4.8. Природні лікувальні ресурси

До природних лікувальних ресурсів в першу чергу відносяться мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит.

Мінеральні води

Мінеральні води – це підземні (рідше поверхневі) води, що характеризуються підвищенням вмістом біологічно активних мінеральних (рідше органічних) компонентів, що володіють специфічними фізико-хімічними властивостями, створюючи лікувальний ефект на організм людини. Мінеральні води є своєрідним продуктом мінеральних джерел, що представляють собою природний вихід мінеральних вод на земну поверхню (на суші або під водою).

Утворення мінеральних джерел пов’язане переважно з перетином водоносних горизонтів ерозійними зниженнями рельєфу (долинами, ущелинами, улоговинами, ярами та ін.), наявністю тектонічних розломів, існуванням вікон в водонапірних горизонтах, через які напірні водоносні горизонти утворюють виходи на поверхню.

Мінеральні джерела поділяються на постійні (характеризуються незмінністю режиму, живлення відбувається за рахунок мінеральних вод, глибоко залягаючих водоносних горизонтів) та змінні (режим цих джерел, що живляться водами ґрунтових водоносних горизонтів, тісно пов'язаний з інтенсивністю випадіння атмосферних опадів) [55].

Виділяють висхідні та нисхідні мінеральні джерела. Висхідні джерела живляться напірними мінеральними водами, рух яких проходить знизу вверх. Серед мінеральних джерел цієї групи типові джерела азотних, вуглекислих, сульфідних вод різної температури. Нисхідні мінеральні джерела живляться ґрунтовими мінеральними водами, що рухаються зверху вниз від площі живлення водоносних горизонтів до місця виходу води. Серед них відомі багаточисельні джерела з холодною мінеральною водою різного іонного складу та різної мінералізації.

В залежності від зв’язку з основним горизонтом живлення та глибини залягання мінеральні джерела можуть мати різний склад (вуглекислі, сульфідні, азотні), величину мінералізації та температуру.

Для мінеральних джерел, пов’язаних з ґрунтовими або неглибокими водоносними горизонтами, характерні слабо- (до 2г/л) або мало мінералізовані (2…5 г/л ) води. Глибокі напірні водоносні горизонти зазвичай живлять мінеральні джерела з середньою (5…15 г/л) та високо мінералізованою водою (15…30г/л) різного іонного складу, часто розсолами з мінералізацією 35…150 г/л та вище.

В залежності від температури води мінеральні джерела поділяються на холодні (до 20⁰С), теплі (20…36⁰С), термальні (37…42⁰С) та високотермальні (вище 42⁰С).

Мінеральні води містять ті ж речовини, що присутні в людському організмі. Їхні лікувальні дії полягають у відновленні порушеної рівноваги. До лікувальних відносяться лише ті мінеральні води, чиї хімічні компоненти та фізичні властивості відповідають прийнятим нормам, розробленим на основі багаторічного досвіду використання.

На даний час виділено 9 основних бальнеологічних груп мінеральних вод, а всередині груп – різні гідрохімічні типи [99]:

1. Мінеральні води, дія яких визначається іонним складом та мінералізацією.

2. Вуглекислі води.

3. Сірководневі (сульфідні) води.

4. Залізисті води.

5. Бромні, йодні, йодобромні води.

6. Кремнисті термальні води.

7. Мишяковвмісні води.

8. Родонові (радіоактивні) води.

9. Борвмісні води.

Для віднесення мінеральних вод до тієї чи іншої бальнеологічної групи використовується сукупність кількісних показників та ознак:

1. Загальна мінералізація;

2. Іонний склад мінеральних вод;

3. Газовий склад та газонасиченість;

4. Вміст у водах мінеральних та органічних активних компонентів;

5. Радіоактивність вод;

6. Активна реакція води, що характеризується величиною рН;

7. Температура вод.

До питних лікувально-столових вод належать води мінералізацією від 1 до 10 г/л, до лікувальних – від 10 до 15 г/л. В окремих випадках як лікувальні використовуються води з мінералізацією більше 15 г/л в строго дозованих кількостях.

На території України є мінеральні води основних бальнеологічних груп:

Група А. Води без специфічних компонентів та властивостей, лікувальна дія яких обумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією, зокрема, азот та метан містяться в них у розчинному стані в умовах атмосферного тиску, лише в незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область ), Трускавця та Моршина (Львівська область), Слов’янська (Донецька область) тощо.

Група Б. Вуглекислі води – одна з найпоширеніших груп лікувальних мінеральних вод України, що відзначаються високим вмістом СО2 при незначному вмісті інших газів. Вирізняють декілька підтипів цих вод: 1) тип «Нарзан» - гідрокарбонатно-кальцієві води (до 1г/л); «Єсентуки» - гідрокарбонатно-натрієві (6-7 г/л); 3) «Арзні» - хлоридно-натрієві (12-95 г/л) [12].

Для цих видів певною мірою характерний підвищений вміст заліза, кремнієвої кислоти та ін.. Райони поширення: Закарпаття (Ужгород, Шаян, Берегове, Плоске, Голубине, Неліпино, Поляна, Свалява, Тарасівка, Кельчин); Івано-Франківська область (Буркут); Львівська область ( Гребенів, Іваньківці); Чернівецька область та східна частина Криму.

Група В. Сульфідні води, фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів. Хімічний склад сульфідних вод різний: мінералізація коливається від 0,6 г/л до 35 г/л, вміст сірководню сягає 0,01-0,06 г/л.

Найбільші запаси цих вод зосереджені у Прикарпатті: Черче, Більшівці, Городенка Івано-Франківської області, Немирів, Любінь Великий, Шкло у Львівській області. Є також запаси цих вод у Чернівецькій та Тернопільській областях. Їх використовують з метою санаторного лікування та курортах Шкло, Немирів, Любінь Великий, Черче на ін.

Група Г. Залізисті, миш’якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Це природні води, що містять більше 0,7 мг/л миш’яку. Належать до відносно рідкісних різновидів мінеральних вод. Ця група вивчена та використовується у санаторіях Закарпатської області.

Група Ґ. Води йодні, бромні та йодно-бромні з високим вмістом органічних речовин. Наявність брому та йоду не менше 5-25 г/л при мінералізації води 10-12 г/л [12]. Максимальний вміст брому в розсолах – 857 мг/л, йоду – до 75 мг/л. Переважають хлоридно-натрієві води. Запаси цих вод зосереджені на Прикарпатті та безпосередньо в Карпатах (Солотвинський та Чоп-Мукачевський артезіанський басейни), Причорномор’ї та Приазов'ї.

Група Д. Радонові (радіоактивні води) – використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область). Їхні запаси пов’язані з виходом на поверхню та неглибоким заляганням Українського кристалічного масиву, що простягається через усю центральну частину України з північного заходу на північний схід. Найбільші запаси цих вод зосереджені в Кривому Розі, Великому Анадолі, Миронівці, Білій Церкві та інших поселеннях [99].

В Україні трапляються кременисті мінеральні води в районі м. Харкова, на заході Закарпаття та у південно-східній частині Тернопільської області. Мінералізація вод коливається в межах 0,2-3,0г/л, трапляються розсоли. Вміст кремнієвої кислоти 80-130 мг/л. Головні райони розміщення: Харків, Велика Бігань, Гараздівка, Іванівка, Косино, Ужгород, Камянець-Подільський, Дунаївці та ін.. З лікувальною метою кременисті води використовуються на курорті «Березівські мінеральні води» (Харківська область), в санаторіях Харкова [3].

В Україні також відомі лікувальні мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (0,01-0,03 г/л) завдяки курорту Трускавець у Львівській області, тут використовується лікувально-мінеральна вода типу «Нафтуся». Це гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієва вода з мінералізацією 0,7 г/л. Вони містять органічні речовини, що пов’язані з Бориславським родовищем нафти та надають воді специфічного неприємного присмаку та запаху. Головні запаси цієї води розташовані в районі Трускавця та поблизу Східниці. Крім того, відкрито велике родовище в смт Верхнє Синьовидне Сколівського району. Значні запаси цієї води наявні в Хмельницькій (смт Сатанів) та Тернопільській областях, що дає необмежені можливості для функціонування санаторно-курортного господарства.

Головною установою в Україні, що займається вивченням впливу мінеральних вод на здоров’я людини та затверджує рекомендації щодо їхнього використання є Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров’я України в Одесі. Хімічний склад та напрямки застосування мінеральних вод регулюються державним стандартом України ДСУ – 878 – 93 «Води мінеральні питні» [86].

Лікувальні грязі

До бальнеологічних ресурсів відносяться також і лікувальні грязі – осади різних водойм, торфові відклади боліт, виверження грязевих вулканів та інші природні утворення.

За міжнародною класифікацією лікувальні грязі поділяються на:

1. торфові (залізисті, сульфідні, соляні, радіоактивні);

2. органічні (сапропелеві), що знаходяться на дні озер; ці грязі утворюються із рослинних та тваринних організмів;

3. неорганічні (мінеральні) мулові грязі: джерельні, утворені в місцях виходу джерела, сопкові, що виходять на земну поверхню разом з водою;

4. осадові морських лиманів.

В Україні для курортного лікування застосовують переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі – антропогенові відклади солоних водойм на ранній стадії літогенезу. Вони представляють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору. Запаси сульфідних мулових грязей в Україні досить значні. Їм притаманна висока вологість (40-70 %), вміст сульфідів – 0,05-0,5 %, та більше, мінералізація грязевого розчину 1-350 г/л. Їх застосовують поруч з іншими методами лікування на курортах Одеської групи та в АР Крим (табл. 4.11).

Таблиця 4.11

Родовища лікувальних грязей в Україні [86]

Родовище	Місце знаходження	Розвідані запаси, тис. м3	Використання
1	2	3	4
Оз. Солоний лиман	Дніпропетровська обл.	948	Обл. лікарня Солоний лиман
Оз. Ріпне	Донецька обл.	145	Курорт Слов’янськ
Оз. Сліпне	Донецька обл.	80	Курорт Слов’янськ
Оз. Саки (сх. басейн)	АР Крим	986	Саки, Євпаторія
Оз. Саки (зах. басейн)	АР Крим	3735	Саки, Євпаторія
Оз. Кизил-яр	АР Крим	10 000	Не використовують
Оз. Аджигольське	АР Крим	72	Не використовують
Оз. Тобечицьке	АР Крим	5 500	Не використовують
Оз. Чокрацьке	АР Крим	4 660	Не використовують
Оз. Узунларське	АР Крим	6 930	Не використовують
Оз. Сасик (Сиваш)	АР Крим	855	Не використовують
Оз. Конрадське	АР Крим	245	Не використовують
Булганацька група вулканів (Керченський п- ів)	АР Крим	4,9	Курорт Феодосія
Оз. Солонець-Тузли	Миколаївська обл.	237	Не використовують
Лиман Тилігульський	Миколаївська обл.	11276	Курорт Коблево
Лиман Березанський	Миколаївська обл.	10910	Курорт Коблево
Лиман Куяльницький	Одеська обл.	15327	Корти Одеської групи
Лиман Хаджибейський	Одеська обл.	11048	Не використовують
Лиман Будацький	Одеська обл.	4190	Курорт Сергіївка
Лиман Шагани	Одеська обл.	14965	Не використовують
Лиман Алібей	Одеська обл.	16986	Не використовують
Лиман Бурнас	Одеська обл.	3214	Не використовують
Оз. Грязьове	Херсонська обл.	106	Санаторій «Гопри»
Оз. Салькове	Херсонська обл.	501	Не використовують
Оз. Кругле	Херсонська обл.	100	Не використовують
Оз. Генічеське	Херсонська обл.	1082	Не використовують

Використовують також гіпсові купоросні торфи. Запаси таких грязей розміщені в північній та середній частині Україні: Хмельник, Черче, Миргород, що використовуються на курортах Любінь Великий, Моршин, Шкло у Львівській та Миргород у Полтавській областях, Хмельник у Вінницькій області.

Сопкові грязі – продукт діяльності грязевих вулканів, сопок, інших утворень, розташованих у молодих складчастих областях у зонах технічних порушень, складених глинистими товщами. У сопкових грязях мало органічних речовин, проте підвищений вміст окремих хімічних елементів (бромі, бору, йоду). Єдиним місцем в Україні, де поширені сопкові грязі , є Керченський півострів (АР Крим).

З лікувальною метою в санаторно-курортних закладах України (Трускавець, Східниця, Моршин) використовують озокерит. Родовища цієї лікувально-оздоровчої речовини зосереджені на Прикарпатті: Бориславське, Дзвиняцьке, Старуньське, Поляницьке родовища. Вони, зазвичай, розташовані поблизу родовищ нафти, що обумовлено їхнім геологічним утворенням. Однак, практично усі родовища озокериту не освоюються, існує лише одна (Бориславська) малопотужна озокеритодобувна шахта [3], його видобувають гірничим способом, як вугілля. Згодом очищають від породи шляхом водного виварювання або бензинової екстракції. Потужність жил озокериту жовтого та коричневого кольору досягає 1м. Він є досить високоякісним, що визначається високою температурою плавлення (близько 70⁰С). Озокерит використовують у вигляді озокеритових компресів та озокеритових паляниць.