1. Політичний процес – це функціональна характеристика політичної системи: - Так

2. США є прикладом парламентської республіки: - Ні

3. На думку Платона,демократія перешкоджає приходу до влади найрозумніших,найкраще вихованих і найбільш достойних громадян: - Так

4. Основним принципом правової держави є принцип контролю влади за діями громадян - Ні

5. Для тоталітарного режиму властиві такі ознаки: 1)єдина обов’язкова ідеологія; 2)формування образу ворога; 3)командно-адміністративна економіка; 6)існування єдиної політичної партії, яка зосереджує у своїх руках усю політичну владу;

6. Подання про оголошення стану війни вносить до Верховної Ради України: 4)президент

7. Які з наведених методів політологічних досліджень належать до групи емпіричних? 1)контент-аналіз;3)порівняння; 4)опитування; 5)експеримент;

8. Багатомандатні виборчі округи передбачають? 2)переможцем в окрузі стають декілька кандидатів; 3)в окрузі балатується багато кандидатів; 5)виборець може віддати голос лише за одного кандидата (партію); 6)в окрузі одночасно відбуваються вибори до різних органів вдади

9. Які з наведених суб’єктів політики належать до базових: 2)нації; 3)класи; 4)соціальні спільноти;

10. За місцем у політичній системі політичні партії поділяють на: 1)нелегальні; 3)опозиційні; 4)правлячі;

11. Назвіть різновиди мажоритарних виборчих систем: 1)відносної більшості; 4)абсолютної більшості; 6)кваліфікованої більшості

12. Політична соціалізація особи – це: 3)процес засвоєння політичних цінностей суспільства і навичок політичної поведінки;

13. Типологія і причини міжнародних конфліктів, проблема їх врегулювання.

Типологія конфліктів :

- за кількістю учасників: багатосторонні та двосторонні;

- за географічним показником: регіональні, локальні,міжконтинентальні, глобальні;

- за тривалістю: короткострокові, довготривалі;

- за рівнем ворожості: збройні та незбройні;

- за методом ведення війни: з дотриманням правил та без;

типи конфліктів:

- внутрішні конфлікти (внутрішньогрупові та міжгрупові)- суперництво всередині єдиної етнічно-релігійної спільноти, а міжгрупові конфлікти- це суперечки між клановими або релігійно-етнічними групами.

- абсолютний конфлікт – повне знищення супротивника.

- інституціональний конфлікт – конфлікт, якому можна регулювати.

- позиційний конфлікт – боротьба за лідерство.

- конструктивний конфлікт – конфлікт, що не виходить за рамки ділових аргументів і відносин, норм. Має позитивні функції - облік негативного досвіду кожної особистості.

- неконструктивний конфлікт – конфлікт, при якому один з опонентів використовує аморальні методи боротьби.

- стабілізуючий конфлікт – спрямований на усунення відхилень від норми.

- деструктивний конфлікт – руйнування устояних норм і поглиблення протиріч. Діляться на: ситуативні (спрага особистої вигоди) і деструктивно-тотальні (спрага престижу, влади).

Джерелом суперечностей в значній мірі є інтереси окремих держав, економічних союзів, а також військово-політичних блоків. Суперечності народжуються в умовах миру, навіть якщо відносини між державами традиційно добросусідські. За цих умов інтенсифікація міжнародних відносин завжди несе у собі ризик появи різних поглядів на господарську, комерційну та фінансову співпрацю. Конфлікти можуть виникати залежно від змісту і наслідків історичних міждержавних угод.

Предметом суперечностей між державами бувають території та кордони, що пролягли на суші та на морі. Їх можуть поглиблювати як національний так і етнічний чинники. Адже відомо, що в багатьох випадках межі розселення народу не цілком співпадають з кордонами держав. Для країн Третього світу одною з найважливіших причин появи суперечностей і конфліктів є спадок колоніалізму, насамперед кордони і території. Конфлікти в цих регіонах світу в більшості випадків зумовлено суперництвом великих держав, які посередньо чи безпосередньо вплутувалися в тамтешні суперечності і збройні конфлікти. Прагнення зайняти домінуюче становище в регіоні. Додаткову загрозу становить гонка озброєнь.

Важливу роль у розв’язанні міжнародних конфліктів відіграють негативні етнічні стереотипи, які, ясна річ, мають глибоке історичне коріння. Вони міцно засіли в свідомості народів і важно підлягають регулюванню. Аналогічні явища спостерігаються і в сфері релігії. Як свідчить історія, саме релігійні протиріччя часто переростають у криваві конфлікти і війни.

В Статуті ООН визначено шляхи регулювання міжнародних суперечностей і конфліктів, які можуть довести до порушення миру і спокою між народами. Цей документ зобов’язує членів ООН дотримуватися принципів справедливості і права, щоб на цій основі шляхом переговорів, всебічного вивчення проблеми, залучення різноманітних посередників та арбітрів шукати й знаходити виходи, безумовно дотримуючись судової процедури і мирно регулюючи проблему. При цьому головна роль належить дипломатичним службам. У процесі переговорів конфліктна ситуація може бути вирішена шляхом односторонніх або взаємних поступок, іншої прийнятної форми компромісу. Конфліктуючі сторони можуть досягти остаточної згоди, констатуючи (початково) факт існування проблеми. Відтак регулювання справи доручають довіреним представникам (глава держави, керівник уряду, міністр закордонних справ, посол).

Якщо ж діяльність дипломатів не приносить успіху, а напруженість у стосунках ворогуючих сторін загрожує безпеці в світі, або, якщо сторони не підтримують дипломатичних відносин, до процесу вирішення суперечності може підключитися третя сторона-посередник. Вона може це робити з власної ініціативи або – на прохання зацікавлених сторін. Для добра справи служать всі можливі кроки, якщо в підсумку досягають припинення збройного конфлікту. З такою місією виступають як держави, так і міжнародні організації, політичні діячі, які користуються довірою і авторитетом.