементом видання порівняно з білим простором полів і проміжків між всіма елементами та сірим відтінком текстових блоків, то при виділенні заголовків збільшують чорну складову і вибирають широкі, насичені й жирні шрифтові комбінації. Застосування напівжирного курсиву, різних ефектів надає твору друку неформальних властивостей. Звужені (condensed), світлі і рукописні декоративні гарнітури заголовків використовуються лише тоді, коли видання насичене ілюстраціями і сторінку слід освітлити. Тоді контраст зберігається, а документ у цілому виглядає світлішим і привабливішим. Узагалі світлі (light) гарнітури найкраще використовувати у врізах і підзаголовках низького рівня. Друк заголовка зі збільшеним міжлітерним інтервалом також порушує пропорції документа, але робить заголовок світлішим від тексту.
Зміна гарнітури шрифту є найпростішим і кардинальним способом виділення заголовків, але слід пам'ятати про сумісність гарнітур і їх відповідність змісту. При виборі гарнітур слід дотримуватися таких правил:
Не змішувати моноширинні (Courier, ER Kurier, а_Турег) і пропорційні (Arial, Times) гарнітури. Це дратує око, особливо якщо моноширинний шрифт переважає. Моноширинний шрифт має спеціальне застосування, і його використання в звичайних текстах украй обмежене.
Якщо основний текст складається шрифтами із засічками, тоді для заголовків обирають рубані гарнітури, і навпаки. Для неформальних публікацій можливе сполучення гарнітури з засічками курсивного накресленням та декоративного шрифту.
Це можуть бути варіанти:
Відбиття заголовка. Якщо заголовок розташований усередині текстового блоку, він має бути виділений відступами зверху і знизу або з усіх чотирьох боків. При цьому слід пам'ятати, що заголовок відноситься до тексту і розкриває його зміст, є самостійним елементом. Тому верхнє відбиття заголовка повинне бути більшим (приблизно вдвічі), ніж нижнє.
Виділення великими літерами чи капітеллю. Складання заголовка великими літерами візуально порушує пропорції документа, збільшуючи значущість заголовка. Виділення початку слів великими літерами - прийом, запозичений з англомовних видань, додає заголовку ефектного вигляду, але іноді може видатися недоречним. Виділення заголовка капітеллю створює враження шрифту з великим вічком, адже висота великої капітельної літери на 10-15 % більша, ніж малої.
Зміна способів вирівнювання тексту є потужним способом привернення уваги до тексту, коли контраст створюється не шляхом зміни балансу чорного і сірого, а спрямуванням погляду читача у потрібному напрямку чи послідовності. Існують правила взаємодії вирівнювання в абзацах тексту і заголовках:
вирівнювання абзацу по ширині - вирівнювання заголовка по лівій межі;
вирівнювання абзацу по ширині - вирівнювання заголовка центруванням;
вирівнювання абзацу по лівій межі - вирівнювання заголовка центруванням;
вирівнювання абзацу по лівій межі - вирівнювання заголовка по правій межі;
вирівнювання абзацу по лівій межі з абзацним відступом - вирівнювання заголовка по лівій межі без відступу чи з виступом.
При використанні вирівнювання праворуч або центруванні заголовок не може займати більше двох-трьох рядків, оскільки після прочитання першого рядка заголовка зліва направо погляд переходить на наступний рядок в ліву межу формату набору, де залишився вільний простір. Не знайшовши тексту, читач шукає наступний рядок, і сприйняття тексту порушується, а процес розуміння погіршується.
Переміщення заголовка з формату набору здійснюється:
на поля сторінки (використовується в каталогах);
у верхню частину сторінки - шапку (використовується в журналах, бюлетенях, рекламних та інших листівках, оголошеннях);
на початок однієї чи кількох текстових шпальт (використовується в газетах, журналах, інших періодичних виданнях);
у верхній колонтитул (використовується в довідниках, каталогах, журналах для впорядкування інформації);
на початок нової сторінки (використовується в книгах, у монографіях і в Інтернеті);
усередину документа, під логотип, вихідні відомості, над текстом (використовується в оголошеннях, рекламі і службових документах).
При виборі шрифтів для заголовків визначеного формату користуються спеціальними таблицями щільності або альбомами шрифтів. Кількість знаків заголовка в альбомі підраховують із розрахунку: кожна буква і міжслівний проміжок - 1 знак, широкі букви - 1,5 знака, тире - 2 знаки; розділові знаки відкидають, оскільки вони входять у пробіли, але крапки обов'язково враховують; для надання «повітря» ліворуч і праворуч від заголовка додають 1-2 знака (залежно від обраного кегля). Якщо кількість знаків даного формату менша, ніж у заголовку, набирати заголовок даним шрифтом не можна, слід зменшити кегль, набирати малими того ж кегля або шукати іншу, більш вузьку, гарнітуру. Таблиці щільності шрифтів точніші, ніж підрахунок по альбому. Вони ґрунтуються на кількості букв, найчастіше вживаних в українській мові, тобто щільність визначається по ширині букв «н», «и», «о», «п», «а», «р», «з», «т».