5.3. Природоохоронні території як ресурс екотуризму.

Характеристика природоохоронних територій України. Правове регулювання.

Природно-географічні умови України сприяють формуванню на її території різноманітної флори та фауни. Флора України налічує 4 523 види судинних рослин, близько 800 видів мохоподібних, 1000 видів лишайникових, понад 4 000 видів водоростей., близько 15 000 видів грибів. Найбільшим різноманіттям флористично-фауністичнох видів характеризується Кримський та Карпатський регіони, Кременецькі гори. Таким ж багатством та видовою різноманітністю відзначається фауна України, що нараховує 44 800 видів тварин, з них: хребетних – 694 види, птахів – 344, рептилій – 20, земноводних – 17, риб – понад 200, інших - 12 видів [86].

Верховною Радою України прийнято ряд законів, що регулюють правові основи організації охорони природи та використання природних ресурсів на території нашої держави. Зокрема, Закон України «про охорону навколишнього середовища» (від 25.06.1991 р.) визначив основні вимоги щодо охорони природи та використання природних ресурсів, коло природних об’єктів, що підлягають правовій охороні, органи та громадські організації, що забезпечують охорону природи та регулюють використання природних ресурсів в межах України. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (від 16.06.1992 р.) визначив правові основи організації, охорони та ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів. Тут висвітлена класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, визначені форми їхньої власності та режим територій і об’єктів природно-заповідного фонду, їхній статус та завдання, вимоги щодо охорони природних комплексів тощо. Інші питання з охорони навколишнього середовища ВРУ і КМУ затвердили в урядових постановах та інших Законах України, зокрема у «Лісовому кодексі України» (від 21.01.1994 р.), «Кодексі України про надра» (від 27.07.1994 р.), «Водному кодексі України» (від 6.06.1998 р.), «Земельному кодексі України» (від 13.03.1992 р.).

Законом України «Про природно-заповідний фонд України» подається офіційне трактування цього поняття.

Природно-заповідний фонд України – це система ділянок суходолу і водного простору, природні комплекси та об’єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У Законі України «Про природно-заповідний фонд України» подано класифікацію територій та об’єктів ПЗФ України (стаття 3) та форми власності на території та об’єкти природно-заповідного фонду (стаття 4). До складу природно-заповідного фонду України входять як природні, так і штучно створені території та об’єкти. За О. О. Бейдиком природно-заповідні об’єкти або природно-антропогенні рекреаційно-туристичні ресурси – це геосистеми, до складу яких входять як природні так і антропогенні об’єкти, що використовуються в туристично-рекреаційному господарстві. Структура природно-антропогенних РТР відображена на рис. 5. 1. [3]

Природно-антропогенні рекреаційно-туристичні ресурси

Природного походження

Антропогенного походження

Загальнодержавного значення

Заказники

Пам’ятки природи

Лукопарки

Гідропарки

Лісопарки

Печерні місця

Зоопарки

Дендропарки

Ботанічні сади

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва

Місцевого значення

Національні природні парки

Регіональні ландшафтні парки

Природні та біосферні заповідники

Заповідні урочища

Заказники

Пам’ятки природи

Рис. 5.1. Структура природно-антропогенних рекреаційно-туристичних ресурсів [3].

Державний природно–заповідний фонд включає чотири структурних підрозділи:

1. природоохоронну та науково дослідну складову (біосферні та природні заповідники, пам’ятки природи);

2. природоохоронну та рекреаційну складову (національні парки і пам’ятки садово-паркового мистецтва);

3. природоохоронну та ресурсновідновну складову ( заказники природи);

4. науково дослідну та природоохоронну складову (ботанічні сади, дендропарки та зоопарки) [86]

Зазначимо, що різні види природоохоронних територій характеризуються різними ступенями заповідності. Наприклад, для рекреаційних потреб заповідники не використовуються. Найбільше значення для рекреаційно–туристичної сфери мають природні національні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, зоологічні сади, пам’ятки природи.

Природоохоронний фонд України налічує більш 7 тисяч територій та об’єктів загальною площею 2,7 млн. га. Понад 80 % заповідної території припадає на об’єкти, що найбільш охороняються: сюди зараховано 12 держаних заповідників (140 тис. га), 4 мисливські господарства, 3 національні парки.

Найвизначніші природоохоронні території зосереджені в Карпатах, Криму, Київській, Рівненській, Волинській, Херсонській областях, тобто в регіонах, найпридатніших для організації рекреаційно–туристичного господарства. (таблиця 5,3., 5,4.)

Таблиця 5.3.