Своєрідність французького романтизму: теми, жанри, постаті.

1. Загальна характеристика фр: періодизація, специфіка художньої системи.

2. Своєрідність раннього фр.

3. Французька романтична поезія:

• Релігійно-містичний романтизм А. де Ламартіна

• Песимістичний стоїцизм А. де Віньї

• Іронічний романтизм А. де Мюссе

• Живописний романтизм В. Гюго

1. Загальна характеристика фр: періодизація, специфіка художньої системи.

Французький романтизм був своєрідним утворенням в контексті європейського романтизму. Його своєрідність обумовлена такими фактами:

1. Суспільно-історична заангажованість французької романтичної літератури (втягнута у суспільно-політичну боротьбу).

2. Культурно-історична основа: класицизм та Просвітництво – домінуючі напрямки у Франції 18 ст. Отже, ФР бореться с класицизмом та водночас пов’язаний з ним поетикою та стилем.

3. Романтизм постійно знаходиться в опозиції існуючому режиму: у правління Наполеона його пов’язують з феодально-середньовічним минулим, сприймаючи як запозичене з Німеччини мистецтво; у добу Реставрації – з революцією та бунтарством.

4. Наприкінці 18 ст. у ФЛ розвиваються преромантизм та неокласицизм, які потім поступаються місцем революційному класицизму (Фр. рев-я, Наполеон). Становлення романтизму у ФЛ завершується пізніше, ніж в інших європейських літературах.

Етапи розвитку:

І – становлення ФР, або ранній ФР (1799 – 1814) – Ж. де Сталь, Р. Шатобріан

ІІ – розквіт ФР (1814 – 40 рр.) – А. де Ламартін, А. де Віньї, А. де Мюссе, Жорж Санд, В. Гюго. Пік розвитку – 30-ті роки.

Специфіка художньої системи ФР:

1. Не набула розвитку народно-фольклорна течія

2. Інтенсивно проявляється байронічний романтизм

3. Активно розвиваються соціально-утопічні тенденції

4. Філософсько-ліричний струмінь:

• Релігійно-містичний умонастрій (А. де Ламартін)

• Песимістичний стоїцизм (А. де Віньї)

• Філософський пантеїзм (В. Гюго)

5. Виникає піторескний (живописний) романтизм (В. Гюго)

6. Виникає несамовитий романтизм (зв’язок з готичним романом)

7. Інтенсивно розвиваються реалістичні тенденції

8. Своєрідна жанрова система:

• Роман (готичний, історичний)

• Лірика: балада, елегія, поема. Філософська, медитативна, інтимна лірика.

• Драма (історичні та умовно-історичні сюжети)

2. Своєрідність раннього фр.

На цьому етапі домінує класицизм та просвітницькі тенденції. Творчість письменників ще має преромантичний характер.

Ж. де Сталь – надзвичайно розумна жінка, видатний політичний мислитель. Ознайомила французів з іншими європейськими літературами (ренесансною, романтичною), які вони вважали нижчими за власну:

Книга «Про Німеччину»:

- знайомить Францію з німецькою романтичною літературою та філософією

- уводить поняття «романтизм» та «романтичний», протиставляючи їм «класицизм» та «класичний»

- чинниками романтичного світосприйняття вважає християнство, лицарську культуру, фольклор

Романи «Дельфіна», «Корінна»:

• перший більш сентиментальний, другий - яскраво преромантичний

• героїні - жінки, що борються за права та положення в суспільстві

• в першому – моралізаторські настанови поряд з емоційністю

• в другому – образ героїні переростає в символ, спостерігається прагнення відтворити дух країн, про які йде мова.

Р. де Шатобріан, аристократ, що втратив все через революцію, прихильник консерватизму:

«Есе про революцію»: єдина досяжна свобода – свобода духу, дарована природою, але доля таких людей завжди драматична, в суспільстві вони приречені на самотність і страждання, отже намагаються втекти від нього.

Трактат «Геній християнства», повість «Атала»: уславлення християнства, його краси та моральності, духовної краси християнина (героїня повісті покінчує з собою, відмовляючись від кохання, тому що не може преступити обітницю безшюбності, даную Богові).

Повість «Рене»: вперше створюється образ героя у розладі зі світом, його самотність переростає в світову скорботу – пізніше його назвали байронічним (його сестра йде в монастир, щоб християнська релігія допомогла їй подолати кровозмісне кохання до брата); романтичне освоєння культурного ландшафту, що сприймається як свідчення скороминущості всього людського.

Розквіт ФР

В період Реставрації романтизм поступово стверджується як домінуючий художній напрям. Романтичний рух розгортається у гуртках (сенаклях). До найзначнішого з них (виник у 1827 р.) входять Ламартін, Віньї, Гюго, Мюссе, Дюма.